КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-1720/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
У Х В А Л А
Іменем України
"22" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді: Дурицької О.М.,
суддів: Бистрик Г.М., Борисюк Л.П.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області про визнання неправомірними дій та стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ВСТАНОВИВ :
У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області, в якому просив визнати неправомірними дії відповідачів в частині нарахування йому заробітної плати за 2006 рік на підставі пункту 4.1 Постанови КМУ від 03.09.05 р. № 865 «Про оплату праці суддів», зобов’язати Державну судову адміністрацію України зробити перерахунок належної йому заробітної плати за 2006 рік та стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь недоотриману ним заробітну плату в сумі 4 100,96 грн..
Крім цього, позивач просив зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив свої вимоги та просив суд визнати неправомірними дії відповідачів в частині нарахування йому заробітної плати за 2006 рік на підставі пункту 4.1 Постанови КМУ від 03.09.05 р. № 865 «Про оплату праці суддів», зобов’язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок належної йому заробітної плати за 2006 рік та стягнути з ДСА України на його користь недоотриману ним заробітну плату за вказаний період та компенсацію за затримку її виплати в загальному розмірі 6 668,81 грн..
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області щодо непогашення заборгованості перед суддею Олексієнко Миколою Миколайовичем по заробітній платі, що виникла у зв’язку із застосуванням пункту 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про оплату праці суддів».
Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 за 2006 рік –6 668,81 грн. недоотриманої ним суми заробітної плати.
Зобов’язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Відповідач-Державна судова адміністрація України не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_2 з 2006 року обіймає посаду судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, а тому відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів»має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
Заробітна плата за 2006 рік позивачу нараховувалася у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України 31 грудня 2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865», з розрахунку посадових окладів, кратних мінімальній заробітній платі в розмірі 332,00 грн., у зв’язку з чим ним було недоотримано заробітну плату, яка в сукупності з розміром компенсації за затримку її виплати становить 6 668,81 грн..
Розмір заборгованості позивача підтверджується наявною в справі копією аудиторського висновку № 46 від 19.03.10 р., зробленого Приватним підприємством Аудиторською фірмою «Паритет»(а.с. 32-35) та Додатками до аудиторського висновку № 1 та № 2 про розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 та сум її індексації (а.с. 36-38).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" (надалі по тексту під цим законом мається на увазі Закон України "Про судоустрій" від 07.02.2002 № 3018-IIІ, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" (надалі по тексту під цим законом мається на увазі Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі № про офіційне тлумачення положень ч.1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Як видно з наведеного, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р., постанова Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року, не відповідають нормам ч. 3 ст. 22, ст. 130 Конституції України, а також суперечать ст.ст. 11, 14 Закону України "Про судоустрій України".
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої у зв'язку із зростанням індексу споживчих цін погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є недопустимим.
Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. була встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року були залишені без змін та набрали законної сили.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначені судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" офіційно оприлюднені на веб-порталі судової влади України, крім того, посилання на ці судові рішення міститься і в самих оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Рішеннями вищевказних судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.
ґзазначені судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються колегією суддів при розгляді та вирішенні справи.
Отже, з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідних рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям згідно постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки це обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Вказане узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, постановленою за наслідками розгляду адміністративної справи № К-1058/08.
Отже, незважаючи на ту обставину, що пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 «Про оплату праці суддів»було визнано протиправним та скасовано, відповідачі не вжили належних заходів щодо погашення заборгованості по виплаті заробітної плати позивача за 2006 рік, розмір якої з урахуванням компенсації за затримку її виплати, становить 8 883,56 грн..
Таким чином, викладені обставини свідчать про правомірність заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.
У зв’язку з цим, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя
О.М. Дурицька
Г.М. Бистрик
Л.П. Борисюк
Повний текст ухвали складено та підписано –29.06.11 р.