Справа № 951/632/24

Провадження №2/951/238/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року                                                                селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Чапаєва Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Барилко А.А., Книш Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в селищі Козова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Козівського районного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя і просив визнати за ним право власності на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що, перебуваючи у шлюбі із відповідачем, 29.05.2007 вони придбали домоволодіння, яке складається з житлового будинку, сараю, навісу, погребу, огорожі та воріт. Право власності на вказане майно оформлене на відповідача. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 03.06.2020 шлюб між сторонами розірвано. Позивач вказує, що відповідач користується спільно придбаним будинком, сам він доступу до вказаного будинку не має, тим самим позбавлений права користуватись спільною сумісною власністю. Також позивач просив визнати таким, що пропущений ним з поважних причин визначений частиною 2 статті 72 СК України строк звернення до суду, оскільки позивача було призвано на військову службу та мобілізовано ІНФОРМАЦІЯ_1 до Збройних Сил України у відповідну військову частину, де він перебуває на службі на момент подання позовної заяви до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення, проте 25.09.2024 подав до суду заяву, у якій просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце його проведення, відзив на позов не подала. Проте 11.10.2024 подала до суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи без її участі. Будь-яких інших заяв та клопотань відповідач не подавала.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Саме такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, які у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України враховуються при застосуванні норм права.

Стаття 63 СК України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, відповідно до ст.372 ЦК України, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Судом встановлено такі факти й обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.06.2006 уклали шлюб, зареєстрований Олесинською сільською радою Козівського району Тернопільської області, про що складено актовий запис №3. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 03.06.2020 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідач ОСОБА_2 є власницею житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом Козівського районного бюро технічної інвентаризації №15116601 про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 29.05.2007.

Отже, вказане майно набуто сторонами під час шлюбу, а відтак, суд приходить до висновку, що воно є спільним сумісним майном подружжя.

Зважаючи на те, що відомості про укладення між сторонами шлюбного договору суду не повідомлені, як і відомості про домовленість подружжя щодо часток в спільному майні подружжя, а спірне нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, таке майно є спільною сумісною власністю сторін у справі й частки подружжя (сторін по справі) у ньому є рівними.

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.

У зв`язку з тим, що позивач не заявив вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішується. Крім того, позовна заява в редакції від 13.09.2024 містила клопотання позивача про повернення сплаченого ним судового збору в сумі 1223 грн, це клопотання було мотивоване тим, що позивач на момент подання вказаної позовної заяви, на його думку, був звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Однак ухвалою судді від 16.09.2024 позовну заяву було залишено без руху із зазначенням відсутності визначених Законом України «Про судовий збір» підстав для звільнення позивача від сплати судового збору та необхідності доплатити судовий збір у пропорційній до ціни позову (майнової вимоги) сумі. Тобто ухвалою судді від 16.09.2024 вказане клопотання вирішено по суті, та в його задоволенні відмовлено. Позивач погодився з вказаною ухвалою та доплатив визначену суму судового збору, з чого суд робить висновок про небажання позивачем підтримувати у межах цієї справи своє клопотання про повернення сплаченого ним 27.03.2024 та 03.09.2024 судового збору на загальну суму 1223 грн, у зв?язку з чим суд не вирішує згадане клопотання, що містилося у позовній заяві в редакції від 13.09.2024.

Оскільки відповідач не заявляв про застосування строків позовної давності, питання про їх застосування та про визнання причин їх можливого пропуску поважними або неповажними судом не вирішується.

Керуючись ст.60, 61, 62, 63, 68, 69, 70 СК України, ст.16, 368, 369, 372 ЦК України, ст.4, 12, 13, 81, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна – домоволодіння, що складається із житлового будинку та господарських будівель і споруд, задовольнити повністю.

Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння з прилеглими до нього господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається із житлового будинку площею 56,3 кв.м, сараю, навісу, погребу, право власності на яке зареєстровано 04.07.2007, реєстраційний номер майна 15116601 за ОСОБА_2 , що є об?єктом спільної сумісної власності подружжя.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину домоволодіння з прилеглими до нього господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається із житлового будинку площею 56,3 кв.м, сараю, навісу, погребу, право власності на яке зареєстровано 04.07.2007, реєстраційний номер майна 15116601 за ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частину домоволодіння з прилеглими до нього господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається із житлового будинку площею 56,3 кв.м, сараю, навісу, погребу, право власності на яке зареєстровано 04.07.2007, реєстраційний номер майна 15116601 за ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.11.2024.

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя                                                                                Р.В. Чапаєв