Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-5380/11 Головуючий у 1 й інстанції - Мельниченко С.П.
Доповідач - Варенко О.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Варенко О.П..,
суддів - Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Гребенкіній Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Новомосковського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасування реєстрації та виселення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2010 року позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належала батькові ОСОБА_3 і сину ОСОБА_4 - ОСОБА_5, який зареєстрував відповідачку у вказаній квартирі і остання вселилась в неї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і вони, як спадкоємці першої черги за законом прийняли спадщину після його смерті у вигляді вказаної квартири, що підтверджується рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.07.2010 р. та ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.11.2010 p., однак зареєструвати своє право власності в КП НМБТІ не мають можливості, оскільки відповідачка, проживаючи у спірній квартирі не допускає техніків БТІ.
Також відповідачка відмовляється в добровільному порядку виселитись з квартири та знятись з реєстрації, що змушує позивачів звернутись з даним позовом до суду та просили суд: визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, зобов'язати Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Новомосковського MB УМВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію відповідачки у вказаній квартирі та виселити відповідачку зі вказаної квартири.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року позов задоволено частково.
Суд визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщення в квартирі АДРЕСА_1; виселив ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1; в іншій частині позовних вимог позивачів відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2. посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судового рішення та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та закриття справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду –скасувати частково та ухвалити нове рішення відповідно до п. п. 3,4 ч. 1 ст.309 ЦПК України з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 підлягає:
- визнанню такою, що втратила право користування житловим приміщення в квартирі АДРЕСА_1, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням вимог ст. 405 ЦК України, за якими члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Оскільки внаслідок смерті ОСОБА_5 його права власника спірної квартири припинені, відповідачка не має угоди з новими власниками спірної квартири на проживання, то вона втратила право користування житловим приміщенням у вказаній квартирі, оскільки її права на житлове приміщення, як члена сім'ї ОСОБА_5, є похідними від прав власника;
- виселенню зі спірної квартири на підставі ст.ст.317, 383, 391 ЦК України, ст..150 ЖК України, оскільки проживанням у спірній квартирі відповідач створює перешкоди у здійсненні позивачами свого права володіти, користуватись та розпоряджатись належною їм квартирою, в тому числі правами, наданими позивачам вищеозначеними нормами права, а тому з метою захисту прав позивачів, та враховуючи те, що відповідачка підлягає визнанню такою, що втратила право користування спірною квартирою про що зазначено вище.
Однак, з такими висновками суду та ухваленим в цій частині рішенням у справі погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи, а також вимогам чинного матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що згідно з рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2010 pоку, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2010 року за позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5
З червня 1993 року по теперішній час у вказаній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_2, яка зареєстрована в квартирі та вселилась в неї зі згоди ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, як його член сім’ї, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні. Іншого житла відповідач не має.
Згідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідач з 1993 року по теперішній час постійно проживає в спірній квартирі і тому застосування ст. 405 ЦК України судом першої інстанції неправомірне. Ст.156 ЖК України визначає права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), а не порядок визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тому посилання судом першої інстанції на зазначену статтю закону при вирішенні питання про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, безпідставне.
Згідно ст.157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Підстав для виселення відповідача за вищевказаними нормами закону судом не встановлено.
Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Підстав для застосування даної норми закону судом також не встановлено, оскільки на момент винесення рішення Новомосковським міськрайонним судом 04.02.2011 року відомості про вчинення відповідачем перешкод позивачам у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном відсутні.
Відповідно до ст.170 ЖК України, при переході права власності на жилий будинок (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.
Згідно ст.168 ЖК України, укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку (квартирі), а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначений матеріальний закон та дійсні обставини у справі.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що немає законних підстав для визнання відповідачки ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, її виселення, а тому в цій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачам в їх позовних вимогах про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири квартирою АДРЕСА_1 та виселення її з зазначеної квартири. Підстав для закриття провадження у справі, передбачених ст.205 ЦПК України, не вбачається.
В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації відповідача ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 рішення не оскаржувалось і відповідає вимогам діючого законодавства.
Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2011 року - скасувати.
Відмовити ОСОБА_3, ОСОБА_4 в задоволенні їх позову до ОСОБА_2 про захист права власника шляхом зняття з реєстрації та виселення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий
Судді