Категорія №12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 червня 2011 року Справа № 2а-3725/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Свергун І.О.,
суддів – Борзаниці С.В., Горпенюк О.А.,
при секретарі – Чукіній А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2006 року до Артемівського районного суду м. Луганська надійшов позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення податку, утриманого із заробітної плати за період з 2004 року по жовтень 2006 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися, що відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту» від 10.07.1995 № 584/95 заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком. З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв’язку з чим Державна судова адміністрація України надала вказівку відраховувати із заробітної плати суддів прибутковий податок.
Те, що положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не можуть автоматично діяти і щодо заробітку судді, вказує наявність Указу Президента України від 21.01.2006 № 46/2006, яким дія ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 в тій частині, що заробітна плата суддів обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, залишена чинною.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22 передбачено відшкодування суддям стовідсоткового прибуткового податку, що фактично не виконується.
Тому позивачі вважають, що відповідачі безпідставно утримували заробітну плату з 01.01.2004 по 01.11.2006.
Крім того, позивачі посилаються, що Державна судова адміністрація України, яка є головним розпорядником коштів на утримання суддів і судів, коштів не компенсацію суми відрахованого прибуткового податку на 2004-2006 роки не виділила.
Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 13.03.2007 позовні вимоги позивачів було задоволено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2007 постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 13.03.2007 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2011 постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 13.03.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2007 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати роз’єднано в самостійні провадження.
05.05.2011 в порядку ст. 15-1 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати передано для розгляду судді Свергун І.О.
Ухвалою судді Свергун І.О. від 06.05.2011 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати прийнято до свого провадження.
У судове засідання позивач не прибув, просив розглядати справу без його участі.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення проти позову, в яких посилається на наступне. Відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо врегульовані Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів. Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у п. 4.3 статті 4 вказаного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати. У період до 01.01.2004 підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком з доходів фізичних осіб був Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Однак, Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497/2003 абзац 4 статті 1, який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, скасований. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, було розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів». Цим розпорядженням передбачалося, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100% посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Пунктом 2 визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади. За відсутності хоча б однієї з умов право на отримання компенсаційних виплат у суддів відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів». Отже, нормами Конституції України, Закону України «Про статус суддів», Закону України «Про судоустрій України» як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, а тому й відсутні підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми. Крім того, представник відповідача посилається, Державна судова адміністрація України діяла на підставі законів про Державний бюджет України на 2004-2006 роки, Бюджетного кодексу України та ст. 68 Конституції України та не може бути відповідачем у справі.
Представник відповідача апеляційного суду Луганської області в судове засідання не прибув, просив розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача Державного казначейства України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 по 31.10.2006 працював на посаді судді апеляційного суду Луганської області. Із заробітної плати позивача в зазначений період було утримано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 18097,96 грн., у тому числі у 2004 році – 3025,75 грн., у 2005 році – 6387,61 грн., з 01.01.2006 по 31.10.2006 – 8684,60 грн.
Позивач не погодився з діями відповідача щодо утримання вказаних сум та оскаржив їх у суді.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (надалі – Закон № 2862), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.
Згідно зі ст. 11 Закону № 2862 незалежність суддів забезпечується створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу, особливим порядком фінансування судів.
Відповідно до п. 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (надалі – Закон № 889), що набрав чинності з 01.01.2004 та діяв у період 2004-2006 років, доходом фізичної особи вважається сума будь-яких коштів, одержаних протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел на території України, так і за її межами, крім переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку.
Згідно з п.п. 3.1.1 та 4.2.1 Закону № 889 об’єктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору.
У разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону (п. 22.2 Закону № 889).
Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у п. 4.3 статті 4 Закону № 889. Вказаний перелік не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати.
Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» було встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи (абз. 4 ст. 1).
Однак, Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497/2003 абзац 4 статті 1 визнано таким, що втратив чинність.
Враховуючи викладене, з 01.01.2004 заробітна плата суддів підлягала обкладенню податком з доходів фізичних осіб відповідно до Закону № 889.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р «Про деякі питання оплати праці суддів» голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції було дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100% посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов’язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Пунктом 2 розпорядження визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Таким чином, головам судів було дозволено здійснювати компенсаційні виплати суддям у 2004 році, законодавством не передбачено здійснення таких виплат у 2005-2006 роках.
Судом установлено, підтверджується матеріалами справи, що у 2004 році головою апеляційного суду Луганської області не було використано передбачене розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р право на здійснення компенсаційних виплат суддям, наказ про здійснення таких виплат не видавався, компенсаційні виплати суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, у 2004 році не здійснювалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 2862 заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Отже, до складу заробітної плати не входить компенсація від утрати заробітку у зв’язку з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Нормами Конституції України, Закону України «Про статус суддів», Закону України «Про судоустрій України» як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена.
Суд не приймає доводи позивача про те, що відповідач – Державна судова адміністрація України, протягом 2004-2006 років не вносив зміни до кошторису апеляційного суду Луганської області стосовно компенсації втрати частини заробітку суддів після сплати податків.
Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 03.03.2003 № 182/2003 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, здійснює матеріальне та соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників судів.
Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України «Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний період.
Зазначений Закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, здійснення такої компенсації не було встановлено й наказом голови апеляційного суду Луганської області, що обумовило неможливість включення її сум до бюджетного запиту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги до апеляційного суду Луганської області та Державної судової адміністрації України не підлягають задоволенню.
Судом також не встановлено будь-яких неправомірних дій з боку Державного казначейства України щодо позивача. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначеного відповідача також слід відмовити в задоволенні позовних вимог.
Щодо строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно з ч. 2 цієї статті в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України застосовуються при вирішенні спорів щодо нарахованих сум. В даному випадку між сторонами виник спір не щодо належної позивачу заробітної плати, а щодо ненарахованих та невиплачених компенсаційних виплат від утрати заробітку у зв’язку з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Отже, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України не застосовуються.
Згідно зі ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла на момент звернення позивача з позовом до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на момент звернення позивача з позовом до суду, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Провадження у справі за позовними вимогами про стягнення компенсаційних виплат за період 2004-2006 років було відкрито. На час розгляду адміністративної справи Артемівським районним судом м. Луганська жодна зі сторін не наполягала на відмові в задоволенні адміністративного позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Судом застосовуються процесуальні норми, що діють на момент вчинення процесуальної дії.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції закону України від 07.07.2010 № 2453-VI, яка діє на цей час, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Зазначене положення ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції щодо наслідків пропуску строку звернення до суду не може бути застосовано в даному випадку, оскільки вказане питання вирішується судом при відкритті провадження. Провадження у справі було відкрито.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.06.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 24.06.2011, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 11, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої заробітної плати відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови буде складено 24 червня 2011 року.
Головуючий суддяІ.О. Свергун
суддя
суддяО.А. Горпенюк
С.В. Борзаниця