ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(0412) 48-16-02

 УХВАЛА   

іменем України

"21" червня 2011 р.                                                    Справа № 2-А-112/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.2

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                                                          Пасічник С.С.         

суддів:                                                                              Зарудяної Л.О.

                                                                                          Кузьменко Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від "31" січня 2011 р. у справі № 2-А-112/11 за позовом ОСОБА_3   до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії  ,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 31.01.2011р. у даній справі (а.с.12-13) позов задоволено частково: визнано дії відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_3 у повному розмірі допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправними; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації провести нарахування та виплату ОСОБА_3 недоплаченої щомісячної грошової допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України "Про державний бюджет на 2010 рік" з урахуванням фактично виплачених коштів по щомісячній грошовій допомозі в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 11.07.2010 року по 31.12.2010 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.16), в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати з наведених у скарзі підстав ат закрити провадження у справі.

В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, посилається на те, що виплата соціальних виплат, передбачених ст.ст.30,36,37,39,48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти відповідача не включаються; крім того, згідно чинного законодавства Кабінету Міністрів України надано право самостійно встановлювати розміри соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, а тому нарахування та виплата відповідачем позивачу соціальних виплат в порядку та розмірі, встановлених Постановами Кабінету Міністрів України №836 від 27.06.1996р., №936 від 20.09.2005р. та №562 від 12.07.2005р., що не були скасовані або визнані неконституційними, а отже є чинними, було обґрунтованим та законним.

Позивач  письмових заперечень на апеляційну скаргу не подав.

Позивач та представник відповідача в засідання суду не з'явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення сторонам рекомендованою кореспонденцією судових повісток та копій ухвал суду (а.с.22-23).

Згідно ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З врахуванням приписів вищевказаних статей, розгляд апеляційної скарги здійснюється судовою колегією в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно паспорту серії НОМЕР_1 проживає в с.Липники Лугинського району Житомирської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також є потерпілим від аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.1,4).

Позивачу виплачувалась доплата, передбачена ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 2,10 грн. (довідка Управління праці та соціального захисту населення Лугинської РДА №6 від 06.01.2011р., а.с.6), який, на думку позивача, є значно нижчим, ніж це передбачено ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з чим позивач 11.01.2011р. і звернувся до суду з позовом (а.с.2-3) за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ст.37 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення - 40% мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 цієї ж статті ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Постановою №836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлено компенсацію в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в сумі 210 тис.крб. (2,10 грн. за гр.реф.).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в чинній редакції (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.1992р. №2532-12, у редакції Закону України від 06.06.1996р. №230/96-ВР), відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачем період, застосуванню підлягає саме статті 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, відповідач зобов'язаний проводити нарахування та виплату громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому, суд враховує наступне.

Згідно ч.2 ст.99 КАС України для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод  та  інтересів  особи  встановлюється  шестимісячний строк, який,  якщо  не встановлено  інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася  або  повинна  була  дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи,  яка його подала,  не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно ухвали від 12.01.2011р. (а.с.8) суд першої інстанції, з врахуванням наведених приписів процесуального законодавства, залишив без розгляду позов в частині вимог за період з 01.07.2010р. по 10.07.2010р., тобто в частині поза межами встановленого шестимісячного строку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу виплат, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи", є протиправною, починаючи з 11.07.2010р.

Відповідно до ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу виплат, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи", за період з 11.07.2010р. по 31.12.2010р.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з постановою місцевого суду в частині виходу за межі позовних вимог щодо зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу за період з 11.07.2010р. по 31.12.2010р. виплат, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони звернулись.

Одночасно, судова колегія зазначає, що фактичний розмір доплат та компенсацій, що підлягають стягненню на користь позивача, повинен розраховуватись відповідачем, а не судом, а тому точну суму донарахованих коштів суд не визначає, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

За наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача не є переконливими, спростовуються наведеним вище та не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.100,195,197,198,200,205,206,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

 УХВАЛИЛА:  

Апеляційну скаргу  Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області  залишити без задоволення, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від "31" січня 2011 р.  без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.  

Головуючий   суддя                                                              С.С. Пасічник

судді:                                                                                      Л.О. Зарудяна   

                                                                                                Л.В. Кузьменко   

Роздруковано та надіслано (прост.):

1- в справу

2 - позивачу   ОСОБА_3  с.Липники,Лугинський район, Житомирська область,11320

3- відповідачу   Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації Житомирської області  вул.Червона Гірка, 21,смт.Лугини,Лугинський район, Житомирська область,11301