Справа № 2-а-649/11  

                                                          ПОСТАНОВА

                                                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 травня 2011 року. суддя Залізничного районного суду м. Львова Пилип’юк Г.М., розглянувши у скороченому провадженні ум.Львові адміністративну справу за позовомОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова про визнання неправомірними дій та зобов’язання проведення нарахування і виплати недоплаченої щомісячної надбавки до пенсій "дітям війни" в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 11.02.2011року звернулася в суд з позовом  до УправлінняПенсійного фонду України у Залізничномурайоні м. Львова про поновленняпропущеного строку для звернення до районного абоміськрайонного суду та стягненнянедоплаченоїщомісячноїдержавноїсоціальноїдопомогидітямвійни, а саме за період01.01.2010р. –по 01.12.2010р.  Позивачка мотивує свої позовні вимоги тим, що відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з січня 2006р. "дітям війни" повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а відповідачем, всупереч вимогам вказаного Закону, така грошова допомога з01.01.2010р. –по 01.12.2010р. не виплачувалася .

Ухвалою суду від 04.04.2011р. позовні вимоги в частинівизнання протиправними дій тазобов’язання нарахуванняі виплати недоплаченої щомісячної надбавки до пенсій як "дитині війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за вікомза період з 01.01.2010р. –по 01.12.2010р.  залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.  

Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова 06.05.2011р. подало до суду заперечення проти заявленого позову, в яких зазначило, що на законодавчому рівні не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати вказаний розмір за відсутності поняття „мінімальна пенсія за віком” як розрахункової величини, немає бюджетного фінансуванняпередбачених Законом України„Про соціальнийзахистдітейвійни” доплат до пенсії, а тому вимоги позивача є безпідставними. Просить в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення  з наступних підстав.

Законом України „Про соціальний захист дітей війни” встановлено правовий статус дітей війни, визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1  Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до категорії „діти війни” та знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Залізничному районі м.Львова та отримує пенсію за віком.

Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Частина 2 ст. 8 Конституції України встановлює вимогу щодо законів України –всі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Частиною 3 ст.  22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проте Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було обмежено: пенсії або довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищувалась в меншому, ніж визначено Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, розмірі, і лише дітям війни-інвалідам: з 1-го січня 2007 року –на 19 грн.; з 1-го квітня 2007 року –на 20,30 грн.;  з 1-го жовтня 2007 року –на 20,55 грн.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України, вичерпний перелік яких закріплений у ст. 64 Конституції України.

Рішенням Конституційного суду України від  09.07.2007р. №6-рп/2007 визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, за якими підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6  Закону України „Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від  22.05.2008р. №10-рп/2008 визнано неконституційними положення пункту 41 розділу II  Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

З дня ухвалення Конституційним Судом України рішень №6-рп/2007 та №10-рп/2008 визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” втратили чинність та положення пункту 41 розділу II  Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а отже, з цього часу відновлено дію  ст.6  Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей, що визнані неконституційними.

У 2009 та 2010 роках діяст.6 Закону України„Про соціальнийзахистдітейвійни”зупинена не була і будь-якізміни у зазначений Закон не вносились.   

Судом встановлено, що оспорювана позивачем надбавка з травня 2010р.безпідставно  нараховувалася і  виплачувалася в неповному обсязі, чому вимоги позивачки є підставними.  

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове соціальне страхування” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.64КонституціїУкраїниконституційні права і свободилюдини і громадянина не можуть бути обмежені, крімвипадків, передбаченихКонституцієюУкраїни. Доводи відповідача, в частиніневрегульованості на законодавчомурівні порядку здійснення доплат особам, якімають статус дітейвійни, не може бути підставою для їх  не здійсненняабовідмови в задоволенні позову.     

Зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов”язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (YvonnevanDuynv. Ноme Оffiсе (Саsе 41/74 vаnDuynv. Ноme Оffiсе), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даномувипадкумінімальнийрозмірпенсії за вікомвикористовується не для визначеннярозміру будь-якоїпенсії, а лише як розрахункова величина для визначеннярозмірущомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України„Про соціальнийзахистдітейвійни”.       

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст.28 ч.3 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.  

Також, суд  не бере до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України „Про соціальний захист дітей війни” доплат до пенсії  як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Качко проти України”).

Також, суд не приймає до уваги посилання  відповідача, що спірна надбавка виплачується позивачу в розмірі встановленому Постановою КМУвід 28.05.2008р. №530, оскільки пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, а тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права наданого Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, є безпідставним.

Відповідно до ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх задоволення.

Судовівитрати у справіпідлягаютьрозподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАСУкраїни.     

Керуючись ст.ст.11, 71, 86, 90, 158-163,  183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі  №10-рп/2008, суд –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.  

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у Залізничному районі м.Львоваздійснити нарахування і виплатуОСОБА_2 до пенсії як „дитині війни” в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 11липня 2010 року по 11січня 2011 року відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,із розрахунку встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, з урахуванням фактично отриманих ним сум надбавки.

ПовернутиОСОБА_23 грн. 40 коп.судового збору за рахуноккоштів Державного бюджету України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до адміністративного суду апеляційної інстанції через Залізничний районний суд м.Львова з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя:                                                                                              Г.М. Пилип’юк Г.М.

Оригінал постанови.