ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
25 лютого 2011 року Справа № 2а-8989/09/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Рищенко А.Ю.
при секретарі –Осавуляк О.А.,
за участю:
представника позивача –ОСОБА_1,
третьої особи –ОСОБА_2,
третьої особи –ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи –ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання нечинним запису від 20.12.1997 року в картці прописки, -
В С Т А Н О В И В :
08.07.2009 року ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи –ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання нечинним запису від 20.12.1997 року в картці прописки.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.02.1997 року на підставі Рішення суду від 06.04.2000 року, яким ОСОБА_4 було засуджено до позбавлення волі строком на 11 років, відповідачем неправомірно було внесено запис до картки прописки про його виписку з квартири АДРЕСА_1.
Просить суд визнати нечинним запис від 20.12.1997 року в картці прописки ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 про його зняття з реєстрації місця проживання (виписку).
В судовому засіданні представник позивача та треті особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов підтримали повністю та пояснили обставини справи таким чином, як вони викладені вище.
Представник відповідача та третя особа - ОСОБА_5 в судове засідання не з’явились, належним чином були повідомлені про час, дату, місце розгляду справи. Проте, надали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності вважає необхідним задовольнити позов повністю з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У своїй позовній заяві позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати –ОСОБА_6, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, наявною в матеріалах справи. Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1.
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 1999 року спадкоємцями майна, належного померлій ОСОБА_6, є в рівних частинах: син – ОСОБА_2, дочка –ОСОБА_5. Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з: квартири АДРЕСА_1, яка складається з: чотирьох жилих кімнат, жилою площею 51, 4 кв. м, коридору, уборної, ванної, трьох кладових, кухні.
На момент смерті матері - ОСОБА_6 –позивач проживав постійно разом з нею та був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 07.07.1980 року, що підтверджується копією картки прописки, наявною в матеріалах справи.
Отже, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо внесення запису від 20.12.1997 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 є неправомірними.
Крім того, відповідачем помилково було зроблено запис від 20.02.1997 року до картки прописки про виписку ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 на підставі Акту про смерть № 324. Проте, позивач зазначає, що даний запис про смерть стосується батька позивача –ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується Свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 від 11.02.1997 року.
На момент встановлення права на спадщину за законом позивач перебував під вартою. Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, справа № 1-265/2000 р., від 06.04.2000 року його було засуджено до позбавлення волі строком на 11 років, а тому він був позбавлений можливості оформити право на спадщину.
Після виявлення сестрою позивача (третя особа) –ОСОБА_5 помилки у записі від 20.02.1997 року про виписку позивача у картці прописки, відповідачем було виправлено підставу виписки з: Акт про смерть № 324на: Засуджений, що підтверджується копією Довідки Комунального житлового експлуатаційного підприємства № 10.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2010 року, справа № 2-189/10, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа –ОСОБА_8 про встановлення факту спільного постійного проживання в квартирі, визнання таким, що прийняв в спадщину та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстрації права власності –задоволено.
Згідно вищевказаного рішення суду, встановлено факт спільного постійного проживання ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 разом з його матір’ю, ОСОБА_6, на час її смерті –ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнано ОСОБА_4 таким, що прийняв спадщину після його матері, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року; скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30.11.1999 року Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як спадкоємців майна, належного ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану КП ДМБТІ17.12.1999 року в реєстровій книзі № 476п за реєстровим № 997-8.
Вказане Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2010 року, справа № 2-189/10, набрало законної сили –09.11.2010 року.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддіввід 07.07.2010 року № 2453-VI, передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Отже, суд зазначає, що вищевказаним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська встановлено факт спільного постійного проживання ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 разом з його матір’ю, ОСОБА_6, на час її смерті –ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
У своєму Висновку Про встановлення факту зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 20.02.1997 року за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2000 рокувід 15.05.2009 року, відповідач посилається на Наказ МВС України № 66 Регламентація паспортної роботи, яким керувались на той час, та згідно якого виписка проводилась з наступних підстав: за особистою участю; по довіреності; по свідоцтву про смерть; згідно вироку суду; згідно рішення суду. Та, одночасно вказує на те, що в даному випадку визначити на якій підставі було виписано ОСОБА_4 є неможливим, адже згідно Наказу МВС України № 519, документи прописки-виписки станом на 1997 року мали термін зберігання 3 роки.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних копії Довідки запис про зняття з реєстрації місця проживання позивача було зроблено спочатку помилково - 20.02.1997 року на підставі Акту про смерть № 324, а згодом виправлено підставу виписки, з урахуванням Вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2000 року, проте дату залишено без змін. Отже, враховуючи цю помилкову дату, позивач був, зокрема, позбавлений можливості оформити право на спадщину.
Cуд приходить до висновку, що дії відповідача з цього приводу були незаконними, а тому й запис від 20.02.1997 року в картці прописки ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 про його зняття з реєстрації місця проживання –є нечинним.
У зв’язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне даний адміністративний позов задовольнити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи –ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання нечинним запису від 20.12.1997 року в картці прописки - задовольнити повністю.
Визнати нечинним запис від 20.02.1997 року в картці прописки ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 про його зняття з реєстрації місця проживання.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб’єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений 01.03.2011 року.
Суддя (підпис) А.Ю. Рищенко