27.01.2011                                                                                           Суддя: Зайченко  С.  В.

Справа №  2-393/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

«27»січня 2011 р. Центрально - Міський районний суд м. Горлівки в складі:

                    головуючого - судді Зайченко С.В.,

                                  при секретарі – Бабець О.В.,

                             за участю  представника позивача ОСОБА_1.

                              відповідача –ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи –суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом , посилаючись на те, що з травня 2007 року працювала у відповідача в якості продавця продовольчих товарів. 30 квітня була звільнена за власним бажанням за ст.. 38 КЗпП України. В порушення ст.. 116 КЗпП України при звільнені відповідач не сплатив їй компенсацію за невикористану відпустку за період з травня 2007 року по 30.04.2009р..  Позивач неодноразово зверталася  до відповідача з проханням виплатити, належні суми, але їй було відмовлено. Вона була вимушена звернутися до територіальної державної інспекції праці в Донецькій області з питання порушення відповідачем  законодавства про працю. В березні 2010 року вона направила претензію до відповідача про виплату компенсації за невикористану відпустку, про нарахування середнього заробітку  за час затримки розрахунку. 20 квітня 2010 року відповідач зателефонував їй з проханням з’явитися за колишнім місцем роботи та отримати компенсацію за невикористану відпустку. 21 квітня 2010 року вона отримала компенсацію. Але, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не виплатив відповідно до ст.. 117 КЗпП України. Внаслідок несвоєчасної виплати належних при звільненні сум, їй була завдана моральна шкода. Моральну шкоду вона оцінює в розмірі 2000 гривень. Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток при звільненні за 250 робочих днів, а також моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.  

          В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, підтвердивши вищезазначені обставини, крім того додатково пояснила, що відповідачка не працювала в день звільнення, але відповідач не повідомив позивача про нарахування належних сум  та в порушення «Положення про ведення касових операцій…»не поставив відмітку по депонування.

          Відповідач позов не визнав, зокрема пояснив, що його вини в несвоєчасному отриманні позивачем компенсації за невикористану відпустку не має. Позивачка не працювала в день звільнення та згодом не пред’являла вимоги  про виплату компенсації.   

          Лист позивача від 23.03.2010р. він не отримував, але виплатив добровільно компенсацію. Крім того, постановою суду  не встановлені порушення ним ст.. 116 КЗпП України.

          Вислухавши доводи сторін, показання свідка, дослідивши письмові докази та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

          Позивачка працювала у відповідача на посаді продавця продовольчих товарів з травня 2007 року та була звільнена 30 квітня 2009 року за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України, що підтверджується  копією трудової книжки та копією трудового договору. 30 квітня 2009 року позивачка не працювала , що підтверджується табелем обліку використання робочого часу та не оспорюється сторонами.

          Відповідач своєчасно нарахував позивачці суми, належні при звільненні, що підтверджується копією розрахунково-платіжних відомостей за квітень 2009 року, копією податкового розрахунку, копією платіжних доручень.

          В 2009 році позивач не зверталася до відповідача з вимогами про сплату компенсації за невикористану відпустку.

          23.03.2010 року позивач направила відповідачу претензію про сплату компенсації , нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку.

          Відповідач затверджує, що не отримував зазначену претензію. В квітні 2010 року відповідач в телефонному режимі повідомив позивача про необхідність з’явитися за колишнім місцем роботи для отримання компенсації. 20 квітня 2010року позивач отримала суму компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1026,94 грн., що підтверджується копією відомостей та не оспорюється сторонами.

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

          Підставою відповідальності власника відповідно до зазначених статей є два юридичних факту –порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст.. 116 КЗпП) та вина власника.

          Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, —наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи —по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

          Позивач не наддала доказів того, що вона пред’являла відповідачу вимог про виплату компенсації за невикористану відпустку.

          Крім того, відповідно постанови суду від 09.08.2010року порушень ст.. 116 КЗпП України відповідач при звільненні позивача не встановлено.

          Відповідно до ст.. 61 ЦПК України зазначені підстави звільняються від доказування.

          Таким чином, суд вважає, що відсутність вини відповідача в несвоєчасній виплаті позивачу компенсації за невикористану відпустку, тому немає підстав для застосування вимог ст.. 117 КЗпП України. При таких обставинах не має підстав для відшкодування моральної шкоди.

          В задоволенні позову слідує відмовити в повному обсязі.  

Керуючись ст. ст. 10-11, 57-60, 212 –217,223  ЦПК України, суд-

          В И Р І Ш И В

          В задоволенні позову ОСОБА_3 до фізичної особи –суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

          Стягнути з ОСОБА_3 інформаційно-технічні витрати пов’язані з розглядом справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                    С.  В.  Зайченко