05.05.2011

                                                                                                                         справа 2-90/2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2011 року,             Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:

        головуючого:                              судді Котляровій І.Ю.

        при секретарях:          П’ятак О.Л., Калашніковій М.О.,

        за участю позивача                    ОСОБА_1,

        відповідача                                  ОСОБА_2,

        третьої особи -                            ОСОБА_3,      

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання правочину як договір купівлі-продажу та визнання права власності на частку домоволодіння, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона з 13.01.1990 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 У грудні 2003 року позивачка та її чоловік за спільні кошти придбали у ОСОБА_2 домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Однак відповідач ОСОБА_4 оформив цей правочин як договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарувала домоволодіння ОСОБА_4, про дані обставини позивачці стало відомо лише згодом, а саме після того як між нею та її  чоловіком стали виникати сварки, та ОСОБА_4 повідомив позивачці, що має намір виселити її із вказаного домоволодіння, оскільки право власності на спірне домоволодіння записане лише на нього. Тому, дізнавшись про порушення свого права власності на Ѕ частку домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, придбаного за спільні кошти з відповідачем, позивачка була вимушена звернутися до суду із вказаним позовом, та просить суд визнати договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним, визнати за нею право власності на Ѕ частку спірного домоволодіння, як спільно придбаного з ОСОБА_4 під час шлюбу, право власності на іншу Ѕ частку залишити за відповідачем.

У судовому засідання позивачка уточнила свої позовні вимоги просила суд визнати договір дарування від 24.12.2003 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним, а саме удаваним правочином; визнати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактично було укладено договір купівлі-продажу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на Ѕ частку спірного домоволодіння, як спільно придбаного з ОСОБА_4 під час шлюбу, право власності на іншу Ѕ частку залишити за відповідачем, надавши аналогічні пояснення викладеним у позові.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовних вимог не визнав, зазначив, що вважає договір дарування законним, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, від надання пояснень відмовився, а у подальшому взагалі не з’являвся у судові засідання будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю та пояснила, що у 2003 році вона продала належне їй домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за 3000 доларів США. Домоволодіння вони придбали спільно та грошові кошти передавали вдвох. Договір дарування спірного домоволодіння був укладений між відповідачкою та ОСОБА_4 для того, щоб у меншому розмірі сплатити за послуги нотаріуса. Чи було відомо ОСОБА_1 про те, що було укладено договір дарування, а не купівлі-продажу їй не відомо, оскільки договір підписувала вона та відповідач ОСОБА_4 Відповідачка не заперечувала проти задоволення позовних вимог.  

Третя особа –приватний нотаріус ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що вона дійсно посвідчувала договір дарування від 24.12.2003 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, згідно якого остання подарувала ОСОБА_4 домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1. При цьому про передачу ОСОБА_4 ОСОБА_2 будь-яких коштів, та те, що фактично відбулась угода стосовна купівля-продажу домоволодіння їй відомо не було.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що уточненні позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

          Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Стаття 215 ЦК України зазначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним.

          Так судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у шлюбі, зареєстрованому у Палаці урочистих подій м. Ворошиловграду з 13.01.1990 року, актовий запис № 36 (а.с.9). Від шлюбу мають неповнолітню доньку –ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5). ОСОБА_1, згідно даних із паспорту громадянки України з 10.08.2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8), з тієї ж дати за даною адресою зареєстрований ОСОБА_4, що підтверджується інформацією наданою до суду з Обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області (а.с.30).  

          Відповідно до договору дарування від 24.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 2184 (а.с.62, 76-77), ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно довідок наданих МКП БТІ м. Луганська від 28.10.2010 року, 09.11.2010 року  право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування (реєстр №2184) від 24.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3. Право власності в МКП БТІ м. Луганська зареєстровано з 15.01.2004 року  (а.с.51, 61).

Статтею 325 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину який сторони насправді вчинили.

          Так у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_2, та знала, що її колишня сусідка , а саме ОСОБА_2 продала свій будинок ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за 3000 доларів США, однак нотаріально уклали договір дарування для сплати податку за нотаріальні дії у меншому розмірі.

          Аналогічні пояснення у судовому засіданні були надані свідком ОСОБА_8 яка пояснила, що вона є донькою ОСОБА_2 та достовірно знає про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбали у її матері належний їй будинок за 3000 доларів США, однак оформили угоду, як договір дарування, щоб уникнути значних витрат на нотаріальні дії.

Суд вважає достовірними пояснення свідків, оскільки вони особисто знайомі з відповідачкою ОСОБА_2, їх свідчення не суперечать поясненням ОСОБА_2, ОСОБА_1 та іншим доказам по справі.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме пунктом 25 передбачено, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Під час судового засідання як позивачкою ОСОБА_1, так і відповідачкою ОСОБА_2, визнано, той факт, що між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто угоди, щодо купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який на час укладання спірного договору дарування належав на правових підставах ОСОБА_2 Підтвердженням факту того, що між сторонами було досягнуто домовленості саме щодо укладання договору купівлі-продажу, а не дарування, є також і пояснення свідків.  

На підставі викладеного суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки щодо того, що договір дарування, укладений 24.12.2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 стосовно домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, є удаваним.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним той факт, що фактично між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, 24.12.2003 року було досягнуто домовленості та укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчать дані про досягнення сторонами домовленості про ціну об’єкту, про передачу продавцю –ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 3000 доларів США, та передачу у власність покупцю –ОСОБА_4 даного домоволодіння, про що свідчать відповідна інформація надана з МКП БТІ м.Луганська, то б то сторонами виконані усі умови притаманні саме договору купівлі-продажу.

Статтею 60 Сімейного Кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст.69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Як вже було зазначено раніше ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1990 року та по теперішній час. У судовому засіданні було встановлено, що фактично між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 24.12.2003 року було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1. Таким чином, оскільки даний будинок було придбано ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_1, він є спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 70 Сімейного Кодексу України  передбачено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Дана норма також закріплена і у статті 372 ЦК України.

У зв’язку із чим, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та визнати, що частки подружжя у об’єкті спільної сумісної власності, а саме у домоволодінні розташованому за адресою: АДРЕСА_1, є рівними по Ѕ частці. Суд також вважає обґрунтованими вимоги позивача, щодо визнання за нею права власності на 1\2 частку домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати. Тому суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті державного мита у сумі 51 гривні, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 150 гривень, а загалом 321 гривню.

Керуючись  Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.215-217,  235,651, 372, 653, 655 ЦК України, ст.ст.60-70 СК України, ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Уточненні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір дарування від 24.12.2003 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з приводу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, удаваним.

Визнати що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 24.12.2003 року було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частці за кожним на домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті державного мита у сумі 51 гривні, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 150 гривень, а загалом 321 гривню.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Кам’янобрідський районній суд м. Луганська. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                  І.Ю.Котлярова