Справа № 2-30/2008р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

10 січня 2008 року                                                                                                              м. Носівка

                                  Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

                                  головуючого - судді  Корзаченка В.М.,

                                  при секретарі   Оксимець Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Носівського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3про стягнення аліментів на своє утримання,

В С Т А Н О В И В:

23 жовтня 2007 року до Носівського районного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3про стягнення аліментів на своє утримання. Позивач зазначає, що 27 лютого 1971 року він уклав шлюб з ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4. від першого шлюбу вона мала двох дочок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яких вони виховували до повноліття, а також разом з дружиною надавали їм матеріальну допомогу і після досягнення повноліття. Після смерті дружини він захворів і у 2006 році йому була встановлена ІІ група інвалідності довічно. На сьогодні він не має дружини, дітей, має лише старшу сестру 1926 року народження, яка проживає в с. Киселівка Носівського району і не має можливості надавати йому допомогу, він самостійно майже не пересувається, є повністю непрацездатним і в зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги.

У судовому засіданні ОСОБА_1. позовні вимоги підтримав, пояснив, що на момент укладення ним шлюбу з матір'ю відповідачів, останні були неповнолітніми і до досягнення ними повноліття більше ніж по 5 років перебували на їх з дружиною утриманні. Їх мати сама говорила, що нема потреби усиновлювати доньок, тому що втратять кошти у розмірі близько 30 карбованців, які вони отримували від держави. Він прийшов жити до їхнього будинку у 1971 році. За час проживання він виконав багато різних робіт, зробив фундамент, опалення, літню кухню, прибудову під газ, провів газ до будівлі. З 1962 до 1990 року він працював водієм автобуса, отримував заробітну плату, яку разом з дружиною використовували для потреб сім'ї та дітей. На сьогодні ОСОБА_2 проживає у м. Бровари, займається підприємницькою діяльністю, а ОСОБА_3 проживає у місті Києві. Вони мають власні квартири, аліментів нікому не сплачують. Після смерті його дружини, її дочки йому ніякої допомоги не надають, доглядати за ним або взяти на проживання до себе відмовляються, постійно примушують його продати будинок, віддати виручені гроші їм, а самому йти у притулок. На даний час його доглядає інша жінка, а будинок він здає за що отримує 150 гривень щомісяця. Розмір його пенсії становить лише 535 гривень 67 копійок, і її недостатньо для придбання ліків і продуктів харчування, стан здоров'я дедалі погіршується, тому просив позов задовольнити.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що позовні вимоги не визнає. Позивач дійсно жив з її матір'ю, але на прохання останньої удочерити дітей він відмовився. Вона разом із сестрою отримувала пенсію, на яку і жили. Позивач був дуже жадібний і свої гроші складав у шафі на полиці, коли приходив додому у нетверезому стані, то міг кричати, битися, питав де його гроші. Вона із сестрою змушена була від нього ховатися. Коли мати взяла гроші з шафи без його відома і придбала сапожки, то він увечері, дізнавшись про це, їх порізав. Після того, як вона почала навчатись у технікумі, а згодом вийшла заміж, то позивач жодної допомоги їй не надавав. Навпаки, вона ще почала допомагати матері з лікуванням, на городі. Коли позивач продав свій будинок по АДРЕСА_1, то отримані 3 тисячі карбованців він поклав на свою ощадкнижку. Позивач ображав матір, бив її, зачиняв у будинку з 11 години ранку і до 23 години ночі і ходив до коханки. Вона про це дізнавалась від сусідів, а коли приїжджали до матері, то остання була в синцях, говорила, що відпише йому будинок, просила, щоб вона не приїжджала, бо він її вб'є. Зважаючи на викладене, вона заперечує проти позову, до того ж на сьогодні вона має збитковий бізнес, який на грані закриття, сплачує значні кошти за навчання доньки тому не має змоги сплачувати аліменти на утримання позивача і просила суд відмовити йому у задоволенні позову.

Аналогічні покази дала суду відповідач ОСОБА_3.

Представник відповідача додатково зазначила, що стаття 270 СК України передбачає надання систематичної матеріальної допомоги. Таку допомогу відповідачам надавала держава у розмірі 45 карбованців, а позивач не надавав відповідачам систематичної матеріальної допомоги. До того ж відповідач ОСОБА_3, яку вона представляє, не має можливості виплачувати аліменти оскільки з 15 травня 2005 року не працевлаштована. Крім того, позивач здає будинок, який належить йому і відповідачам у рівних частинах, за що отримує 150 гривень щомісяця, які повністю забирає собі, що можна вважати своєрідною грошовою допомогою відповідачів, оскільки 2/3 частини будинку належать їм. Наймачі також сплачують комунальні послуги, він проживає з іншою жінкою у цивільному шлюбі і вона його доглядає. Також позивач забирає всі фрукти з саду і продає їх, тому підстав для сплати аліментів вона не вбачає. Разом з тим, Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 року не передбачав такої можливості стягнення аліментів з падчерок на утримання вітчима, а після 2004 року ніяких відносин між позивачем і відповідачами не виникало, тому просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини:

Стаття 96 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, який почав діяти з 01 січня 1970 року передбачала, що обов'язок по утриманню непрацездатних повнолітніх членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або жінки, батьків або повнолітніх дітей, може бути покладений на онуків, пасинків і падчерок, а також на осіб, яких вони виховували і подавали їм систематичну матеріальну допомогу протягом не менш як п'яти років.

Таким чином посилання відповідача та представника відповідача на те, що до 2004 року законодавство не передбачало стягнення аліментів з падчерок на утримання вітчима є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 СК України повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п'ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 270 СК України обов'язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, самостійно майже не пересувається і потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги. Крім того немає близьких родичів, які б мали можливість надавати таку допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3. З 27 лютого 1971 року до досягнення відповідачкою повноліття, остання виховувалася та утримувалася з участю позивача понад 8 (вісім) років, що дає підстави вважати, що таким чином вона отримувала систематичну матеріальну допомогу від позивача, який упродовж зазначеного часу мав постійну роботу і отримував заробітну плату.

Відповідач ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4, досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5. З 27 лютого 1971 року до досягнення відповідачкою повноліття, остання виховувалася та утримувалася з участю позивача понад 5 (п'ять) років, що дає підстави вважати, що таким чином вона отримувала систематичну матеріальну допомогу від позивача, який упродовж зазначеного часу мав постійну роботу і отримував заробітну плату.

Суд критично оцінює доводи відповідачки ОСОБА_2. про неможливість сплачувати аліменти а саме: що її чоловік не працює з 2004 року, її заробітна плата за останній календарний рік (з листопада 2006 до жовтня 2007 року включно) становила 5 160 (п'ять тисяч сто шістдесят) гривень. За цих умов вона щороку сплачує 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень за навчання доньки ОСОБА_5. Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що відповідачка має ще додатковий дохід і таким чином має можливість сплачувати аліменти вітчиму.

Суд враховує доводи відповідачки ОСОБА_3, яка стверджує, що не має можливості сплачувати аліменти, оскільки у даний час не працевлаштована, проте не відкидає можливості її працевлаштування в майбутньому і набуття можливості сплачувати аліменти.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішень у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст. 270 СК України та ст.ст. 213, 215, 367 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

            Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

            Стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2., яка мешкає по АДРЕСА_2, у м. Бровари Київської області та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка мешкає по АДРЕСА_3, у м. Києві, аліменти на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, який мешкає по АДРЕСА_4, у м. Носівка Чернігівської області, на його утримання у розмірі ¼ частини з усіх видів заробітку щомісячно з кожної до його смерті починаючи з 23 жовтня 2007 року.

            Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

            Стягнути з ОСОБА_2 25 (двадцять п'ять) гривень 50 копійок державного мита на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_325 (двадцять п'ять) гривень 50 копійок державного мита на користь держави.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                          В.М. Корзаченко