Справа № 2-32/11

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

23 червня 2011 року  Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого                                          судді Фатєєвої Н.І.

при секретарі                                         Єськовій О.В.

за участі представника позивача        адвоката ОСОБА_1

представника відповідача                    адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Сьома державна нотаріальна контора м.Харкова  про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування  за заповітом,                              

В С Т А Н О В И В :

          15.08.2007 р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Сьома державна нотаріальна контора м.Харкова  про визнання  недійсним договору дарування квартири  АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Харкові  ОСОБА_5 помер. 27.08.2010 р. ОСОБА_3, правонаступник померлого ОСОБА_5, звернувся до суду з уточненим позовом. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив,  що  12 грудня 1995 року  він та  його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що перебували у шлюбі,  купили трикімнатну квартиру  АДРЕСА_1.    Покупцем за  договором купівлі-продажу квартири був  батько –ОСОБА_5    Право власності на спірну квартиру було   зареєстровано за батьком  в КП “Харківське міськБТІ”.  З метою придбання спірної квартири в сумісну власність  він  передав батькам  грошові кошти в сумі,  екв.3400 доларів США, що  складає 17/45 частин квартири. Вартість квартири за договором купівлі-продажу складала 1 млрд.500 млн карбованців, що було екв.9000 доларів США. За життя батьки визнавали  за ним  право власності на зазначену частку квартири.  

              ІНФОРМАЦІЯ_1 померла   мати позивача - ОСОБА_6 Після  її смерті     відкрилась спадщина на 14/45  частин  спірної квартири.

              Спадкоємцями першої черги за законом на зазначене майно були  чоловік померлої ОСОБА_5  та  діти померлої  ОСОБА_3 та ОСОБА_4    

               Після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли її чоловік ОСОБА_5  та син ОСОБА_3   Відповідачка   спадщину не приймала.

              В травні 2005 року  відповідачка відвезла батька  в нотаріальну контору для складення  заповіту. У 7-й  Державній нотаріальній конторі між батьком  і відповідачкою  був укладений, як згодом виявилось, договір дарування квартири АДРЕСА_1.      

            Як зазначав далі позивач, при підписанні  договору дарування  батько вважав, що підписує  заповіт. Під час підписання договору батько  помилявся щодо  форми та наслідків правочину, оскільки був людиною похилого віку, малозабезпеченим та сподівався  отримати від відповідачки необхідну допомогу на своє утримання.   Батько вважав, що  належна йому частка спірної квартири  перейде у власність відповідачки після його  смерті. Таким чином, як вказує позивач,   волевиявлення батька не відповідало його  дійсним намірам.  ОСОБА_5  помилялася щодо характеру і наслідків правочину  і ця помилка була істотною, оскільки він  фактично залишився без житла.

       До 2007  р. батько вважав, що  він є власником квартири, оскільки постійно проживав і  був зареєстрований  в квартирі, оплачував  квартплату і комунальні послуги. Після підписання договору дарування відповідачка  до батька не з”являлася, необхідної допомоги йому не надавала.                            Крім того, позивач зазначав, що договір дарування було складено  українською мовою, якою батько не володів, договір дарування на російську мову йому нотаріусом не перекладався.                         24 березня 2007 року  ОСОБА_5 склав заповіт, яким все належне йому майно  заповідав позивачеві.  

             31 березня 2007 року  ОСОБА_5 склав  заповіт,  яким заповів ОСОБА_3  належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1   Обидва  заповіти  посвідчено 7-ю  ХДНК.

             В липні 2007 року батько, дізнавшись, що власником спірної квартири є відповідачка, звернувся до Комінтернівського районного суду м.Харкова  з позовом до відповідачки  про визнання договору дарування квартири недійсним.

             ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина  на 21/45 /14/45+14/90/  частин спірної  квартири.

          Спадкоємцями  першої черги за законом на зазначене майно були позивач  ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4    Позивач  є спадкоємцем на зазначене майно  за заповітом.   

          Після смерті батька у встановлений законом строк позивач  звернувся  до нотаріальної контори з  заявою про прийняття спадщини .

              Посилаючись на все вищенаведене, позивач  просив визнати  договір дарування спірної квартири, укладений 30 травня 2005   року  між  ОСОБА_5 та ОСОБА_4   недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.      Визнати за  ОСОБА_3  право власності на  17/45 частин     квартири  АДРЕСА_1 в порядку набуття.

        Визнати за ОСОБА_5 та  ОСОБА_6  право власності на 14/45   частини за кожним квартири  АДРЕСА_1   в порядку розділу спільної сумісної власності подружжя.

            Визнати за  ОСОБА_3 право власності  на  14/90   частин  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування  за законом  після  матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

            Визнати за  ОСОБА_5  право власності  на  14/90   частин  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом  після  дружини  ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

            Визнати за  ОСОБА_3 право власності  на   21/45   частини  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом  після ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

               В судовому засіданні позивач та його представник  позовні  вимоги підтримали.

              Відповідачка ОСОБА_4  в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні та пояснила, що договір дарування належної ОСОБА_5   квартири   був укладений останнім  добровільно., Також відповідачка зазначила, що між нею та її чоловіком, з однієї сторони, та її батьками, з іншої, було досягнено домовленості  про те, що  батьки  переоформлять спірну квартиру на її ім”я, а  відповідачка з чоловіком  переоформлять належний їм недобудований будинок в АДРЕСА_2 на ім”я  матері ОСОБА_6   27 травня 1994 року  вона з чоловіком продали   зазначений недобудований будинок, який мав 43 % готовності матері відповідачки ОСОБА_6  

               Представник третьої особи - Сьомої Харківської  ДНК   в судовому засіданні позов не визнав та просив  відмовити у його задоволенні, оскільки позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, під час укладання договору між сторонами не існувало жодних домовленостей, сторони діяли добровільно.

            Заслухавши пояснення сторін,  дослідивши письмові  докази у  справі, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

            Судом встановлено, що трикімнатна квартира   АДРЕСА_1   належала   позивачеві за первісним позовом ОСОБА_5  на підставі договору купівлі-продажу, укладеного та зареєстрованого на Біржі нерухомості та основних фондів “Україна” 12 грудня 1995 року, договір №Н2-416.   

           Відповідно  до ст. 22 КпШС  України  (1963 р.) майно, нажите подружжям  в період шлюбу, належить чоловіку і дружині  на праві  спільної сумісної власності.

             Судом   встановлено, що спірна квартира була куплена ОСОБА_5 в період шлюбу з ОСОБА_6 за ціну,  еквівалентну 9000 доларів США. Позивач ОСОБА_3  вніс для придбання спірної квартири суму,  еквівалентну 3400 доларів США, що становить 17/45 частини квартири.

             Зазначені обставини  ОСОБА_5 визнав в судовому засіданні під час  розгляду справи, окрім того, надав  нотаріально посвідчену заяву  від  20 вересня 2008 року, де підтвердив вищевказані обставини.   

             Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

            Таким чином за ОСОБА_3 слід  визнати   право власності  на 17/45 частин спірної квартири в порядку набуття, а 28/45 частин квартири визнати спільною сумісною власністю подружжя   ОСОБА_5 та ОСОБА_6.        

             Оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за спільні кошти за ними слід  визнати право власності на  14/45  (28/45:2) частин спірної  квартири за кожним.

             Суд вважає, що позивач  не пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався, що його право порушено лише в березні 2007 року, коли ОСОБА_5  мав намір переоформити на нього  спірну квартиру, але, звернувшись в КП „Харківське міськБТІ”, дізнався, що він власником квартири вже не є.                                                                                        

              ІНФОРМАЦІЯ_1 померла   мати сторін  ОСОБА_6

              Після  її смерті     відкрилася спадщина на 14/45  частин  трьокімнатної ізольованої квартири,   розташованої за адресою АДРЕСА_2.

               Спадкоємцями першої черги за законом на зазначене майно були  чоловік померлої ОСОБА_5  та  діти померлої  ОСОБА_3 та ОСОБА_4    

               Після смерті ОСОБА_6  спадщину прийняли ОСОБА_3, оскільки він  звернувся у визначений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та ОСОБА_5,   тому що постійно проживав  і був  зареєстрований  в квартирі на момент смерті спадкодавця.  Відповідачка ОСОБА_4  спадщину не приймала ні фактично, ні юридично, тому що з заявою в нотаріальну контору у встановлений законом строк не зверталась, на момент смерті спадкодавця в квартирі не проживала.

             Таким чином,   за ОСОБА_3 та ОСОБА_5  слід визнати право власності на  14/90  частини квартири АДРЕСА_1  за кожним в порядку спадкування за законом  після  смерті ОСОБА_6  

           30 травня 2005   року  між  ОСОБА_5 та ОСОБА_4  був укладений договір дарування, посвідчений  7 ХДНК,  за реєстровим №5-810,   згідно з яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4   належну йому квартиру АДРЕСА_1       

            В силу ст.717 ЦК України  за договором дарування одна сторона передає чи обов”язується передати безоплатно іншій стороні майно у власність.

          Однак при підписанні  договору дарування  ОСОБА_5 вважав, що підписує  заповіт. Під час підписання договору він   помилявся щодо природи правочину, прав та обов"язків сторін, тому, що був пенсіонером,  людиною похилого віку, малозабезпеченим, сподівався  і бажав  одержувати від відповідачки необхідну допомогу на своє утримання.  ОСОБА_5  вважав, що  належна йому частка спірної квартири  перейде у власність відповідачки тільки після його  смерті. Таким чином,  ОСОБА_5, вчиняючи правочин, помилився щодо  обставин, які  мають істотне значення, оскільки після укладення такого правочину   фактично залишився без житла.

                 До 2007  р. ОСОБА_5,  вважаючи себе  власником квартири,  постійно проживав у ній і  був зареєстрований, сплачував  квартплату та комунальні послуги. Після підписання договору дарування, відповідачка  до батька не з”являлась, усунулась від надання йому необхідної допомоги.

        Згідно зі ст. 229 ЦК України правочин може бути  визнаний  судом недійсним, як вчинений внаслідок помилки, яка має істотне значення.   Під помилкою  в даному випадку слід розуміти таке невірне  розуміння стороною   суб»єкту,  предмету та інших  суттєвих умов правочину, які вплинули  на його волевиявлення, при відсутності  яких за обставинами справи можна вважати, що угода  не була б укладена.

          Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від   6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно п.19 Пленуму обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним має  довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

               З   пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, 1924 року народження, на час  укладення договору дарування  досяг 81 рік,   був  пенсіонером за віком, інвалідом 2 групи та міг  не вірно сприймати суттєві умови договору та його наслідки.  Крім спірної квартири іншого житла ОСОБА_5 не мав. Наміру дарувати свою  квартиру будь–кому ніколи не мав, бажав  лише скласти заповіт на користь доньки ОСОБА_4     Після укладення спірного договору постійно проживав  в квартирі та  утримув її.  Про те, що він  подарував  квартиру дізнався  тільки в 2007 році.       

             Окрім того, як вбачається з копії дослідженого судом договору  дарування, він складений  українською мовоюі, якою ОСОБА_5  не володів, оскільки все життя прожив в Росії та Узбекистані, до Україну переїхав у віці 71  року.     Як встановлено в судовому засіданні,  договір дарування на російську мову йому нотаріусом не перекладався.           Допитана в судовому засіданні  нотаріус ОСОБА_8 підтвердила, що  договір дарування перекладала ОСОБА_5 його донька, обдарована ОСОБА_4

              Всупереч вимогам Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій           нотаріус 7 ХДНК ОСОБА_8  на зрозумілій ОСОБА_5  мові суть укладеного ним  договору не роз’яснила. Крім того, посвідчуючи договір дарування спірної квартири, нотаріус  в порушення п.12 ч.2 Інструкції  про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не впевнилася у відсутності у зацікавлених осіб заперечень проти вчинення цієї дії, а саме, що спірна квартира набута подружжям в період шлюбу та після смерті дружини ОСОБА_5 існують спадкоємці, яки прийняли спадщину.

             Крім того, ОСОБА_3  не мав права розпорядитися долею, що належала ОСОБА_3, як спадкоємцю ОСОБА_6

               Суд не приймає до уваги заперечення відповідачки проти позову,  оскільки остання не надала суду доказів на підтвердження своїх запепечень.

               В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що  спірна квартира обдарованій  ОСОБА_4 за життя ОСОБА_5 фактично не передавалась.

             Згідно  довідки №88  від 13 серпня 2007 року  ЖБК  «Сонце”,  ОСОБА_5, на час складення довідки,  мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.     ОСОБА_4  ніколи в квартирі не проживала та не була там зареєстрована.

          Враховуючи наведене, суд вважає доведеним факт  помилки ОСОБА_5 щодо правової природи правочину, у зв’язку з чим  оскаржуваний  правочин  слід визнати недійсним.

               Згідно з ч.1 ст.236 ЦК України,  правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

         Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину.        

                Оскільки суд дійшов висновку про визнання недійсним оспорюваного договору, сторони слід повернути у первісне положення, застосувавши наслідки недійсності правочину, відповідно до    вимог ст.216 ЦК України .    

     Згідно з заповітом  ОСОБА_5, посвідченого нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори    24 березня 2007 року, останній заповідав   все належне йому майно, де б таке не було, з чого б воно не складалось, що буде йому належати на день смерті та на те, що він матиме право  своєму синові   ОСОБА_3.                        31 березня 2007 року  ОСОБА_5 склав  інший заповіт, посвідчений нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори  відповідно до якого  належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1  заповідав ОСОБА_3    Заповіт  посвідчено 7 ХДНК ,  р. №1-518.

             Зазначені  заповіти  на день смерті спадкодавця не змінено та не відмінено, що підтерджується  довідкою 7 ХДНК.

            Заповіт підписано ОСОБА_5  в присутності нотаріуса. Особу спадкодавця встановлено, дієздатність перевірено.

               ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина  на 21/45 (14/45+14/90)  частин спірної  квартири.

          Спадкоємцями  першої черги за законом на зазначене майно стали його син  ОСОБА_9 та відповідачка ОСОБА_4     Але ОСОБА_3  є спадкоємцем на зазначене майно  за заповітом.   Особи, які мають   право на обов”язкову частку у спадщині, відсутні.

                 Як вбачається  з повідомлення 7  ХДНК    після смерті  ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2,   з заявами  про прийняття спадщини  звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4.     Отже,  позивач ОСОБА_3  прийняв у спадщину спадкове майно.

            Судом  встановлено та підтверджено письмовими доказами у справі, що  ОСОБА_3 є рідним сином ОСОБА_5.  Цей факт підтверджується свідоцтвом про народження,  поясненнями сторін та свідків.

            На час відкриття спадщини ОСОБА_4  не мала права на обов”язкову частку у спадщині.

         Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

           З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

              Згідно  ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.  Тобто з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_5  витрати на правову допомогу в розмірі    4000       грн.  та витрати зі сплати  судового збору       в сумі 30 грн.                

          На підставі викладеного , керуючись  ст.ст.  10, 11, 88, 208, 209, 212-215  ЦПК України, ст.ст. 203, 216, 229, 236, 717 ЦК України, ст.  22 КпШС  України  (1963 р.)  суд

                                                            В И Р І Ш И В :

           Позовну заяву ОСОБА_3  задовольнити повністю.

          Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 30 травня 2005   року  між  ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений Сьомою  Харківською державною нотаріальною конторою,   р.  №   5-810,    недійсним.

          Повернути сторони в первісне положення.

       Визнати за  ОСОБА_3  право власності на  17/45 частин     квартири  АДРЕСА_1 в порядку набуття.

       Визнати за ОСОБА_5 та  ОСОБА_6  право власності на  14/45   частини квартири  АДРЕСА_1  за кожним в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя.

            Визнати за  ОСОБА_3 право власності  на  14/90   частин  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування  за законом  після  смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

            Визнати за  ОСОБА_5  право власності  на  14/90   частин  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом  після  смерті дружини  ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

            Визнати за  ОСОБА_3 право власності  на   21/45   частини  квартири  АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом  після  смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.    

          Стягнути з ОСОБА_4  на користь ОСОБА_3  судові витрати в сумі 4030 (чотири тисячі тридцять)  гривень.

          Скасувати заходи забезпечення позову та зняти арешт  з квартири  АДРЕСА_1.

               Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні  під час проголошення судового рішення протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Н. І. Фатєєва