Справа 206/3369/24

Провадження 2/206/1349/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року  суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Сухоруков А.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяна Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2024 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Трофименко Володимира Володимировича надійшов вищезазначений позов, в якому він просить суд:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1576 від 23.11.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяною Миколаївною;

- стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.

Нещодавно, після встановлення на мобільному телефоні позивача застосунку «Дія», вонадізналась про існування відкритого відносно неї виконавчого провадження № 68263528. Жодного документа про відкриття виконавчого провадження до цього вона не отримувала. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 68263528 позивачу стало відомо, що дане виконавче провадження відкрито 21.01.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрієм Олександровичем на підставі виконавчого напису № 1576 від 23.11.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяною Миколаївною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованості за кредитним договором № 22032000488879 від 02.02.2021 року у загальному розмірі 40081,07 грн. Позивач вважає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т.М. вчинено виконавчий напис № 1576 від 23.11.2021 року – безпідставно, з порушенням норм та актів діючого законодавства України, з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами. В матеріалах виконавчого провадження № 68263528 відсутні документи, на підставі яких нотаріус має право в безспірному порядку вчиняти виконавчий напис, а саме: відсутній розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та взагалі відсутні докази існування будь-якої заборгованості позивача перед відповідачем; відсутні докази направлення та отримання ОСОБА_1 письмових вимог від АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО»; відсутній нотаріально посвідчений оригінал договору, укладений між ОСОБА_1 та АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО». Отже, позивач вважає, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т.М. належним чином не встановила безспірність вимог АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 , а тому виконавчий напис не підлягає примусовому виконанню (а.с. 1-4).

Відповідач Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» повідомлений про розгляд справи належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення кореспонденції (а.с. 27), правом на подання відзиву не скористався.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяна Миколаївна повідомлявся про розгляд цивільної справи належним чином, шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку. В матеріалах справи міститься конверт, повернутий поштою з відміткою «повертається, адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 28), письмових пояснень по справі не надходило.

Від третьої особи – приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича на електронну пошту суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами (а.с. 25-26).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до ч. 2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Відповідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази (а.с. 23).

За правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

02 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» було укладено кредитний договір № 22032000488879. Відповідно до п. 1 кредитного договору, банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, здійснити всі інші платежі у встановлених договором розмірах і строках. Сума кредиту 31000,00 грн., строк кредитування 24 місяці, кінцева дата повернення кредиту 02 лютого 2023 року. Процентну ставку за користування кредитом фіксована: на строкову заборгованість нараховується у розмірі 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом – 56,0% річних (а.с. 12).

23 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяною Миколаївною було вчинено виконавчий напис № 1576 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» за Кредитним договором № 22032000488879 від 02.02.2021 року. Стягнення заборгованості проводиться за період з 05.04.2021 року по 19.10.2021 року. Сума заборгованості складає 39181,07 грн., в тому числі 29260,97 грн. –заборгованість за сумою кредиту; 0,1 грн. - заборгованість за процентами; 9920,00 грн. - плата за пропуск мінімальних платежів. За вчинення виконавчого напису також підлягає стягненню з боржника сума у розмірі 900,00 грн. (а.с. 13).

20.01.2022 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича надійшла заява представника Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» № 930 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяни Миколаївни від 23.11.2021 року № 1576 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» коштів у розмірі 40081,07 грн. (а.с. 11).

21.01.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрієм Олександровичем відкрито виконавче провадження ВП № 68263528 з виконання виконавчого напису № 1576 від 23.11.2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяною Миколаївною про стягнення з ОСОБА_1  на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» коштів у розмірі 40081,07 грн. (а.с. 10).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представниками позивача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Цими актами є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі в тексті - Порядок) та Постанова КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Саме така правова позиція викладена Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 405/1015/17.

Тому, суд при вирішенні спору не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 03.10.2019 по справі № 753/7572/18.

Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.

Так, відповідач – Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» своїм правом на подання відзиву та доказів не скористався, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до боржника із письмовою вимогою (повідомленням) про усунення порушень кредитних зобов`язань, не надано жодних підтверджень того, що боржник ОСОБА_1 отримувала зазначену вище вимогу. В той же час позивач не згоден із розміром заборгованості.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідач, не подав до суду обґрунтованого розрахунку заборгованості, який би містив обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування.

Крім того, законом передбачена процедура судового контролю за результатами вчинення нотаріусами виконавчих написів, тому при встановлені в судовому порядку, що сума заборгованості запропонована до стягнення не є безспірною, виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а кредитор набуває права на стягнення заборгованості шляхом звернення до суду.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 по справі № 161/6092/18-ц.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 23 листопада 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Укладений між відповідачем та позивачем кредитний договір за твердженням позивача не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису, щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постановах від 12.03.2020 та від 15.04.2020 у справах № 757/24703/18-ц та № 158/2157/17 відповідно.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, щодо наявності достатніх підстав для визнання виконавчого напису такими, що не підлягає виконанню.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідачем не було доведено того факту, що на момент вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису позивач мав перед ним безспірну заборгованість саме такого розміру, який зазначений у кредитному договорі та у виконавчому написі, станом на час його вчинення. Крім того, спірний виконавчий напис вчинено на підставі копії кредитного договору, яка не є нотаріально посвідченою.

З матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від позивача первинні бухгалтерські документи щодо погашення позивачем кредиту (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), враховуючи, що позивач заперечує розмір заборгованості, вказаний в кредитному договорі. Також з наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчих написів заборгованість позивача була саме такого розміру, як зазначено у виконавчих написах. Відповідачем не було доведено факту направлення на адресу позивача та отримання ним вимоги відповідача про сплату наявної заборгованості, надання її нотаріусу для вчинення нотаріального напису.

Отже, відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів на спростування доводів позивача. Тому відповідач не довів суду того, що розмір кредитної заборгованості, зазначений нотаріусом в оспорюваному виконавчому написі, не є безспірним. Позивач звернувся до суду після вчинення виконавчого напису нотаріуса та заперечує наявність боргу у вказаному у ньому розмірі. Це, в своєю чергою, є достатньою правовою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а відповідач не позбавляється можливості вирішити спірні питання у позовному провадженні.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання виконавчого напису такими, що не підлягає виконанню - підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В матеріалах справи міститься квитанція від 26.06.2024 року на суму 1211,20 грн., як факт підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви до суду. Отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача - Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша – друга статті 133 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, законодавець пов`язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із здійсненням даних витрат стороною у справі.      

Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд вважає суму витрат на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн. такою, що є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, з урахуванням того, що адвокатом складено типовий позов, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяна Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1576 від 23 листопада 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Тетяною Миколаївною щодо стягнення на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» з ОСОБА_1 заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 22032000488879 від 02.02.2021 на загальну суму 40081,07 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (код ЄДРОПУ14352406, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (код ЄДРОПУ14352406, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду про тягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 листопада 2024 року.

Суддя                                                                А.О. Сухоруков