ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/6158/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.,
при секретарі Литвин Ю.Ю.,
за участю
представника позивача – Воронова Ю.В.,
представника відповідача –Давиденко Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист»- готельно-туристичного комплексу «Самара»до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекцій Дніпропетровської області про визнання дій противоправними, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Дочірнє підприємство Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист» - готельно-туристичний комплекс «Самара», звернувся до суду з позовом до Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекцій Дніпропетровської області про визнання противоправними дій з розподілу сплаченої 26.11.10 суми коштів у розмірі 8 311 грн., сплаченої платіжним дорученням №333 від 26.11.10, з направленням її на погашення попереднього боргу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та в обґрунтування зазначив, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику. Позивач, при сплаті суми у розмірі 8 311 грн., визначив в платіжному дорученні призначення такого платежу як «Податок на додану вартість за листопад 2010 року». Між тим, кошти за таким платежем були самостійно розподілені відповідачем та направлені на погашення податкового боргу за минулий період в сумі 7 815 грн. 42 коп. та на погашення пені в сумі 495 грн. 58 коп., що є неправомірним.
Відповідач, Новомосковська об’єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з огляду на мотиви, викладені письмово в запереченнях на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд при прийняті постанови виходить з наступних підстав та мотивів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач 16.04.02 пройшов передбачену законом процедуру державної реєстрації в Новомосковській районній державній адміністрації Дніпропетровської області та набув статусу юридичної особи за кодом 02593748 (а.с.6). Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.06.08 №100123118 Позивач є платником податку на додану вартість за індивідуальним податковим номером 25937404232.
Судом встановлено, що 11.11.10 Позивачем до Відповідача подана податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2010р. За даними зазначеної декларації сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками звітного періоду (жовтня 2010р.) дорівнює 8 311 грн. Відповідно до копії платіжного доручення від 25.11.10 №333, наявного в матеріалах справи, позивач, на виконання обов’язку щодо сплати самостійно визначеної в податковій декларації за жовтень суми податкового зобов’язання, перерахував на користь держави на рахунок 31117029700191 код 23929879 банк одержувача УДК в.м.Дніпр.обл. м.Дніпропетровська, код банку 805012, суму у розмірі 8 311 грн.
Враховуючи положення пп.16.3.3 п.16.3 ст.16 та п.7.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закону №2181), за змістом яких податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, а також з огляду на факт наявності у позивача суми податкового боргу, Новомосковською ОДПІ здійснені дії із розподілу сплаченої позивачем у розмірі 8 311 грн. суми, з направленням її на погашення попереднього податкового боргу у відповідному розмірі. Такі дії підтверджуються копією повідомлення від 26.11.10 №104081011406197, направленого відповідачем для відома позивачу. Судовим оглядом повідомлення встановлено, що сума у розмірі 8 311 грн. розподілена ОДПІ наступним чином: 7 815,42 грн. направлені на погашення податкового боргу (крім пені), та 495,58 грн. – на погашення пені.
Означені дії відповідача оцінюються судом критично, оскільки не відповідають положенням закону, що підтверджується наступним.
Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.
Між тим, згідно з пп.7.7.1 п.7.7 цієї ж ст.7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З аналізу наведеного слідує, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст. 16 Закону №2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом №2181, який на час виникнення спірних правовідносин, був спеціальним законом з питань оподаткування, установлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовувались, було визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Суд зауважує, що серед цих заходів відсутній такий захід, як зміна визначеного платником призначення платежу шляхом спрямування внесених таким платником коштів в оплату його податкового боргу.
Крім того, суд зазначає, що Закон №2181 визначав вичерпний перелік порушень податкового законодавства, за які встановлював відповідальність, розширеному тлумаченню такий перелік не підлягав. Серед зазначених порушень відсутнє недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов’язань, встановлених п.7.7 ст. 7 вказаного Закону.
На підставі викладених положень суд робить висновок, що законодавством України, чинним на час виникнення спірних правовідносин, не передбачалось застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У таких випадках податковий орган мав вживати передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовувати штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов’язань.
Отже твердження позивача, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону №2181, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, є слушним, а оскаржувані ним дії ОДПІ – такими, що вчинені незаконно та протиправно. Відтак позовні вимоги Дочірнього підприємства Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист» - готельно-туристичного комплексу «Самара» підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Дочірнього підприємства Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист» - готельно-туристичного комплексу «Самара» задовольнити.
Визнати протиправними дії Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекцій Дніпропетровської області із розподілу суми, сплаченої Дочірнім підприємством Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист» - готельно-туристичним комплексом «Самара» платіжним дорученням від 26.11.10 №333 у розмірі 8 311 (вісім тисяч триста одинадцять) грн. 00 коп., з направленням її на погашення попереднього податкового боргу.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Дніпропетровського обласного Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Дніпроптурист» - готельно-туристичний комплекс «Самара» (ідентифікаційний код 02593748, юридична адреса: вул.Лісна, 9, с.Орлівщина, Дніпропетровська облас
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 04.07.11.
Суддя
А.О. Коренев