УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22ц-104/11
Категорія
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Рафальської І.М..
суддів Зарицької Г.В., Кашапової Л.М.,
при секретарі Пюрі Г.В.,
з участю сторін, представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання таким, що відбувся договір купівлі-продажу, визнання спірної частини будинку та земельної ділянки спільним майном подружжя та визнання права власності на Ѕ частину спірного майна за апеляційною скаргою позивача на рішення Богунського райсуду м.Житомира від 12 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому зазначав, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали частину будинку. Кошти на придбання частини будинку були спільними, частину коштів позичили у родичів. Правовстановлюючі документи були оформлені на дружину. У червні 2004 року він зареєструвався у вказаному будинку. У серпні 2007 року випадково дізнався, що право власності на 26/100 частин житлового будинку та земельну ділянку по АДРЕСА_1 оформлено на дружину на підставі договору дарування від 9.10.2003 року. Просив визнати договір дарування удаваним договором, визнати таким, що відбувся договір купівлі-продажу, визнати спірну частину житлового будинку та земельної ділянки спільним майном подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину спірного майна.
Рішенням Богунського райсуду м.Житомира від 12 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач просить рішення райсуду скасувати, оскільки вважає його незаконним, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; посилається на порушення райсудом норм матеріального та процесуального права, на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та на те, що суд не дав належної оцінки доказам по справі.
Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, 9.10.2003 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала 15/100 частин будинку, ОСОБА_4 подарував 11/100 частин будинку, а ОСОБА_2 прийняла в дар ці 26/100 частин житлового будинку та земельну ділянку, належну ОСОБА_3, що розташовані по АДРЕСА_1.
Даний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 9.10.2003р. за реєстром № 5230/а.с.6/.
Про цей договір позивачу було відомо, так як в його заяві про реєстрацію місця проживання від 8.06.2004 року зазначено, що підставою для вселення є саме договір дарування /а.с.45/.
Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона/продавець/ передає або зобов’язується передати майно/товар/ у власність другій стороні /покупцеві/ а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно/товар/ і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона /дарувальник/ передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні /обдаровуваному/ безоплатно майно/дарунок/ у власність.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За вимогами ч.1 ст.218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
У зв’язку з наведеним суд правильно не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Позивачем не надано допустимих доказів про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали кошти за спірну частину будинку.
Відповідачка ОСОБА_3 у відкритому виїзному судовому засіданні ствердила, що коштів за квартиру від ОСОБА_2 не отримувала, і по своїй волі подарувала частину квартири /а.с.217/.
Райсуд також не прийняв до уваги як належний доказ аудіозапис, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не ствердила, що голос на аудіоаписі належить саме ОСОБА_3
Клопотання про призначення фоноскопічної експертизи для визначення, чи голос на фонограмі є голосом конкретної особи позивачем в суді першої інстанції не заявлялося.
Крім того, суд правильно не взяв до уваги посилання позивача на те, що кошти, отримані в кредит, були використані для купівлі спірного майна, оскільки частина будинку була подарована ОСОБА_2 у жовтні 2003 року/а.с.6/, а кредит 7000грн. позивач взяв на споживчі потреби у грудні 2003 року/а.с.4/.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовивши у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Підстав для скасування рішення райсуду немає.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Богунського райсуду м.Житомира від 12 листопада 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня проголошення і з цього часу може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий: Судді: