Справа 2-898/2007р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі головуючого судді Реутової В.І., при секретарі Кобець О.П., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про стягнення компенсації за проїзд та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду в якому вказав, що з 02.01.2002 року він має статус ветерана органів внутрішніх справ і тому він має право на безоплатний проїзд в межах України один раз в рік залізничним транспортом в купейному вагоні скорого або пасажирського поїзду або водним чи автомобільним транспортом міжміського напрямку для лікування і відпочинку в санаторіях і будинках відпочинку. До 2002 року талони на безоплатний проїзд для лікування і відпочинку надавав пенсійний відділ УМВСУ в Донецькій області. Починаючи з 2002 року талони на безоплатний проїзд йому не видавались. В 2004 році відповідач повідомив, що компенсація за безоплатний проїзд не передбачена Законом України «Про Державний бюджет 2004 року», просив суд стягнути з відповідача компенсацію за безоплатний проїзд за період 2002 -2004р.р. в розмірі 600 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 600 гривень, тому що вважає, що діями відповідача йому спричинена моральна шкода.
В судове засідання позивач не з'явився, просив суд розглянути справу за його відсутністю.
Відповідач -Центрально-Міське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, що діє за дорученням, позов не визнав і пояснив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як ветеран органів внутрішніх справ з 15.06.2004 року. ОСОБА_1 має право на безоплатний проїзд один раз на рік для лікування та відпочинку у санаторіях. Фінансування витрат на безоплатний проїзд здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. УПСЗН може проводити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Законами України «Про Державний бюджет України» роки, вказані Рухленко, тобто на 2002-2004 p.p., такі асигнування передбачені не були. Просив в позові відмовити.
Третя особа - Головне управління МВС України в Донецькій області, пояснила, що ОСОБА_1 згідно Закону має право на безоплатний проїзд один раз на рік для лікування та відпочинку у санаторіях. Фінансування витрат на безоплатний проїзд здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. УПСЗН може проводити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Законами України «Про Державний бюджет України» роки, вказані Рухленко, тобто на 2002-2004 p.p., такі асигнування передбачені не були. На теперішній час не існує акту нормативно-правового характеру, який би визначав порядок виплати компенсації витрат на проїзд для лікування та відпочинку в санаторіях для вказаної категорії громадян.
Третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області, пояснила, що у правових відношеннях з Рухленко не знаходилось, шкоди своїми діями не завдавало, зобов'язань перед Рухленко не має. Крім того, органи державного казначейства не розпоряджаються коштами Державного бюджету, а лише здійснюють функцію контролю за касовим виконанням державного бюджету за цільовим призначенням.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи і давши їм оцінку в їх сукупності суд дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 дійсно набув статусу ветерана органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим має певні права на підставі ст. .6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», в тому числі право на безоплатний проїзд один раз на рік для лікування та відпочинку у санаторіях. З 15.06.2004 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в УСЗН як ветеран органів внутрішніх справ.
Згідно ст. .6 п. 10 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надається безоплатний проїзд (туди і назад) у межах України один раз на рік залізничним транспортом у купейному вагоні швидкого чи пасажирського потягу або водним чи автомобільним транспортом міжміського сполучення для лікування та відпочинку у санаторіях та будинках відпочинку.
Згідно ст. .9 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 p. N 256 фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів виконання державних програм соціального захисту населення щодо пільг ветеранів органів внутрішніх справ, а саме компенсаційних виплат за пільговий проїзд провадиться за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Згідно п.2, 4 цього Порядку... фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державним казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
В судовому засіданні відповідач пояснював, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними соціальними програмами провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених на зазначені цілі. Суд вважає, що Центрально-Міське УПСЗН як державна установа не може брати на себе зобов'язання поза межами фінансування, визначеного для даної установи на відповідний рік.
Згідно ст. .51 ч.1 п. 1, ч.6 Бюджетного Кодексу України стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису. Будь-які зобов'язання, взяті юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним Кодексом України та законом про Державний
бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Суд вважає, що УПСЗН може брати бюджетні зобов'язання та проводити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного та місцевого бюджетів України. Витрати на сплату всіх видів допомоги та компенсацій громадянам здійснюються за рахунок фінансування з державного бюджету. Відповідно до ст. .95 ч2 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави за загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Законами України про Державний бюджет на 2002р., 2003р., 2004р. такі асигнування передбачені не були.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень після набрання чинності КАС України заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених ЦПК України 1963 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його дій чи бездіяльності. Пунктом 7 частині 1 ст. З КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
За таких обставин суд вважає, що УСЗН є суб'єктом владних повноважень який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства на виконання делегованих повноважень і його дії можуть буди оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Наведені вище обставини дають підстави для висновку, що викладені в позові вимоги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 160-163;167 КАС України, на підставі ст. .95 Конституції України, п.2, 4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 p. N 256, ст. .51 Бюджетного Кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської влади про стягнення компенсації за проїзд та відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1на користь держави судовий збір в розмірі 8, 50 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 7, 50 гривень на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області.
постанова може бути оскаржене в Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Центрально- Міський районний суд міста Горлівки шляхом подання заяви про оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги в суд апеляційної інстанції.
постанова суду набирає законної сили, якщо після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження ( 10 днів з дня проголошення постанови) заяви не було
подано, а також, якщо суду було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя