ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "26" вересня 2006 р.                                                                   Справа № 11/159

За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м. Чернівці

до  Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації м.Чернівці

про стягнення штрафних санкцій за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 6963 грн.

Суддя       С.М.Гушилик

За участю представників:

Від позивача –Лінецький Р.І. –гол. спеціаліст

Від відповідача –Гаврилова З.В. - представник

Пунктом 6 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

З урахуванням об’єктивного складу сторін, предмету спору та місце знаходження відповідача згідно із статтями 12, 15 ГПК України дана справа відноситься до підвідомства господарських судів та підсудна господарському суду Чернівецької області, однак розглядається за правилами КАС України.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м.Чернівці звернулось з позовом до Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації м.Чернівці про стягнення штрафних санкцій за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 6963 грн.

          Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що на підставі акту про проведення перевірки щодо виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, встановлено, що норматив для працевлаштування інвалідів на підприємстві склав 2 чол., однак відповідачем в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004р. № 1773-ІУ (далі –Закон), його виконано частково, так як працевлаштовано лише 1 інваліда, а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 6963 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відповідно до ухвали господарського суду Чернівецької області від 15.08.2005 року порушено провадження у справі про банкрутство відповідача за № 5/151/Б та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Оголошення опубліковане в газеті “Голос України” від 27.09.2005 року № 181. після опублікування оголошення до господарського суду звернулись кредитори з заявами про визнання майнових вимог, які були розглянуті судом. Позивач з своїми вимогами не звернувся. Ухвалою від 28.02.2006 року введена процедура санації управління.

Ухвалою від 29.06.2006 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 19.07.2006 р. за участю представників сторін.

Ухвалою від 19.07.2006 року провадження у справі зупинено за клопотанням сторін.

Ухвалою від 13.09.2006 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 13.09.2006 року слухання справи відкладено на 26.09.2006 року в зв’язку з неявкою представника відповідача.

В судовому засіданні 26.09.2006 року представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав викладених у письмовому поясненні на позов. Крім того, він звернув увагу суду на те, що штрафні санкції йому взагалі не повинні нараховуватись, так як він (відповідач) знаходиться в процедурі санації.

Представник позивача проти письмових пояснень заперечує, посилаючись на те, що

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи, з’ясувавши фактичні обставини справи, суд, -

 ВСТАНОВИВ:

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від  форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Частиною 4 статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку працевлаштування інвалідів.

Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ  встановлено обов’язок  підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.07.2004 року зі справи № 2-23/9789-03, в якій Верховний Суд України вимагав обов’язкового з’ясування, зокрема, того чи були створені підприємством в установленій кількості робочі місця для інвалідів та чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих місць.

Відповідач вимоги закону не виконав. Доказів про створення в установленому порядку робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомлення про наявність таких вакансій державну службу зайнятості та відділення фонду соціального захисту інвалідів не надав.

Згідно акту перевірки від 18.05.2006 року у Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації, у якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 43 чоловік, норматив для працевлаштування інвалідів становив 2 інваліда, однак підприємством було працевлаштовано лише одного інваліда.

Доводи відповідача, викладені у письмовому пояснені на позов, стосовно того, що відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»з дня введення мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів(обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію, є помилковими, так як заборгованість по сплаті штрафної санкції за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 6963 грн. виникла у відповідача за  період з 01.01.2005 по 31.12.2005 року. Про дану заборгованість позивач довідався лише 18.05.2006 року, після проведеної перевірки, в зв’язку з тим, що звіт форми № 10-П, який  подається до першого лютого року слідуючого за звітним, не був поданий відповідачем, тобто після порушення провадження у справі № 5/151/Б про банкрутство Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації 15.08.2005 року та оголошення про цей факт в газеті “Голос України” від 27.09.2005 року № 181.

Згідно  ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 784-XIV від 30.06.1999р. із змінами від 07.03.2002 року № 3088-ІІІ (далі –Закон), в якій зазначено, що:

“конкурсні кредитори –це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення, таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство”;

“поточні кредитори –це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після  порушення провадження у справі про банкрутство”

В даному випадку вимоги Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів по стягненню  заборгованості по сплаті штрафних санкцій в сумі 6963 грн. є поточними,, так як виникли після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, а тому підлягають стягненню.

За таких обставин справи позов підлягає задоволенню. З відповідача  стягується 6963 грн. за 1 (одне) нестворене  робоче місце для працевлаштування інваліда.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 71,86,94,159,160-163,185,186, п.6 Прикінцевих та перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.           Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації м.Чернівці, вул. Л.Українки, 7, (ідент. код 02127377, р/р 00026003301186, МФО 356011 Укрсоцбанк м.Чернівці) на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-г, (код 23246436, ВДК в м.Чернівці р/р 31210230500002, МФО 856135) 6963 грн. штрафних санкцій.

3.          Стягнути з Чернівецького державного спеціалізованого будівельно-монтажного управління по газифікації м.Чернівці, вул. Л.Українки, 7, (ідент. код 02127377, р/р 00026003301186, МФО 356011 Укрсоцбанк м.Чернівці) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 69,63 грн.

4.          Відповідно до ч.1 ст.185, ч.1,3,5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першою інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5.          Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                             С.М. Гушилик