Справа №: 2-318/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          05 травня 2011 року                                                                                           м. Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого-судді Ніколової С.В.

при секретарі Козак Г.А.

з участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

               представника відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Волочиську справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, ОСОБА_4, закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інгосстрах” про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, страхування майна, особистого страхування, скасування заборони на відчуження квартири ,

встановив:

          12 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ КБ  “ПриватБанк”, ОСОБА_4, ЗАТ “Страхова компанія “Інгосстрах” про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договорів поруки, страхування майна, особистого страхування, скасування заборони на відчуження квартири. В обгрунтування своїх вимог вказував, що 11 січня 2008 року між ним та відповідачем ПАТ КБ “ПриватБанк” (далі —Банк) було укладено кредитний договір № НМV0GА00007920, згідно якого Банк надав йому кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 43715,00 доларів США на наступні цілі: 36000 доларів США на споживчі цілі, а також 7715,00 доларів США на сплату страхових платежів. Відповідно до умов цього договору 11.01.2008 року було укладено договір іпотеки № НМV0GА00007920, за яким він, позивач, в забезпечення виконання кредитного договору передав в іпотеку належну йому квартиру № 47 по вул. Слави (колишня Леніна), 1 у м. Волочиську Хмельницької області, вартістю 259715 грн. 25 коп. Вказує, що при укладенні кредитного договору Банком не були виконані вимоги Закону України “Про захист прав споживачів” та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо надання йому, позивачу як споживачу, повної інформації про умови кредитування та порядок розрахунків, сукупну вартість кредиту та довідки або повідомлення. Також вважає, що Банк неправомірно, в порушення вимог ч. 1 ст. 227 ЦК України надав йому кредит в іноземній валюті, оскільки така валютна операція, на його думку, можлива лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного Банку України. Вважає, що зазначений кредитний договір припинив свою дію у зв'язку з ухваленням Волочиським районним судом 16 червня 2009 року рішення про дострокове стягнення з нього заборгованості за даним договором.

          Вважає недійсними договори особистого страхування та страхування майна, що укладені між ним, позивачем, та ЗАТ “Страхова компанія “Інгосстрах” (далі - Страхова компанія) від 11 січня 2008 року, посилаючись на те, що вказані договори були укладені на 12 місяців, однак після збігу цього терміну Страхова компанія безпідставно пролонгувала їх дію та безпідставно до суми боргу Банк відніс 7715 доларів США, що є страховою сумою цього кредиту, а не сумою боргу.

          Позивач вказує, що його дружина ОСОБА_5 не давала згоди на укладення договору іпотеки від 11.01.2008 року, згідно якого в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ним, позивачем, в іпотеку була передана квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

          В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали, просять його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

          Представник ПАТ КБ “ПриватБанк” ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав, викладених у письмовому запереченні на позов, а також посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду.

          Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомила.

          Представник відповідача ЗАТ “Страхова компанія “Інгосстрах” в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги не визнає, просить суд при вирішенні спору застосувати позовну давність та відмовити в позові.

          Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що в позові слід відмовити за недоведеністю.

          В силу ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

          Звертаючись до суду з даним позовом, позивач відповідно до наведених положень процесуального закону на підтвердження своїх вимог достовірних доказів не надав і такі не добуті судом.

          Судом встановлено, що 11 січня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено кредитний договір № НМV0GА00007920, згідно якого Банк надав позивачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 43715,00 доларів США на наступні цілі: 36000 доларів США на споживчі цілі, а також 7715,00 доларів США на сплату страхових платежів. Сторонами погоджено порядок розрахунків, відповідальність сторін, термін дії договору та інші умови. в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11.01.2008 року між позивачем та Банком було укладено договір іпотеки № НМV0GА00007920, згідно умов якого позивач передав в іпотеку належну йому квартиру № 47 по вул. Слави (колишня Леніна), 1 у м. Волочиську Хмельницької області, вартістю 259715 грн. 25 коп. На укладення цього договору дружина позивача ОСОБА_5 (ОСОБА_4О.) надала згоду, що підтверджується її заявою, виконаною власноручно, від 11.01.2008 року, тобто доводи позивача про відсутність такої згоди спростовані зазначеним письмовим доказом, наданим представником Банку в судовому засіданні.

          Після виконання рішення Волочиського районного суду від 16.06.2009 року, яким в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 звернуто стягнення на передану ним в іпотеку квартиру початковою вартістю 259715 грн. 25 коп., залишок боргу позивача за кредитним договором станом на 22.12.2010 року становив 25138,60 доларів США по тілу кредиту, 92,51 доларів США нарахованих відсотків, 4003,81 грн. комісії. У зв'язку з цим, Банком повторно звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення залишку боргу за кредитним договором № НМV0GА00007920 від 11.01.2008 року, у розмірі, зазначеному вище, і такий рішенням Волочиського районного суду від 22 грудня 2010 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_5 як поручителя за оскаржуваним договором поруки від 11.01.2008 року в солідарному порядку.

          При вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки та про стягнення з позивача на користь Банку решти заборгованості за вказаними кредитним договором та договором іпотеки суд виходив із правомірності оскаржуваних позивачем договорів. А тому, при вирішенні даного спору, ці обставини суд приймає до уваги.

          Доводи позивача про те, що Банк незаконно надав йому кредит в іноземній валюті, є безпідставними, виходячи з наступного.

          Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

          Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

          Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.

          Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

          Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

          Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

          Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

          Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

          Згідно з ліцензією, виданою закритому акціонерному товариству комерційний банк “ПриватБанк” Національним банком України 19 березня 1992 року за № 22 та дозволами № 22-3 від 29.07.2009 року, від 21.09.2009 року, № 22-3 від 04.12.2001 року, № 22-1 від 04.12.2001 року, ПАТ КБ “ПриватБанк”  має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

          Посилання позивача на несправедливість умов договору про покладання на позичальника —споживача послуг, ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України “Про захист прав споживачів” і виконана Банком перед укладенням оспорюваного позивачем кредитного договору.

          Посилання позивача на ненадання йому як позичальнику інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо ціни, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, також є помилковим.

          Також відсутні підстави для визнання недійсними договорів особистого страхування та страхування майна, що укладені між ЗАТ “Страхова компанія “Інгосстрах” та ОСОБА_1, оскільки такі відповідають вимогам Закону України “Про страхування”, Правилам страхування на випадок хвороби, Правилам страхування від нещасних випадків, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 09.06.2005 року, Правилам страхування майна та Правилам страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 17.01.2005 року.

          З умовами зазначених договорів позивач як страхувальник погоджувався, про що свідчить його підпис на них, та добровільно сплатив страхові платежі. Що стосується строку дії цих договорів, то згідно п. 11 договору особистого страхування та п. 10 договору страхування майна їх дія щорічно лонгується до повного погашення кредитної заборгованості. Тому посилання позивача на дійсність таких договорів лише протягом одного року, є безпідставними.

          Також є помилковим твердження позивача про те, що правовідносини сторін за кредитним договором припинилися у зв'язку з ухваленням 16.06.2009 року та 22.10.2010 року рішень Волочиським районним судом про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення залишку боргу, оскільки наявність вказаних судових рішень про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦПК України. За змістом ст. 599 ЦК України належним виконанням зобов'язання є виконання, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

          За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст.ст. 610-611 цього ж Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.

          Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

          Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Враховуючи викладене та відповідно до положень чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини сторін, а також положень ч. 1 ст. 215 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсними кредитного договору № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору іпотеки № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору поруки № НМV0GА00007920/1 від 11 січня 2008 року, договору страхування майна № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору особистого страхування №НМV0LК00007920 від 11 січня 2008 року та скасування заборони від 11 січня 2008 року на відчуження квартири АДРЕСА_1, а тому в позові ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю.

          Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 –215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 256, 599, 610, 611, 625, 629, 192, 533, 1054 ЦК України , суд

                                                              В И Р І Ш И В :

          В позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_4, закритого акціонерного товариства  “Страхова компанія “Інгосстрах” про визнання недійсними кредитного договору № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору іпотеки № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору поруки № НМV0GА00007920/1 від 11 січня 2008 року, договору страхування майна № НМV0GА00007920 від 11 січня 2008 року, договору особистого страхування №НМV0LК00007920 від 11 січня 2008 року, скасування заборони від 11 січня 2008 року на відчуження квартири АДРЕСА_1 відмовити.

          На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: