Справа № 2-47/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 червня 2011 року                 Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

             головуючого судді                                                  - Захарової І.О.

             при секретарі                                                              - Сєйтмамбєтової Г.С.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Євпаторія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особи  Державне Казначейство України, відділ державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції, про визнання  договору купівлі - продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:    

    ОСОБА_1 звернулася в суді із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особи  Державне Казначейство України, відділ державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції, про визнання  договору купівлі - продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння    

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1990 року вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8. За сумісні кошти у період шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі продажу був оформлений на ОСОБА_8. 28.02.2004 року ОСОБА_8. продав цю квартиру, не маючи її нотаріально посвідченої згоди, ОСОБА_4 за 15900 гривень. ОСОБА_9 16 березня 2004 року продала цю квартиру ОСОБА_5 за 15900 гривень. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8. помер. Вважає, що договори купівлі продажу, які укладені між ОСОБА_8. і ОСОБА_4 від 28.02.2004 року та між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 16.03.2004 року є незаконними, оскільки вона є власником квартири, згідно ст.. 65 Сімейного Кодексу України, згоди на продаж квартири не давала, навіть не знала про таку угоду. Укладеною угодою між ОСОБА_8. і ОСОБА_4 порушені її права власності , оскільки вона не відповідає вимогам закону, а саме ст.. 65 Сімейного Кодексу України, тому просить визнати цю угоду недійсною. Вважає, що недійсність попередньої угоди тягне за собою можливість витребування майна від  ОСОБА_5 , яка набула квартиру за наступною угодою. При цьому вважає, що при застосуванні реституції має відповідати і відповідач ОСОБА_6 – спадкоємець після смерті ОСОБА_8

Представник позивача підтримав позовні вимоги своєї довірительки  із врахуванням уточнень. Дав пояснення відповідні викладеному в позивній заяві та просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_10 повідомлена про розгляд справи належно за правилами ст. 76 ч. 6 ЦПК України через адміністрацію місця утримання при відбутті покарання у виді позбавлення волі. Вона  не погодилася із вимогами позову, зазначила в своїх поясненнях, що їй відомо про  продаж ОСОБА_8 квартири ОСОБА_4 за більшу ціну ніж зазначене в договорі та придбання на  отримані кошти іншого житла і автомобілю. Їй не було відомо, що ОСОБА_8 полягав у шлюбі із позивачкою при оформленні угоди з ОСОБА_4,  тому вона є добросовіснім набувачем і визнавати наступну угоду недійсною нема правових підстав. Просить в  задоволенні позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 повідомлялася за правилами Конвенції про правову допомогу та правові відносини по сімейним, цивільним та кримінальнім справам, будь-які заяви від неї, відгуки, заперечення – вістуні. Про час та місце розгляду справи вона також повідомлена через представника, який за відповідним дорученням ознайомився із матеріалами справи, однак його подальша участь в розгляді справи ОСОБА_4 не була забезпечена та відповідні повноваження не надані.

Відповідач ОСОБА_6 не з’явився, надав  відгук на позов, в якому погодився із вимогами ОСОБА_1, вважав позов обґрунтованим та таким ,що підлягає  задоволенню зазначивши, що завдану укладанням угоди шкоди мають сплатити всі спадкоємці після смерті батька ОСОБА_8, а саме – він та позивачка,яка також прийняла спадщину, подавши своєчасно заяву про це до нотаріальної контори. Про причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Державного Казначейства України просив вирішити справу на розсуд суду, пояснив, що дійсно відносно відповідачки ОСОБА_11 постановлено вирок за яким вона відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, як додаткове покарання до неї застосована конфіскація ? частки належного їй майна в доход держави, та спірна квартира підлягає такій конфіскації. В разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав про витребування у неї квартири, то Державне Казначейство  України в порядку виконання буде ставити питання про  звернення конфіскації на грошові кошти, належні їй до компенсації. Із самостійними вимогами в цієї справі  не виступає.

Представник третьої особи ВДВС Євпаторійського міського управління юстиції, на виконані якого знаходиться виконавче провадження щодо конфіскації майна відповідачки у цієї справі – ОСОБА_5 , не з’явився, про причини неявки не повідомив.

Суд вважає можливим провести судовий розгляд у відсутності осіб, що не з’явилися.

З матеріалів справи виходить, що ОСОБА_8. та ОСОБА_1 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 22.09.1990 року , від шлюбу мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який вже досяг повноліття ( а.с.8)

14.05.2003 року ОСОБА_8., перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, купив квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору від 14.05.2003 року. ( а.с.5)

28.02.2004 року ОСОБА_8. продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ( а.с.4) Право власності ОСОБА_4 зареєстроване в КРП «БРТІ м. Євпаторії» 11.03.2004 року.

Через два тижні після першої угоди та через 4 дні після реєстрації набутого права власності, а саме 16.03.2004 року згідно договору купівлі продажу ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 ( а.с.7)

   ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8. помер (свідоцтво про смерть на а.с.9)

Згідно довідки Відділу реєстрації актів цивільного стану Євпаторійського міського управління юстиції № 983-02\2.14 від 4.10.2008 року актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_8. та ОСОБА_1. відсутній. ( а.с.147)

Відповідно до ст.. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

 Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Такі самі положення містяться в ст.. 22 КпШС України (в редакції 1969 року), що діяв на момент придбання квартири ОСОБА_8 за угодою від 14.05.2003 року.

Зокрема, ця правова норма зазначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою  спільною сумісною власністю. Кожний з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Подружжя має рівні права на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або внаслідок інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України  майно, набуто подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлене  договором або законом.

Як встановлено в судовому засіданні, до придбання квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_8. та ОСОБА_1. були одружені більш ніж 12 років. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Таким чином позивачка не повинна доводити наявність права спільної сумісної власності.

При таких обставинах встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу, квартира набута подружжям під час шлюбу, є їх загальною сумісною власністю, таким чином, суд вважає, що 1\2 частка квартири, як супружна частка квартири АДРЕСА_1, належала ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_8., укладаючи договір купівлі продажу квартири 28.02.2004 року з ОСОБА_4 у цілому, не мав права розпоряджатися 1\2 часткою квартири, яка належала позивачці, як супружна частка. Право власності позивачці на цю частку квартири порушено ОСОБА_8.

Крім того, за правилами ст. 369 Цивільного кодексу України , співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.  Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.  Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.  Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

За матеріалами справи ОСОБА_8 не мав повноважень  щодо розпорядження сумісним з ОСОБА_1. майном.

Відповідно до ст.. 316 Цивільного кодексу України  Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ст.. 317 ЦК України.

Як встановлено положеннями ст.. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.  Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

 Відповідно до ст.. 322 ЦК України, вл асник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В разі порушення права власності , згідно з положеннями ст.. 386 Цивільного кодексу України, д ержава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ст. 391 Цивільного кодексу України як спосіб захисту права власності.

Угода між ОСОБА_8. і ОСОБА_4 є незаконною і укладена з порушенням закону, оскільки  ОСОБА_8. навмисно приховав факт від нотаріуса при оформленні та посвідченні угоди, що він одружений на ОСОБА_1., і квартира, що продається їм, куплена під час шлюбу.

Він ввів в оману нотаріуса, підписавшись в тому, що відчужувана їм квартира є його особистою власністю (а.с. . 104), тому, що в зареєстрованому шлюбі він ніколи не полягав і не полягає. Це доводить затвердження позивачки про те, що на момент здійснення угоди між ОСОБА_8. і ОСОБА_4 вона не знала і не могла знати, що її чоловік продав як свою особисту – фактично сумісну подружню власність.

Волевиявлення позивачки на укладення спірної угоди не було, та ОСОБА_8 вона не уповноважувала на подібні дії і взагалі не знала про вчинення зазначених дій. Спірний договір суперечив інтересам позивачки, оскільки позбавляв її законного права власності на квартиру без будь-якої компенсації.

Ст.215 ЦК України встановлює загальні правила щодо недійсності угоди, у тому числі  у зв'язку з недотриманням у момент її здійснення стороною (сторонами) загальних вимог, необхідних для дійсності угоди, передбачених ст.203 ЦК України.

В даному випадку угода не відповідала вимогам ч.1, 3 ст.203 ЦК України, оскільки не відповідала вищезгаданим нормам ст.65 СК України  і ст. ст. 368, 369 ЦК України, не було волевиявлення позивачки на відчуження її частки майна.

Угода є недійсною з моменту її укладання.

Відповідно до п. З Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.2009р. зміст угоди не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України. Через п. 5 цієї Постанови відповідно до ст.215,216 ЦК  України вимога про визнання оспорюваної угоди недійсною і про застосування наслідків недійсної угоди, може бути заявлено як однією із сторін так і іншою зацікавленою стороною, права і інтереси якої порушені вчиненням угоди.

        За роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України , наданих в п. 9 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано під особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема бід добросовісного набувача — з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину. в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, шо підлягає державч.-й реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-1У "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Суд вважає наявними правові підстави для витребування майна  у ОСОБА_5, яка є добросовісним набувальником за угодою, укладеною з ОСОБА_4, оскільки остання є недобросовісним продавцем. Виходячи з поведінки ОСОБА_4, вона була усвідомлена про укладання угоди з ОСОБА_8 з порушенням закону  та  саме внаслідок цього одразу після укладання угоди з останнім позбулася набутого майна, продавши його ОСОБА_5 ( на четвертий день після реєстрації свого права власності та на п’ятнадцятий день після укладання угоди із ОСОБА_8) Будь-які докази на підтвердження інших обставин, мотивів та причин такої поведінки – ОСОБА_4 суду не представила та заперечення з її боку проти позову і тверджень позивача – відсутні.

Суд також враховує, що недійсність оспорюваної угоди свідчить про недійсність всіх її часток з моменту укладання угоди. Отже на момент смерті ОСОБА_8 та відкриття спадщини, існували обставини, що свідчили про недійсність укладеної ним угоди,тобто про відкриття спадщини на ? частку квартири АДРЕСА_1, т одночасно про наявність нового власника  за наступною угодою – ОСОБА_5

Разом з тим, ОСОБА_1 своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі чого  Першою євпаторійської держаною нотаріальної конторою заведена спадкова справа (а.с.172)

Крім того, ОСОБА_8 є батьком ОСОБА_8 (після зміни приз віща - ОСОБА_6) ОСОБА_13, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року та на час смерті батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 року, був малолітньою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268, ч. 4 ст. 1273 Цивільного кодексу України, малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадку відмови від прийняття спадщини батьків та лише із дозволу органу опіки та піклування.

З витягу №332432 про реєстрацію спадкової справи №3667246, вбачається що із заявою про прийняття спадщини інші особи, крім зазначених вище, не зверталися, також відсутні заяви про відмову від спадщини в інтересах малолітнього ОСОБА_6

Таким чином, після смерті ОСОБА_8 встановлено два спадкоємці позивачка у цієї справі  ОСОБА_1 та їхній син ОСОБА_6

За ч. 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України  незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцям з часу відкриття спадщини.

За правилами розрахунку часток ОСОБА_6 може претендувати на оформлення у власність 1/8 частки  квартири, однак із відповідними вимогами не звертався.

Крім прав до спадкоємця переходять і обов’язки спадкодавця щодо відшкодуванню шкоди.

Суд вважає, що уклавши  угоду з порушенням закону, ОСОБА_8 завдав шкоди покупцю на суму угоди, бо майно може бути та витребується з володіння нового покупця. Така шкода становить 15900 грн та завдана при житті ОСОБА_8 в момент укладання ним недійсної угоди – 28.02.2004 року, та як наслідок при наступної – 16.03.2004 року, але вже іншій особі.

За ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить  обов’язок відшкодувати шкоду (збитки), завдані спадкодавцем.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України  кожна особа має право в порядку, встановлену  цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.

У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам,права і свободи чи інтереси яких порушені,незнані або ос порені.

Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України.

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим у відповідності до норм ЦПК в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.                

Судом були надані рівні права  сторонам процесу щодо подання доказів,їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Позивач надав достатньо доказів на підтвердження порушення свого права власності., недійсності першого правочину, та наявність підстав для витребування майна від ОСОБА_5, що виступила добросовісним покупцем при наступній угоді з урахуванням  факту  усвідомлюваних дій направлених на позбавлення від майна, право власності на яке набуте с порушенням закону, з боку ОСОБА_4

Отже, дослідив встановлені обставини , перевірив  належні та допустимі докази, суд дійшов висновку про  наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Вирішуючи питання про  застосування реституції при визнанні угоди недійсною та з урахуванням укладання наступної угоди, за якою відповідачка ОСОБА_5 виступила добросовісним набувачем та з володіння якої майно підлягає витребуванню, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_6 (спадкоємця після смерті ОСОБА_8.) та позивачки ОСОБА_1 солідарно на користь саме ОСОБА_5 завданої їй шкоди. І перша , і друга угоди  мали умовою встановлену ціну 15900 грн, отже ціна квартири була встановлена однаковою та ОСОБА_5 має отримати  такі кошти, що при застосуванні реституції призначалися би для ОСОБА_4, бо ОСОБА_5 понесла відповідні витрати, утримувала квартиру весь цей час, оскільки тягар утримання  покладається на власника.

Суд вважає таке вирішення справи буде відповідати принципу справедливості, зрозумілості та виваженості, а також буде  відповідним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням інтересу та права відповідачки ОСОБА_5

 На підставі ст.. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( у редакції 1963 року), ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, ст. 3,11-16, 203,215, 216, 317, 321, 368, 369, 386, 388, 391 Цивільного  кодексу України, керуючись ст. ст.  10, 11, 57-61,  88, 209, 212,214-215, 218  Цивільного процесуального кодексу  України, суд

                                                             ВИРІШИВ  :

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особи  Державне Казначейство України, відділ державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції, про визнання  договору купівлі - продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння – задовольнити.

Визнати недійсною угоду  купівлі-продажу  квартири АДРЕСА_1 що відбулася  28.02.2004 року між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_4 та посвідчена приватним нотаріусом  Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстрована в реєстрі за №774.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 із володіння ОСОБА_5 та повернути  власнику ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на відшкодування компенсації - 15900 грн.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Євпаторійський міський суд АР Крим  шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк  з дня проголошення рішення , а особами що були відсутні в тому самому порядку та строки – з моменту отримання копії судового рішення.

Суддя:                                                                                                          І.О.Захарова