КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

з участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 42014010470000019 стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вітебськ (СРСР), громадянина Російської Федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України, та йому призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 110 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року) - у виді позбавлення волі на строк 12 років;

- за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року), (епізод про перехід на бік ворога) - у виді позбавлення волі на строк 12 років;

- за ч. 3 ст. 27, ст. 113 КК України (в редакції лютого-березня 2014 року) -

у виді позбавлення волі на строк 13 років;

- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437 КК України - у виді позбавлення волі на строк _________________________________________________________________

Справа №11-кп/824/2075/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8

Категорія: ч. 3 ст. 110 КК України Доповідач ОСОБА_1

12 років;

- за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України - у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Також цим вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 111 КК України (епізод підривної діяльності і суміжний) та виправдано, у зв`язку із недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.

Цим же вироком цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 1 080 352 000 000 (один трильйон вісімдесят мільярдів триста п`ятдесят два мільйони) гривень.

Також цим вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 наказом Міністра оборони Російської Федерації від 19 квітня 2013 року № 288, виданого на виконання Указу Президента Російської Федерації від 15 квітня 2013 року № 357, призначений командуючим Чорноморського флоту Російської Федерації, та, згідно із наказом командуючого військами Південного військового округу від 16 травня 2013 року № 56 УК, зарахований до списків особового складу і приступив до виконання i службових обов`язків.

Надалі, ОСОБА_7 упродовж лютого - березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушуючи вимоги ст. 1-3, 68, 73, 134 Конституції України, п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом віддання наказів, спланував, підготував та організував прийняття і розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які здійснили вторгнення на територію півострову Крим, забезпечив маскування військовослужбовців ЧФ РФ для ведення агресивної війни проти України, а також спланував та визначив об`єкти, які підлягають блокуванню і захопленню для здійснення військової окупації АР Крим і м. Севастополя, тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб планування та підготовку агресивної війни проти України.

Він же у період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , будучи військовою службовою особою ЗС РФ - командуючим ЧФ РФ, наділеною адміністративно-розпорядчими та управлінсько-господарськими функціями, уповноваженою вирішувати питання воєнного планування і управління щодо застосування підрозділів ЧФ РФ на території АР Крим, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід`ємною складовою частиною, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з тих же мотивів, в порушення вимог наведених вище нормативних актів, шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям щодо забезпечення військової окупації території півострову Крим, організував блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої «самооборони», військових частин ЗС України, ДПС України, ВВ МВС України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості; організував блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення, для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим та забезпечив захоплення будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, тобто здійснив ведення за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України.

Також, ОСОБА_7 в період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, як співвиконавець, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, а також те, що АР Крим і м. Севастополь є її невід`ємною складовою частиною, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вищевказані положення НПА шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям Збройних Сил Російської Федерації, забезпечив військову окупацію території півострова Крим, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об`єктів державної власності на загальну суму більше 1 080 352 000 000 грн., тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до тяжких наслідків.

Крім того, ОСОБА_7 у період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , з метою ослаблення держави Україна, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, державній та внутрішній безпеці, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги вказаних НПА шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям, як командуючий ЧФ РФ, керував їх діями щодо захоплення та пошкодження військового обладнання на об`єктах протиповітряної, морської та берегової оборони ЗС України на території АР Крим, а саме, у військових частинах НОМЕР_1 , НОМЕР_8, НОМЕР_9», НОМЕР_10», НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , котрі мають важливе оборонне значення, тобто організував вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення.

Понад це, ОСОБА_7 , у період часу з 02 по 04 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги ст. 1 - 3, 68 Конституції України, а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ, та погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги, схиляв українських військовослужбовців-громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого заступник командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 - начальник штабу ОСОБА_10 , командир протичовнового корвета ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_7» ОСОБА_11 та командир ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_12 добровільно погодились на його пропозиції та перейшли на бік ворога, чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради.

Також органом досудового розслідування ОСОБА_7 висунуто обвинувачення в тому, що він, у період часу з 02 по 04 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги ст. 1 - 3, 68 Конституції України, а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом умовлянь, підкупу обіцянками подальшого проходження служби на нових кораблях ЧФ РФ, збереженням отриманих військових звань та рівнозначних посад, підвищенням розміру грошового забезпечення та іншими соціальними гарантіями на рівні військовослужбовців ЗС РФ, та погрозами застосування фізичного насильства у випадку відмови виконувати висунуті вимоги, схиляв українських військовослужбовців-громадян України до вчинення державної зради, тобто діянь на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в результаті чого колишні командувач ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_13 , начальник штабу Севастопольської морської бази ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_14 , начальник штабу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_15 добровільно погодились на його пропозиції та перейшли на бік ворога, та надання іноземній державі та її представникам, допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, як вказаними особами, так і першим заступником командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 - начальником штабу ОСОБА_10 , командиром протичовнового корвета ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_7» ОСОБА_11 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_12 , чим здійснив підбурювання до вчинення державної зради, що кваліфіковано за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 КК України.

Суд, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, прийшов до висновку про недоведеність жодної із форм переходу на бік ворога командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_13 , начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 , начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_15 , а також фактів підривної діяльності, як вказаними особами, так і першим заступником командувача ІНФОРМАЦІЯ_6 - начальником штабу ОСОБА_10 , командиром протичовнового корвета ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_7» ОСОБА_11 , командиром ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_12 (не надано протоколів слідчих та/або процесуальних дій, висновків експертів, вироків щодо осіб, котрих підбурював обвинувачений тощо), а тому визнав невинуватим ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 111 КК України (епізод підривної діяльності і суміжний) та виправдав, у зв`язку із недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи вирок суду незаконним, у зв`язку з неповнотою судового розгляду та істотним порушенням кримінального процесуального закону, просить його змінити, а саме, відмовити у задоволенні цивільного позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що сторона захисту клопотала про здійснення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення компетентного органу Російської Федерації, і просила суд звернутися до компетентного органу Російської Федерації із запитом про надання міжнародної правової допомоги, а саме допиту обвинуваченого ОСОБА_7 , громадянина Російської Федерації, шляхом проведення відеоконференції, однак, у задоволенні даного клопотання суд відмовив, а відтак, судовий розгляд є неповним, оскільки суд не з`ясував позицію обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення і не заслухав його показання.

Разом з тим, у призначеного державою захисника не має узгодженої правової позиції з обвинуваченим, не має зв`язку з обвинуваченим і його відношення до пред`явленого обвинувачення є невідомим, тому за таких обставин суд повинен був задовольнити клопотання сторони захисту про допит обвинуваченого.

Крім того, вважає, що в частині задоволення цивільного позову вирок є очевидно незаконним і необгрунтованим, та підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема, зазначає, що 13 березня 2017 року прокурор Головної військової прокуратури ОСОБА_16 заявив цивільний позов в інтересах держави про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 майнової шкоди, завданої державі анексією Криму, в сумі 1 080 352 000 000,00 грн. матеріальної шкоди.

Проте прокурором, всупереч вимогам ч. 2 ст. 119 ЦПК, невірно вказано найменування позивача. Вказано, що позивачем є Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів, але позивачем за вказаним позовом не може бути Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України, а тільки держава Україна.

Крім того, всупереч вимогам ч. 2 ст. 119 ЦПК, невірно вказано найменування цивільного відповідача, оскільки, згідно зі ст. 53 Конституції Російської Федерації, відповідальність за незаконні дії органів державної влади та посадових осіб Російської Федерації несе російська держава. Тому у даному кримінальному провадженні цивільним відповідачем є Російська Федерація, а не обвинувачений ОСОБА_7 .

Окрім цього, зазначає, що згідно з обвинувальним актом, обвинуваченому інкримінуються дії, які він вчинив на посаді командувача ЧФ РФ, а відтак, цивільним відповідачем у цьому провадженні має бути його роботодавець, а саме РФ в особі Міністерства оборони РФ.

Вказує й на те, що цивільний позов подано та підписано прокурором ОСОБА_16 , який не мав повноважень на представництво держави у цивільному позові та не надав доказів існування письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» (на час пред`явлення позову), представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Також, згідно з ч. 3, 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п. 3.4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. №228, завданням Міністерства юстиції є забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України. Відповідно до п. 4.56 Положення, Мінюст здійснює міжвідомчу координацію із захисту інтересів держави в судах загальної юрисдикції під час розгляду справ, стороною або третьою особою в яких є Кабінет Міністрів України, міністерства або інші центральні органи виконавчої влади.

Разом з тим, прокурор ОСОБА_16 не надав суду доказів того, що Міністерство юстиції України, яке здійснює забезпечення представництва інтересів держави у судах України і яке має в своїй структурі відповідний відділ, не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної анексією Криму.

Крім того, вважає, що недопустимим є поданий стороною обвинувачення, як доказ винуватості, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 6924/16-45 від 31 травня 2016 року щодо розміру збитків, завданих Україні, у зв`язку з військовою анексією АР Крим.

Зокрема, як вбачається з висновку експерта № 6924/16-45 з додатками, розмір таких збитків з урахуванням висновків Розрахунку розміру збитків, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Гільдія оцінювачів України», складає 1 080 352 000 000 (один трильйон вісімдесят мільярдів триста п`ятдесят два мільйони) грн.

Однак, висновок експерта № 6924/16-45 від 31 травня 2016 року не відповідає вимогам КПК України, Закону "Про судову експертизу" та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5. Так, висновок не містить докладний опис проведених досліджень, відомості про стан об`єктів дослідження, застосовані методи (методики) дослідження, умови їх застосовування, експертну оцінку результатів дослідження, у зв`язку із чим неможливо встановити, на підставі яких дій експерт дійшов висновку про обґрунтованість розрахунків складених суб`єктом оціночної діяльності. Відтак зазначений висновок експерта № 6924/16-45 не може бути допустимим доказом, оскільки є неповним та невмотивованим, що не може бути усунуто і шляхом допиту експерта.

За таких обставин, вважає, що сам по собі Розрахунок розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держава Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Гільдія оцінювачів України», не може бути прийнятий судом як допустиме джерело доказів, оскільки за правилами п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України виключно експертним шляхом (за результатами проведення експертизи) визначається розмір матеріальних збитків, завданих злочином, і ці положення процесуального закону вступили в силу до завершення досудового розслідування в межах даного кримінального провадження.

Також суд не взяв до уваги наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, яким затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, яка є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності.

Крім того, розмір збитків, вказаний в заяві, не є обгрунтованим, оскільки сума збитків включає балансову вартість майна державних органів та держпідприємств на території АРК станом на 2014 рік. Разом з тим, загальновідомим є той факт, що деякі з державних підприємств (Ощадбанк, НАК Нафтогаз тощо) вже подали прямі позови проти РФ в міжнародні арбітражі з вимогою про відшкодування збитків понесених в Криму.

За таких обставин, вважає, що цивільний позов проти обвинуваченого ОСОБА_7 було подано і задоволено неправильно, оскільки належним відповідачем має бути саме російська федерація.

Прокурор у запереченнях на апеляційну скаргу захисника, вважаючи його доводи безпідставними, просить залишити її без задоволення, а вирок суду, як законний та обґрунтований, - без змін.

Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні: планування та підготовки агресивної війни проти України за попередньою змовою групою осіб; ведення агресивної війни проти України за попередньою змовою групою осіб; умисних дій на порушення порядку, встановленого Конституцією України, з метою зміни меж території та державного кордону України, які призвели до тяжких наслідків, за попередньою змовою групою осіб; підбурювання до вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме до переходу на бік ворога в період збройного конфлікту; організації вчинення дій, спрямованих на пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення, з метою ослаблення держави, що відповідає юридичній кваліфікації діянь за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437, ч. 3 ст. 110 (в редакції на березень 2014 року), ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111 (в редакції на березень 2014 року), ч. 5 ст. 27, ст. 113 КК України (в редакції на березень 2014 року), є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому, за змістом апеляційної скарги, вказані висновки суду першої інстанції, як і правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437, ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ст. 113 КК України, захисником ОСОБА_6 не оспорюються.

Також, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, на підставі чого прийшов до висновку, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових зкримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі, визначивши його розмір, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначивши ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, що не заперечується і захисником ОСОБА_6 в апеляційній скарзі.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про істотне порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону, зокрема розгляду провадження за відсутності обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

За вимогами ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, зокрема - здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук. За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого. Участь захисника у спеціальному судовому провадженні є обов`язковою. Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297 - 5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Згідно ч. 2 ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою-п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255 - 258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Спеціальне досудове розслідування та спеціальний судовий розгляд - «in absentia» (у відсутності), означає, що слідство чи суд може провести кримінальне провадження без підозрюваного чи обвинуваченого, коли вони переховуються від правосуддя.

Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення невідворотності покарання винних та дати підозрюваним чи обвинуваченим право на захист, навіть коли їх немає у залі суду.

Процедура «in absentia» розблоковує роботу слідства та суду, скасовуючи важливі обмеження, які працюють у звичайних умовах, зокрема заборону починати проводити розгляд справи в суді без участі обвинуваченого.

Розгляд кримінального провадження за процедурою «in absentia» не позбавляє людей, які переховуються, права на захист. Замість них у залі суду обов`язково має бути адвокат, причому на всіх етапах кримінального провадження - від досудового розслідування до самого вироку.

Провадження «in absentia» не означає, що держава свавільно здійснює правосуддя та не надає можливості захиститися від обвинувачення. Саме тому заочне провадження можливе лише в обмежених випадках.

Слідчий суддя та суд дозволять застосувати «in absentia» за таких умов: у справі фігурують лише повнолітні особи; підозрюваний, обвинувачений переховується на тимчасово окупованій території України, на території держави-агресора, або оголошений у міжнародний розшук постановою слідчого чи прокурора; особа переховується від слідства, суду, тому що свідомо хоче уникнути кримінальної відповідальності.

Таким чином, метою заочного провадження - «in absentia», є забезпечення основних принципів і завдань кримінального провадження, зокрема невідворотності покарання винних, які ухиляються від відповідальності.

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності […]».

Практика Європейського суду з прав людини визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).

Як вбачається з матеріалів провадження, досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437, ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ст. 113 КК України, здійснювалося в порядку спеціального досудового розслідування, а судовий розгляд - у спеціальному судовому провадженні.

Також з матеріалів провадження слідує, що орган досудового розслідування здійснював повідомлення ОСОБА_7 щодо кримінального провадження та повідомлення про підозру у відповідності до вимог чинного законодавства.

Зокрема, 18 квітня 2016 року о 17:00 год. повідомлення про підозру ОСОБА_7 від 12 квітня 2016 року було вручено у спосіб, передбачений ст. 111, 278 КПК України, а саме за допомогою кур`єрської служби міжнародної доставки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » доставлено до командування ЧФ РФ за адресою: АДРЕСА_2 (за місцем проходження ним військової служби).

У подальшому, у вказаний спосіб, ОСОБА_7 було вручено повістки про його виклик в якості підозрюваного до слідчого Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України на 25 квітня, 12 та 16 травня 2016 року для проведення слідчих та процесуальних дій.

26 квітня 2016 року, у зв`язку з переховуванням ОСОБА_7 від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, постановою прокурора його оголошено в розшук. Того ж дня слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на затримання ОСОБА_7 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

12 та 16 травня 2016 року ОСОБА_7 до Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України не з`явився.

27 травня 2016 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування щодо ОСОБА_7 .

Окрім того, ОСОБА_7 також викликався на 10 та 15 червня 2016 року до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій, шляхом відправлення письмових повісток кур`єрською службою міжнародної доставки за останнім відомим місцем його проживання та за місцем проходження ним військової служби, а також шляхом публікування повісток про виклик на офіційному сайті органу досудового розслідування (ГПУ) та в газеті центральних органів влади України «Урядовий кур`єр».

Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку ст. 46, 48, 49, 25 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві - адвоката ОСОБА_6 , якому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України, вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.

Відповідно до ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Обвинувачений, згідно наявних матеріалів та, зокрема, копії протоколу огляду від 14 червня 2016 року, неодноразово викликався до слідчого, прокурора у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження « Урядовий кур`єр », розміщення інформації на офіційних сайтах Генеральної прокуратури України та за допомогою засобів поштового зв`язку кур`єрської служби міжнародної доставки

компанії «DIMEX».

Тим самим, попри вжиті заходи, котрі були доступні слідству в той період, відповідно до норм КПК України, щодо інформування, та ситуацією пов`язаною з окупацією території АР Крим, для виклику обвинуваченого до слідчого/прокурора, останній не з`являвся, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв`язку з викладеним, був оголошений в розшук, крім того, на підставі ухвали слідчого судді у межах даного кримінального провадження проводилось спеціальне досудове розслідування.

Поряд з цим, позицію щодо провадження висловила РФ у надісланому запиті від 11.12.2015 року про надання правової допомоги, у зв`язку з розслідуванням Слідчим комітетом РФ кримінальної справи, порушеної стосовно невстановлених осіб про завідомо незаконне притягнення в Україні до кримінальної відповідальності та погрозу застосування насильства стосовно представника влади - головнокомандуючого Чорноморським флотом РФ віце-адмірала ОСОБА_7 , вказавши, що воно є протиправним, оскільки обвинувачений злочинів за ст.ст. 111, 113 КК України, на їх думку, не вчиняв.

Після надходження провадження до суду, обвинувачений інформувався щодо здійснюваного судового провадження також у всі доступні процесуальні можливості для суду, в тому числі у спосіб, визначений в Главі 6 КПК України (повідомлення), зокрема інформувався захисник; у спосіб розповсюдження інформації про підготовче судове засідання на офіційному веб-сайті суду -inbox ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з 11 серпня 2016 року оголошення про виклик публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та визначено здійснити спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України (в редакції від 07 жовтня 2014 року), повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Тим самим з 26 вересня 2016 року до 19 серпня 2022 року обвинувачений інформувався про цей процес в зазначеному порядку (ч. 3 ст. 323 КПК України в редакції від 07 жовтня 2014 року).

Згідно ч. 3 ст. 323 КПК України (в редакції від 28 липня 2022 року), повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Тож, надалі, з 19 серпня 2022 року, обвинувачений інформувався про судові засідання у даному порядку.

З наявних у матеріалах справи повідомлень, направлених ОСОБА_7 , з приводу прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження, вбачається, що ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі на захист та доступ до правосуддя, а тому за склавшихся обставин неявка обвинуваченого до суду свідчить про його відмову від права приймати участь в розгляді справи та є наміром ухилитися від кримінальної відповідальності.

При цьому розгляд справи в суді першої інстанції був здійснений за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 .

Таким чином, враховуючи вжиті органом досудового розслідування та судом першої інстанції заходи щодо інформування ОСОБА_7 про здійснення кримінального провадження, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано вимог КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .

Також з наведених обставин слідує, що такими діями обвинувачений висловив свою правову позицію і відмова суду щодо проведення судових засідань в режимі відеоконференції не обмежує його право на захист та участь в судовому розгляді справи.

При цьому розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого не впливає на відсутність комунікації між обвинуваченим та його захисником, які за вимогами закону не позбавлені можливості в спілкуванні поза межами залу судових засідань, а тому необізнаність захисника про позицію свого підзахисного щодо пред`явленого обвинувачення не є наслідком розгляду справи у спеціальному судовому провадженні та не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Не погоджується колегія суддів і з твердженням захисника ОСОБА_6 щодо незаконності оскаржуваного вироку в частині вирішення цивільного позову.

Відповідно до ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 заявив, у порядку ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1166 ЦК України, ст. 128 КПК України, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, цивільний позов до обвинуваченого щодо стягнення збитків, завданих його діями в період з 20 лютого по 21 березня 2014 року, на загальну суму 1 080 352 000 000 грн.

Суд першої інстанції задовольнив заявлений прокурором цивільний позов, пославшись на його обгрунтованість.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Учасником цивільних відносин (стороною), в силу ст. 2 ЦК України, ст. 48 ЦПК України, є, зокрема, держава Україна.

За вимогами ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до положень Глави 9 КПК України (відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу), в їх системному зв`язку, підозрюваний, обвинувачений має відшкодовувати шкоду завдану державі внаслідок кримінального правопорушення.

Аналіз положень ст.ст. 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 КПК України свідчить, що під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров`ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.

Таким чином, майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи, а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат.

У кримінальному провадженні під матеріальними збитками треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди.

Така позиція викладена і у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, судом першої інстанції визано доведеним, що ОСОБА_7 вчинив дії, передбачені ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України, у період лютого - березня 2014 року в Автономній Республіці Крим, а саме, що ОСОБА_7 упродовж лютого - березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушуючи вимоги ст. 1-3, 68, 73, 134 Конституції України, п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), а також п. 1 ст. 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, шляхом віддання наказів спланував, підготував та організував прийняття і розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які здійснили вторгнення на територію півострову Крим, забезпечив маскування військовослужбовців ЧФ РФ для ведення агресивної війни проти України, а також спланував та визначив об`єкти, які підлягають блокуванню і захопленню для здійснення військової окупації АР Крим і м. Севастополя, а надалі, шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям щодо забезпечення військової окупації території півострову Крим, організував блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої «самооборони», військових частин ЗС України, ДПС України, ВВ МВС України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості; організував блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення, для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим та забезпечив захоплення будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, тобто вчинив за попередньою змовою групою осіб планування та підготовку агресивної війни проти України, а також ведення за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України.

Крім того, ОСОБА_7 у період часу з 20 лютого по 21 березня 2014 року, перебуваючи на території Командування ЧФ РФ, дислокованого за адресою: АДРЕСА_2 , з метою ослаблення держави Україна, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, державній та внутрішній безпеці, усвідомлюючи явну злочинність своїх дій, розуміючи, що Україна є суверенною і незалежною державою, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, свідомо порушив вимоги вказаних НПА шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям, як командуючий ЧФ РФ, керував їх діями щодо захоплення та пошкодження військового обладнання на об`єктах протиповітряної, морської та берегової оборони ЗС України на території АР Крим, а саме, у військових частинах НОМЕР_1 , НОМЕР_8, НОМЕР_9», НОМЕР_10», НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , котрі мають важливе оборонне значення, та діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації, як співвиконавець, з тих же мотивів, шляхом віддання наказів і розпоряджень підлеглим йому військовослужбовцям Збройних Сил Російської Федерації, забезпечив військову окупацію території півострова Крим, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об`єктів державної власності на загальну суму більше 1 080 352 000 000 грн., тобто організував вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення, та вчинив за попередньою змовою групою осіб умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до тяжких наслідків.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 31 травня 2016 року № 6924/16-45 (т. 5 а.п. 140-144), розмір матеріальних збитків, завданих державі у зв`язку із військовою анексією у період з 20.02.2014 по 21.03.2014 Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та захопленням об`єктів державної власності, які знаходяться на вказаній тимчасово окупованій території, з урахуванням висновків Розрахунку розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держави Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТДВ «Гільдія Оцінювачів України», складає 1 080 352 000 000,00 грн. без ПДВ (т. 5 а.п. 140-144, 145-255).

Таким чином, вимоги прокурора заявлені у цивільному позові про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави матеріальної шкоди в розмірі 1 080 352 000 000 грн. є обгрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи захисту про неналежність і недопустимість висновку експерта від 31 травня 2016 року № 6924/16-45, як доказу, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Висновок експерта надається в письмовій формі.

Згідно ст. 102 КПК України, у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

Згідно ч.ч. 2, 3 вказаної норми закону у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

Як вбачається зі змісту висновку експерта від 31 травня 2016 року № 6924/16-45, у ньому зазначено відомості, передбачені ст. 102 КПК України.

При цьому експерту для дослідження представлявся Розрахунок розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування і розпорядження майном та майновими правами, що є власністю держава Україна і знаходяться на території Автономної Республіки Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, складений суб`єктом оціночної діяльності ТДВ «Гільдія оцінювачів України».

Сам розрахунок сформований ТДВ «Гільдія оцінювачів України», що має сертифікати Фонду державного майна України за № 11695/11 від 15 квітня 2011 року та № 16287/14 від 15 квітня 2014 року, у відповідності до договору з Міністерством юстиції України. Предметом якого було саме проведення розрахунку розміру збитків, завданих протиправним перешкоджанням щодо володіння, користування та розпорядження майном та майновими правами, що є власністю Держави Україна, яке знаходиться на території АР Крим, незаконно окупованій Російською Федерацією, відповідно до списків, що подані міністерствами і відомствами України стосовно об`єктів, включених до переліку, без урахування упущеної вигоди.

Таким чином, висновок експерта відповідає вимогам ст.ст. 101, 102, 242 КПК України, а відтак є належним і допустимим доказом.

Посилання захисника на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, яким затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємтствам, установам та організаціям усіх форм вланості знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною ігресією РФ, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, є безпідставними, оскільки зазначена Методика була розроблена після завершення проведення досудового слідства у даному кримінальному провадженні.

Також не грунтуються на вимогах закону і доводи захисника про те, що цивільний позов подано неналежною особою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частинами 1, 2 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси Кабінету Міністрів в судах представляє Міністерство юстиції, якщо інше не передбачено законами України, або актами Кабінету Міністрів.

Підпунктом 54-1 п. 4 Положення про Міністерство юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, визначено, що Міністерство юстиції бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Міністерства юстиції України.

З наведеного слідує, що процесуальна правоздатність Кабінету Міністрів України чи Міністерства юстиції України діяти в інтересах держави у судах, у кожному конкретному випадку має чітко відображатись в чинних законодавчих актах.

Частиною 1 ст. 61 КПК України визначено, що цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної школи, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.

Разом з тим, ч. 2 ст. 127 КПК України встановлено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Підстави, порядок подання та вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні визначено ст. 128 КПК України.

Зокрема, під час кримінального провадження до початку судового розгляду з позовом до підозрюваного, обвинуваченого має право звернутися особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди.

При цьому Кабінет Міністрів України не належить до вказаних категорій осіб. Реалізація Міністерством юстиції повноважень цивільного позивача як юридичної особи, обумовлює наявність завдання такої школи безпосередньо самій юридичній особі.

Отже, чинним законодавством України не визначено повноважень Кабінету Міністрів України чи Міністерства юстиції України на подання цивільного позову у кримінальному провадженні від імені та в інтересах держави як особи, якій злочином завдано майнової шкоди, у розумінні ч.ч. 1, 3 ст. 128 КПК України.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Однією з функцій, яка покладається на прокуратуру у відповідності до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу 1 ЦПК України.

Відповідо до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Положеннями ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» врегульовані особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді та, зокрема, визначено, що право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається прокурору, який бере в ньому участь, право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, - у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику. Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Отже, за положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави у кримінальному провадженні пред`являється прокурором, який бере участь у такому кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, пред`являти цивільний позов в інтересах держави.

Частиною четвертою статті 128 КПК України передбачено, що форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

06 липня 2016 року та 04 жовтня 2016 року Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України, на виконання вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», направлено до Кабінету Міністрів України листи, у яких роз`яснено вимоги ст. 128 КПК України та повідомлено про можливість пред`явлення цивільного позову до підозрюваного ОСОБА_7 до початку судового розгляду з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок його злочинного діяння (2 а.п. 177, 178).

Враховуючи, що відповідь щодо намірів вжиття уповноваженими службовими особами Кабінету Міністрів України заходів представницького характеру, з метою відшкодування збитків завданих злочинними діями ОСОБА_7 , Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України не надано, а тому у відповідності до вимог ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», цей обов`язок покладається на прокуратуру.

У відповідності до постанови заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора ОСОБА_18 від 27 травня 2016 року про зміну складу групи прокурорів, прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні №42014010470000019 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України, та є старшим групи прокурорів (т. 2 а.п. 103-105).

Таким чином, враховуючи наведене, а також виходячи з положень ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1166 ЦК України, ст. 128 КПК України, прокурор Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури ОСОБА_9 мав повноваження на заявлення цивільного позову у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 .

Слушність позову прокурора у кримінальному провадженні до обвинуваченого про відшкодування збитків визнано і Кабінетом Міністрів України, і Офісом Генерального прокурора у відповідях, наданих на звернення районного суду, від 17 жовтня 2022 року заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_19 та від 18 листопада 2022 року офісу Генерального прокурора (т. 12 а.п. 87-89, 90-91).

При цьому в листі Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2022 року за підписом заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_19 додатково було вказано, що у Міністерстві юстиції відсутня інформація щодо подання Кабінетом Міністрів, Міністерством юстиції чи іншим органом від імені держави України окремих цивільних позовів з підстав та за обставин вказаних у судовому запиті (т. 12 а.п. 87-89).

Правильність цих висновків не спростовується і наданим захисником під час апеляційного розгляду листом Міністерства юстиції України №12597/101194-33-24/5.1.3 від 24.01.2024 року на адвокатський запит, адже в ньому також зазначено про те, що чинним в Україні законодавством не визначено повноважень Кабінету Міністрів України чи Мін`юсту на подання цивільного позову у кримінальному провадженні від імені чи в інтересах держави як особи, якій злочином завдано майнової шкоди, у розумінні ч. 1 та ч. 3 ст. 128 КПК України, а за положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави у кримінальному провадженні пред`являється прокурором, який бере участь у такому кримінальному провадженні.

При цьому у вказаному листі Міністерства юстиції України від 24 січня 2024 року за підписом заступника ОСОБА_20 також зазначено, що, у зв`язку з агресією Російської Федерації, що має своїм наслідком окупацію Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, у результаті чого масово порушуються права людини та громадянина, Урядом України на підставі ст. 33 (Міждержавні заяви) Конвенції було подано до ЄСПЛ міждержавні заяви проти Російської Федерації, зокрема справа "Україна проти Росії (щодо Криму)" за №№20958/14 та 38334/18 . У доповненнях до міждержавної заяви "Україна проти Росії (щодо Криму)" за №20958/14 від 12.06.2014 та 20.11.2014 було подано перелік державних підприємств, установ та організацій (понад 4 тис.), майно яких було "націоналізовано" органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Респібліки Крим. Однак, ЄСПЛ не визнав прийнятними скарги Уряду України за статтею 1 Протоколу до Конвенції в частині державної власності.

Разом з тим, і вказані обставини, на противагу твердженням захисника ОСОБА_6 , жодним чином не свідчать про відсутність у прокурора права на звернення з позовом в інтересах держави до суду України, адже ефективне відновлення порушених прав та інтересів держави, в даному випадку, можливе шляхом звернення органів прокуратури до національного суду з позовом в інтересах держави в особі уповноважених органів в силу ст. 24 Закону України «Про прокуратуру».

Що стосується тверджень захисника ОСОБА_6 про те, що у заявленому цивільному позові невірно вказано цивільного відповідача, а саме обвинуваченого ОСОБА_7 замість Міністерства оборони РФ, то слід зазначити наступне.

За вимогами ст. 1166 ЦПК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ст. 62 КПК України, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Під цивільно-правовою відповідальністю розуміють невигідні наслідки майнового характеру, які настають для осіб, які допустили цивільні правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди має майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків, сплати штрафу, пені, неустойки, втрати завдатку.

В свою чергу, у межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 завдані збитки були результатом вчинення ним кримінальних правопорушень, а не наслідком цивільно-правових відносин.

Як зазначалося вище, за змістом ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 27, ст. 113, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 437, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437 КК України, внаслідок яких державі Україна було завдано шкоди на суму 1 080 352 000 000 грн., то прокурор у кримінальному провадженні вірно звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування ОСОБА_7 завданих державі Україна збитків на вказану суму.

З цих підстав не заслуговують на увагу і посилання захисника про те, що деякі з державних підприємств (Ощадбанк, НАК Нафтогаз тощо) вже подали прямі позови проти РФ в міжнародні арбітражі з вимогою про відшкодування збитків понесених в Криму, адже такі і не є уповноваженими державою органами.

Також не заслуговують на увагу і доводи захисника ОСОБА_6 про необгрунтованість розміру збитків, завданих Україні, з посиланням на інформацію, опубліковану Інформагентством Interfax-Україна 23.08.2023 року з власного телеграм-каналу прем`єр-міністра України ОСОБА_21 , про те, що Російська окупація Криму завдала збитків на понад 120 млрд. грн., оскільки така інформація в даному випадку не є доказом в розумінні ст. 84 КПК України, а є оціночним судженням, що не містить точного розміру завданої шкоди і не підтверджується іншими доказами, зібраними в порядку кримінального процесуального закону.

Таким чином, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 в оскаржуваній ним частині є законним та обґрунтованим і апеляційних підстав для його зміни, про що відповідно ставиться питання в його апеляційній скарзі, не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

____________________ ____________________ _____________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3