Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-кп/4809/773/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 року. м. Кропивницький

       Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників – адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 жовтня 2024 року, якою щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.3,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.304, ч.1 ст.263 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто по 15.12.2024 включно, без визначення застави у кримінальному провадженні №12017120020003660 від 28.03.2017

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_9 ,

захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6

В С Т А Н О В И Л А:

       В апеляційній скарзі захисники обвинуваченого ОСОБА_6 – адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять ухвалу районного суду щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підзахисного скасувати, застосувавши більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт в нічний період доби за адресою його мешкання. Свої вимоги обґрунтовують тим, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Так,  суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що ризик можливого впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, ризик знищити, спотворити, або сховати будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на які вказував прокурор - не доведені в судовому засіданні. Окрім цього, суд обираючи продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6  зазначив, що він може впливати негативно на іншого обвинуваченого  ОСОБА_10 . Однак,  ОСОБА_10  вже неодноразово допитаний в суді, дав повні покази та був допитаний крім суду і іншими учасниками процесу. По-друге - останнє судове засідання було перенесено у зв`язку із тим, що ОСОБА_10  був мобілізований до лав ЗСУ і на момент судового засідання вже знаходився у військової частині за межами м. Кропивницького. Посилання прокурора кожного разу на те, що обвинувачений ніде не працює та не має постійного джерела доходу як на ризик вчинення останнім інших кримінальних правопорушень, з якими погодився і суд в оскаржуваної ухвалі - не має під собою об`єктивних підстав та не доведене а ні прокурором, а ні судом. Крім того, Позиція прокурора та суду щодо тяжкості кримінального правопорушення як на підставу обрання найбільш суворого запобіжного заходу взагалі не заслуговує на увагу і не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Відсутні також факти переховування  ОСОБА_6  від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення вразі зміни йому запобіжного заходу. З огляду на вищезазначене, вважаю, що всі ризики, які були підставою для тримання обвинуваченого  ОСОБА_6  під вартою понад 7 років, вже втратили свою актуальність. До того ж, вони не можуть нескінченно слугувати підставою для обмеження особистої свободи. Крім, того судом не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_6  має стійкі соціальні зв`язки, а саме: має постійне місце проживання, що підтверджується довідкою про склад сім`ї, він мешкає разом із мамою та бабусею -  ОСОБА_11 , 1940 р.н., яка є пенсіонером за віком, фактично на утриманні ОСОБА_6  знаходиться малолітня дитина - донька ОСОБА_12 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 Матір ОСОБА_6  -  ОСОБА_13  страждає на онкозахворювання, знаходиться на обліку в Кіровоградському онкодиспансері, крім цього - є пенсіонером в зв`язку із інвалідністю. Сам ОСОБА_6  хворіє хронічними захворюваннями, що підтверджується копіями медичних документів. Також судом не взято до уваги те, що ОСОБА_6 неодноразово приймав безпосередню участь в АТО, в тому числі і в період з 12.04.2014 року по 27.05.2014 року, у 2015 - 2016 рр., є учасником бойових дій. Як вбачається з доданих характеристик з місця служби - за час проходження служби зарекомендував себе виключно з позитивного боку, неодноразово нагороджувався грамотами командира військової частини. Отже, суд, задовольняючи усне клопотання прокурора, яке залишається незмінним на протязі більш 7 років, не підтверджене жодним доказом наявних ризиків, цілком формально підійшов до заперечень сторони захисту на зазначене клопотання та прийняв ухвалу про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 лише з підстави тяжкості пред`явленого йому обвинувачення.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу місцевого суду про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати, обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, мотивуючи тим, що ухвала суду є незаконною і не обґрунтованою. Так, судом першої інстанції під час судового розгляду не враховується те, що справа стосовно нього сфабрикована слідчим і він вже протягом тривалого часу знаходиться під вартою. Крім того, судом не звернуто уваги, що до затримання він проживав разом з матір`ю та бабусею, які тяжко хворі та потребують стороннього догляду. Крім того, він має неповнолітню доньку, якій необхідно сплачувати аліменти, а тому наміру переховуватись від суду він немає.

       У провадженні Ленінського районного суду м. Кіровограда перебуває кримінальне провадження №12017120020003660 від 28.03.2017 за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.3,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.304, ч.1 ст.263 КК України.

17 жовтня 2024 року ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда щодо обвинуваченого ОСОБА_6  продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рішення суду мотивовано тим, що ризики, які були враховані судом при обранні йому такого запобіжного заходу не зменшилися, ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, пов`язані з позбавленням життя іншої людини, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, що може викликати у обвинуваченого бажання переховуватись від суду з метою уникнення можливого покарання. Він офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, у зв`язку з чим може продовжити злочинну діяльність. Крім того, не допитаний свідок у справі.

Заслухавши доповідь судді, в дебатах захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без зміни, дослідивши матеріали клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

       Відповідно до ч.1,ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 177, 178, 183 КПК України.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону місцевим судом дотримані в повному обсязі.

       Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження №12017120020003660 від 28.03.2017 за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.3,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.304, ч.1 ст.263 КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому строку тримання під вартою на 60 днів.

Виходячи з даних матеріалів кримінального провадження, є правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 на більш м`який.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Ймовірність настання негативних наслідків, продовжують існувати, вони не зменшились та більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою є недостатнім для запобігання вказаним ризикам, суд прийшов до обґрунтованого висновку доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки більш м`який запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Всупереч твердженням сторони захисту про те, що перераховані в клопотанні ризики є недоведеними, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих злочинів, пов`язаних із умисним протиправним заподіянням смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, його характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватими, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.

Так, з матеріалів вбачається, що ОСОБА_6  обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, пов`язаний з позбавленням життя іншої людини, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, що може викликати у обвинуваченого бажання переховуватись від суду з метою уникнення можливого покарання.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Водночас, як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_6 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Отже, у разі застосування ОСОБА_6  запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою (особисте зобов`язання чи домашній арешт), вказане не забезпечить у подальшому належного виконання останнім його процесуальних обов`язків, так як перебуваючи на свободі, та усвідомлюючи  кримінальне правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована,  може переховуватись від суду. Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України», зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи заявлене клопотання, взяв до уваги, крім даних, передбачених ст.177 КПК України, особу обвинуваченого, характер вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, їх тяжкість, наслідки вчинення протиправних діянь та дійшов до обґрунтованого висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам та є правові підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тому, перевіряючи доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки розгляд кримінального провадження триває, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти ризикам, доведеним прокурором, а також забезпечити безпеку суспільства від нових протиправних посягань обвинуваченого, враховуючи ступінь суспільної небезпеки злочину, у якому він обвинувачується.

У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Отже, беручи до уваги те, що продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 статті 177 КПК України, які були враховані судом під час продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дані про особу обвинуваченого,а також серйозність пред`явленого обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу щодо  ОСОБА_6 тримання під вартою, як про це просять апелянти.

Апеляційний суд критично ставиться до заперечень ОСОБА_6 щодо недоведеності пред`явленого йому обвинувачення, оскільки такі твердження є передчасними.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.

При цьому, наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, на що посилаються апелянти в апеляційних скаргах, жодним чином не зменшує встановлені судом ризики та не є беззаперечною обставиною для висновку щодо можливості застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вони також не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора, крім того, вказані обставини не були враховані самим обвинуваченим.

Доводи апеляційної скарги захисників про те, що слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 не врахував, що підозрюваний добровільно надає показання, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, на утриманні має малолітню доньку та матір інваліда, до затримання проходив військову службу за контрактом в національній гвардії України, учасник бойовий дій, на переконання колегії суддів, жодним чином не спростовують висновки суду про існування ризиків, які зазначені в клопотанні прокурора та не можуть бути підставами для зміни міри запобіжного заходу.

Що ж до посилань апелянтів на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_6  під вартою та рішення Європейського суду з прав людини від про надмірне утримання останнього під вартою, то колегія суддів зауважує, що дані обставини не можуть бути безумовною підставою для зміни  запобіжного заходу, оскільки відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

При цьому, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Апеляційним судом також не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисників.

Принагідно, апеляційний суд звертає увагу на те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 перебуває на стадії судового розгляду в суді першої інстанції тривалий час, протягом якого обвинувачений утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.

Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв`язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 183, 193, 194,  206, 376 ч.2, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: