У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого    Єлфімова О.В.,

суддів    Пузиревського Є.Б., Марчук Н.О.,

за участю прокурора

захисників

засудженого    Матюшевої О.В.,

   ОСОБА_5, ОСОБА_6,

   ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_7 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2011 року щодо ОСОБА_7,

ВСТАНОВИЛА:

    Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 грудня 2010 року

                                                       ОСОБА_7,

                                                        ІНФОРМАЦІЯ_1,

                                                       громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

    Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він, приблизно о 23 годині 30 хвилин 3 липня 2010 року, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в одній із кімнат квартири АДРЕСА_1,  з  метою задоволення

статевої пристрасті, використовуючи безпорадний стан потерпілої в силу її малолітнього    віку,   намагався   зґвалтувати    малолітню   ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2 але не довів свій злочинний намір до кінця, оскільки цьому своїми діями перешкодив малолітній ОСОБА_9

    Після цього, ОСОБА_7 перейшов до іншої кімнати цієї ж квартири, та, з метою задоволення статевої пристрасті, застосовуючи фізичне насильство та використовуючи безпорадний стан потерпілої в силу її малолітнього віку, намагався зґвалтувати малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, але не довів свій злочинний намір до кінця, оскільки цьому своїми діями перешкодив малолітній ОСОБА_9

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано в частині призначення покарання.

ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України і призначено йому із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Виключено з вироку посилання на легковажну та віктимну поведінку законного представника малолітніх потерпілих ОСОБА_4, яка залишила дітей самих у пізній час з незамкненими дверима, як на обставину, за якої було вчинено злочин.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком три роки та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

 Захисник зазначає, що ОСОБА_7 характеризується виключно позитивно, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, у скоєному щиро розкаявся, має неповнолітню доньку та непрацездатну матір-пенсіонерку, добровільно відшкодував потерпілій моральну шкоду, потерпіла просила не позбавляти його волі, а тому покарання, призначене апеляційним судом, є надто суворим.  

Засуджений ОСОБА_7 подав аналогічну касаційну скаргу, в якій також порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та звільнення його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком три роки та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.                    

Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_7, які підтримали свої касаційні скарги, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши  наведені  доводи,  колегія  суддів  приходить  до  висновку,  що

касаційні скарги захисника та засудженого підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про доведення винності ОСОБА_7 у вчиненні незакінченого замаху на зґвалтування малолітніх потерпілих, а відносно малолітньої ОСОБА_3 із застосуванням фізичної сили, повторно, та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України у касаційних скаргах захисника та засудженого не оскаржується.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_5 та засудженого про наявність підстав для призначення останньому менш суворого покарання ніж призначено вироком апеляційного суду, то вони заслуговують на увагу.

 Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

При постановлені вироку та призначенні покарання ОСОБА_7 апеляційний суд, враховуючи те, що він вчинив особливо тяжкий злочин щодо малолітніх осіб, які є найменш захищеними, в стані алкогольного сп’яніння, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність відбуття ним покарання реально.

Разом з тим, судом не в повній мірі враховано дані про особу ОСОБА_7, який вчинив злочин вперше, має виключно позитивні характеристики з місць проживання, навчання та роботи, має на утриманні малолітню дитину та матір-пенсіонерку, а також те, що він добровільно відшкодував потерпілим моральну шкоду, а законний представник малолітніх потерпілих просила не карати його надто суворо.

Зазначене, на думку колегії суддів, дає підстави стверджувати, що для виправлення засудженого достатньо менш тривалого строку позбавлення волі, ніж призначено йому вироком апеляційного суду, та прийняти рішення про пом’якшення покарання.

При цьому підстав для застосування ст. 75 КК України, про що йдеться в касаційних скаргах захисника та засудженого, колегія суддів не знаходить.

 Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

    Касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2011 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Пом’якшити ОСОБА_7 покарання, призначене за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, до 3 (трьох) років позбавлення волі.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

с у д д і:

 Єлфімов О.В.                            Пузиревський Є.Б.                           Марчук Н.О.