Справа № 2-570/11

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

"27" січня 2011 р.  м. Севастополь

Ленінський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого - судді  Фисюк О.І.

при секретарях – Володіні Ю.В., Кіриченко Н.М., Григор’євій К.Д.

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

15.04.2010 р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим приміщенням - квартирою № 54 в будинку № 238 по пр. Генерала Острякова в м. Севастополі.

В процесі розгляду справи 19.07.2010 р. позивач уточнила свої позовні вимоги та просить суд усунути їй та її неповнолітній доньці перешкоди у користуванні зазначеною квартирою шляхом вселення їх у спіну квартиру та зобов'язати відповідача ОСОБА_4 видати їй ключі від вхідних дверей квартири. Позов мотивований тим, що відповідач перешкоджає їй користуватися спірною житловою площею в той час, як вона та її донька зареєстровані в зазначеній квартирі, однак не проживають там у зв’язку з неможливістю жити разом із сім’єю відповідача. Також позивач зазначає, що як наймач вона виконувала та продовжує виконувати свої обов'язки, що витікають із договору найму житлового приміщення.

В процесі розгляду справи відповідачем ОСОБА_4 поданий зустрічний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою № 54 в будинку № 238 по пр. Генерала Острякова в м. Севастополі. Зустрічний позов мотивований тим, що відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, однак не проживають там з 1995 року, тобто більш ніж шість місяців без поважних причин, і відповідно до вимог чинного законодавства втратили право на збереження за ними жилого приміщення.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позов та просив суд його задовольнити, зустрічний позов не визнав з тих підстав, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі, несе витрати по оплаті комунальних послуг, а не проживає через те, що у неї немає ключів від вхідної двері, бо їх викрали.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та наполягав на задоволенні зустрічного позову.

Вислухав пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню з огляду на таке.

          Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній ... справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

          Як убачається з матеріалів справи, рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 02 листопада 2009 року, яке набрало чинності, та ухвалою Севастопольського апеляційного суду від 11 березня 2010 року, встановлено, що позивач ОСОБА_2 та її неповнолітня донька ОСОБА_5 з 1998 року не проживали у спірній квартирі; причини непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі у той час, коли у двокімнатній квартирі мали проживати три сім'ї - позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_4 та їх батька ОСОБА_6, судом визнані поважними; 23.01.2004 року помер ОСОБА_6 — батько сторін у справі; рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 09 вересня 2004 року заборгованість за комунальні платежі була стягнута з ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_6; розпорядженням Ленінської РДА № 667-р від 19.09.2005 року за заявою ОСОБА_2 без урахування інтересів ОСОБА_4 та її неповнолітньої доньки договір найму спірної квартири було змінено, внаслідок чого замість вибулої матері сторін у справі ОСОБА_7 наймачем квартири визнано ОСОБА_2; це розпорядження визнано незаконним та скасовано рішенням Ленінського районного суду від 02 листопада 2009 року;           18.11.2005 року на підставі розпорядження Управління з питань майна комунальної власності № 2100/41 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку приватизації житла було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру; зазначене розпорядження та свідоцтво про право власності на житло також визнані незаконними та скасовані рішенням Ленінського районного суду від 02 листопада 2009 року; у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловою площею з підстав, передбачених ст. 107 ЖК України, відмовлено.

          Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

          Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

          Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

          Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої статтею 71 або статтею 107 ЖК.

          Виходячи з наведеного, суд вважає, що відмова у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом з підстав, що передбачені ст. 107 ЖК України, не є перешкодою для звернення ОСОБА_4 із позовом про  визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житлом з підстав, що передбачені ст. 71 ЖК України.

          Виходячи з аналізу змісту ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України в поєднанні з нормами ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право при тимчасовій відсутності (у випадках передбачених ст. 71 ЖК України). Місцем проживання дитини до дев’яти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).  

          Судом встановлено, що  відповідачі не проживають у спірній квартирі з вересня 1998 року. Таким чином, ОСОБА_2 та її неповнолітня донька не проживають у спірній квартирі понад шість місяців.

          Оцінюючи причини непроживання позивача та її доньки у спірній квартирі, суд виходить із того, що поважними є лише непроживання їх у квартирі у період, що передував смерті батька — тобто до січня 2004 року, коли у двокімнатній квартирі змушені були б мешкати три сім'ї. Однак після смерті батька ці обставини припинили своє існування.

          Під час розгляду даної справи судом за клопотанням представника відповідача було досліджено фрагмент звукозапису судового засідання від 29 жовтня 2009 року у цивільній справі № 2-957/09, під час якого позивач ОСОБА_2 пояснила суду, що три роки тому вона зверталася до ОСОБА_4 щодо вселення до спірної квартири, однак та в цьому їй відмовила.

          Як вбачається з зазначеного фрагменту звукозпису судового засідання ОСОБА_4 оспорює право ОСОБА_2 на користування спірною квартирою. Однак ОСОБА_2 не скористалася своїм правом на пред'явлення зустрічного позову.

          Більш того, у попередньому судовому засіданні представник ОСОБА_2 пояснив, що та й не потребує вселення до квартири, однак бажає мати вільний доступ до приміщення. Вимоги про вселення до квартири вперше були заявлені лише у заяві про уточнення позовних вимог від 19 липня 2010 року.

          Враховуючи вимоги ст.ст.10,11,60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

          Суд також зазначає, що рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 09 вересня 2004 року, на підставі якого було стягнуто заборгованість з комунальних платежів з ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_6 (на той час вже покійного), не свідчить про зацікавленість квартирою з боку позивача.

          Відповідно до ст.3 ЦПК України одними із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Виходячи з цього, суд звертає увагу на те, що перешкоди для вселення сім'ї ОСОБА_2 до спірної квартири, перестали існувати зі смертю її батька у січні 2004 року. Але із вимогами про її вселення, з її слів, вона звернулася до ОСОБА_4 аж восени 2006 року — тобто, через два с половиною роки потому. За цей проміжок часу позивач ОСОБА_2 недобросовісно набула прав відповідального наймача квартири — а потім і приватизувала квартиру потайки від сестри. Така її недобросовісна поведінка не може свідчити про поважність причин відсутності у спірній квартирі.

          При цьому ОСОБА_2 виселилася із квартири добровільно, та не вживала ніяких заходів до захисту своїх прав, які вона вважає порушеними. Такий тривалий час, що минув з моменту виселення або, навіть, смерті батька свідчить про те, що вона не потребує користування спірною квартирою саме для проживання. З урахуванням обгрунтування позову та пояснень представників сторін суд не вбачає підстав, аби вважати причини відсутності ОСОБА_2 у спірній квартирі на протязі такого тривалого часу поважними. Суд також не приймає до уваги доводи представника позивача щодо поважності не проживання у квартирі через відсутність ключей від вхідної двері, адже даний факт позивачем не доведений.

          Представником ОСОБА_4 було заявлено клопотання про застосування до вимог ОСОБА_2 про вселення наслідків пропуску строку позовної давності. Але суд виходить з того, що відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є можливою лише у разі, коли позовні вимоги є законними та обгрунтованими. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 є необгрунтованими, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову саме з цих підстав. Одночасно вимоги ОСОБА_4, викладені у зустрічному позові, підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на ОСОБА_2

На підставі ст.ст. 71,72 Житлового кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє також  в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим приміщенням - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 45 грн.50 коп., з яких: 8,50 грн. – судовий збір, 37 грн. – витрати на ІТЗ розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя через Ленінський районний суд м. Севастополя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя –