ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

28 вересня 2006 р.

№ 36/1

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді:

Кочерової Н.О.,

суддів:

Рибака В.В., Черкащенка М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача –

Фещенко В.А. (дов. від 10.01.2006р.);

від відповідача –

Великойваненко А.Г.(дов. від 11.09.2006р.);

розглянувши  матеріали касаційної  скарги

Приватної фірми “Влада”

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006р.

у справі

№36/1 господарського суду м.Києва

за позовом

Приватної фірми “Влада”

до	АТ “Українська автомобільна корпорація”

про	стягнення 77 073,86 грн.

                                           

                                        В С Т А Н О В И В:

Приватна фірма “Влада” ( в подальшому ПФ “Влада” звернулась з позовом до Автосервісного філіалу “Універсал-Авто “ ВАТ “Українська автомобільна корпорація” про стягнення 77073,86 грн., в тому числі  основного боргу по орендній платі, 3627,51 грн. штрафу та 776,35 грн. річних.

Рішенням господарського суду  м. Києва від 27.03.06 у справі № 36/1 позов  задоволено з підстав обґрунтованості  позовних вимог та документальної доведеності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.06 у справі № 36/1 зазначене рішення господарського суду м. Києва скасовано.

ПФ “Влада” в позові відмовлено –на підставі ст.ст. 759-763, 765 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33,34, 43 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з недоведеністю позивачем  обставин справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У поданій касаційній скарзі ПФ “Влада” просить скасувати  постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.06 у справі № 36/1 та залишити без змін рішення господарського суду м. Києва від 29.09.04 у цій справі.

При цьому  скаржник заперечує висновок  Київського апеляційного господарського суду  відносно того, що ним не передавалось в оренду майно з підстав, які викладені в скарзі; посилається на порушення цим судом при прийнятті постанови норм матеріального права, зокрема, ст. 241 Цивільного кодексу України при визначенні повноважності  осіб, які підписали договір оренди від 16.09.93 р.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представників  сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку судами обставин справи та повноту  їх встановлення, перевіривши правильність застосування  судами норм матеріального  і  процесуального права, прийшла до висновку про наявність правових підстав для  часткового  задоволення касаційної скарги.

Верховний Суд в ч.3 п.1 Постанови  Пленуму від 29.12.1976 р. № 11                 ( з наступними  змінами) “Про судове рішення” роз'яснив, що обґрунтованим  визнається  рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки  є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються  достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте, місцевий та апеляційний господарські суди не дотримались  наведених роз'яснень та вимог відповідно п.3 ст. 84 п.7 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

Суди не вжили заходів для встановлення дійсних обставин справи та  правовідносин сторін, що унеможливлює здійснення юридичних висновків, які грнутувались би на матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між підприємством “Влада” та Автосервісним підприємством “СТО-7” був укладений договір № 21 від 13.02.93  “Про співробітництво та оренду обладнання”.

Відповідно до змісту п.1 цього договору  підприємство “Влада” повинно було передати в орендне користування  хопінговий  і розточний станки та необхідну технологічну оснастку після їх придбання. ( а.с. 11).

Отже на момент укладення цього договору майно, яке підлягало передачі в орендне користування, у підприємства “Влада” ( орендодавця) було відсутнє.

Проте, незважаючи на це, в договорі  була визначена ціна цього обладнання та орендна плата, що базувалась на вартості майна, що планувалось для передачі в оренду.

Докази про те, що таке  майно підприємством “Влада” було придбано за визначеною в договорі  ціною ( 18 млн. карбованців) в матеріалах справи відсутні.

В подальшому, в зв'язку зі зміною  найменування орендодавця ( нове найменування –Автосервісне підприємство –“Нивки-Авто”) сторони переуклали цей договір  зі збереженням його умов.

Новий ( переукладений) договір мав попередню назву та датувався 16.09.93 № б/н.

Відповідно до доповнень попереднього договору, в новому договорі сторони в п.п. 2.2. п.2 передбачили, що факт передачі обладнання в орендне користування  підтверджується актом приймання-передачі обумовленого договором обладнання.

Такий акт в матеріалах справи наявний, але перераховане в ньому обладнання не містить індивідуальних ознак цього майна ( паспортних та технічних даних , а.с.10).

За таких умов за цим актом розумілась передача майна без його індивідуальної визначеності, що суперечить вимогам абз.4 ст.1 Закону України № 2269-ХХ “Про оренду майна державних підприємств та організацій”.

Акціонерне товариство “Українська автомобільна корпорація” ( як правонаступник  Автосервісного підприємства “Нивки –Авто”) заперечує факт  отримання його  попередником перерахованого в цьому акті майна.

При розгляді позову суд першої інстанції  зосередив свою увагу на оцінці акту приймання-передачі майна  в оренду, правомірності підписів сторін, які вчинені на ньому.

Але поза увагою судів  були  залишені інші обставини, що мають  важливе значення для справи.

Так судами не було досліджено наявності факту придбання  приватною фірмою “Влада” майна, яке підлягало передачі в оренду відповідачу, як це було передбачено договором № 21 від 13.03.97 ; тобто наявності   у цього підприємства об'єкту оренди, як власності та обліку його на  балансі підприємства як придбаних основних засобів.

Поза увагою судів залишена і необхідність перевірки знаходження  у відповідача  на позабалансовому  рахунку спірного майна  як орендованого.

При наявності заперечень з боку відповідача щодо отримання  в орендне користування майна, ці перевірки цих обставин мають значення для справи, сприяють  повній і всебічній  оцінці обставин  справи.

Крім того, судові рішення ґрунтуються на  ксерокопіях, представлених позивачем матеріалів без їх належного  засвідчення відповідно до законодавства, що є порушенням вимог ст. 36 Господарського процесуального кодексу  України.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд оцінює докази  за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому  процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи  в касаційній інстанції  не дають права  встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені  судами  першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.

На підставі  викладеного  та  керуючись ст.ст. 1115, 1117,  1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                               ПОСТАНОВИВ:

Касаційну  скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 27.03.06 та постанову Київського апеляційного господарського  суду від 06.06.06 у справі № 36/1 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

                                                                                                    

Головуючий, суддя                                                                          Н.Кочерова    

                                                                        

Судді                                                                                                         В.Рибак

                                                                                         М.Черкащенко