копія
Справа 11-358/11, 2011 року Головуючий в 1-й інстанції Карплюк
Категорія: ч.1 ст.125 КК України Доповідач Ващенко С.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Ващенка С.Є.,
суддів Бондар В.В., Кобріна І.Г.,
з участю секретарів Гуменюк Н.О., Ямчук З.І.,
потерпілої ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Хмельницького міськрайонного суду від 11 березня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 11 березня 2011 року
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, пенсіонера, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.
За вироком суду ОСОБА_2 21 вересня 2010 року близько 23 години 15 хвилин, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, де він мешкає разом з потерпілою ОСОБА_1, на ґрунті неприязних відносин умисно притиснув їй ліву ногу вхідними в кімнату дверима, внаслідок чого потерпіла отримала легке тілесне ушкодження.
В апеляції, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 просить вирок скасувати і закрити порушену відносно нього кримінальну справу на підставі п.1 ст.6 КПК України за відсутністю події злочину. При цьому звертає увагу на те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються лише на показаннях потерпілої, яка після розлучення перебуває з ним у неприязних відносинах і хоче висилити його з їх спільної квартири, даних протоколу її усної заяви та висновку експерта. Зазначає, що інших доказів, які об’єктивно підтверджували б те, що він свідомо притиснув їй ногу з метою заподіяти тілесні ушкодження, немає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого на підтримку апеляції з посиланням на зазначені у ній доводи, потерпілу, на думку якої вирок законний і обґрунтований, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, у тому числі шляхом проведення судового слідства, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про те, що 21 вересня 2010 року близько 23 години 15 хвилин ОСОБА_2, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, де він мешкає разом з потерпілою, притиснув їй ліву ногу вхідними в кімнату дверима, внаслідок чого потерпіла отримала легке тілесне ушкодження, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, з показань потерпілої видно, що вона у вказаний час зайшла в кімнату свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 після того, як він завів туди ОСОБА_4 У зв’язку з тим, що ОСОБА_3 привів невідому їй жінку в їх квартиру, у неї з підсудним виник конфлікт, під час якого він відштовхнув її і притиснув дверима ногу.
Підсудний та допитана в якості свідка ОСОБА_4 самого факту сварки з цього приводу не заперечили та стверджували, що після того, як потерпіла вийшла з кімнати ОСОБА_2, він закрив за нею двері.
Не вірити зазначеним показанням потерпілої підстав немає, оскільки вони співпадають з даними висновку судово-медичної експертизи №2272 від 11.11.2010 року, відповідно до якого станом на 23.09.2010 року у неї було виявлене тілесне ушкодження у вигляді крововиливу м’яких тканин лівого колінного суглобу, що могло утворитися 2-3 дні тому від дії тупого твердого предмету з обмеженою поверхнею, що контактує, по механізму „удар” чи „удар-стискання”, та відноситься до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминучі наслідки.
Наведені докази в сукупності, які узгоджуються між собою, дають підстави лише для висновку, що вказане легке тілесне ушкодження було заподіяне потерпілій ОСОБА_3 дверима під час конфлікту у його кімнаті, викликаного приходом до нього ОСОБА_4
Разом з тим достатніх доказів, які вказували б на наявність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у суду першої інстанції не було.
За змістом ч.1 ст.125 КК України у ній встановлена відповідальність тільки за умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження.
Проте умисел у ОСОБА_3 заподіяти потерпілій тілесні ушкодження дослідженими судом доказами не підтверджується.
Підсудний наявність у нього таких намірів під час конфлікту з колишньою дружиною заперечував.
Сама потерпіла в суді першої інстанції на запитання головуючого відповіла, що вважає, що підсудний навмисно притиснув її. Тобто вона висловила лише своє припущення щодо його суб’єктивного ставлення до вчиненого. А інші належні, достовірні, допустимі та достатні докази про наявність у нього умислу заподіяти їй тілесні ушкодження у справі відсутні.
Під час апеляційного розгляду справи потерпіла у своїх показаннях повідомила, що під час конфлікту, виганяючи її з кімнати, ОСОБА_3 штовхнув її. Внаслідок цього поштовху вона однією - правою ногою задом переступила поріг, інша - ліва її нога залишалася в його кімнаті, при цьому вона трималася правою рукою за ту половину дверей, що заблокована і не відкривається, а він в цей час іншою частиною дверей притиснув їй ногу.
Уточнюючи свої показання в апеляційному суді потерпіла також зазначала, що ОСОБА_3 не бив її, а лише штовхав і притиснув дверима; що, на її думку, він не розраховував, що у неї будуть синці; що він не мав часу думати і зробив це спонтанно; що якби вона забрала ногу вчасно, то цього не сталося б.
Крім того, показання потерпілої про те, що засуджений діяв умисно, є суперечливими та непослідовними. То вона заявила, що удар дверима був одномоментним, то стверджувала, що він тримав двері приблизно до 1 хвилини, то, що це тривало близько 20 секунд. То говорила, що він притиснув їй ногу, коли виштовхував її, то, що це відбулось, коли вона хотіла вийти, але не встигла забрати ногу, то, що не знає як її коліно опинилося між дверима. То казала, що на її думку він тиснув умисно, то говорила, що не знає, що було у нього на думці.
Такі показання потерпілої свідчать про те, що ОСОБА_3 заподіяв їй вказане легке тілесне ушкодження з необережності, і аж ніяк не дають підстав для висновку про вчинення цих дій умисно. А відсутність умислу виключає склад будь-якого із злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст.125 КК України.
Як видно з матеріалів справи, спочатку кримінальна справа щодо ОСОБА_3 була порушена за ознаками ч.2 ст.125 КК України.
Однак підстав для порушення кримінальної справи за цими ознаками не було ще й тому, що на час попереднього розгляду справи у судді вже був акт судово-медичного обстеження №1898 від 23.09.2010 р., згідно з яким у потерпілої було виявлене лише легке тілесне ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки, що спростовує її твердження у скарзі, що ці тілесні ушкодження спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Таким чином викладені у вироку висновки суду про заподіяння ОСОБА_3 потерпілій легких тілесних ушкоджень умисно, не відповідають фактичним обставинам справи, що, відповідно до ст.ст.367, 369 КПК України, є підставою для скасування вироку.
Згідно ж з п.2 ч.1 ст.6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю. А відповідно до вимог ст.376 КПК України апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.6 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває справу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляцію засудженого задовольнити частково.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду від 11 березня 2011 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області С.Є.Ващенко