КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2011                                                                                           № 28/55

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева  М.Л.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.07.2011 року по справі № 28/55  (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку  Росії», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 24.05.2011 року)

по справі № 28/55  (суддя – Копитова О.С.)

за позовом        товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Плюс»,

                         Автономна Республіка Крим, м. Сімферопіль

до                     публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку

                         Росії», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фірми «Союз-Віктан» ЛТД (товариство з обмеженою  відповідальністю), м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бочкарьової Алли Володимирівни, м. Київ

про                      визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає

                           виконанню (напис № 2416)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Св-Плюс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку  Росії», м. Київ про визнання виконавчого напису № 2416 таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року (підписаного  24.05.2011 року) позовні вимоги задоволені, вирішено визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 30.09.2010 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 2416.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку  Росії», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції  неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.  Скаржник зазначає, що на даний час чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав, як визнання виконавчих написів (актів чи дій) нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року по справі № 28/55 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 12.07.2011 року.

Представники третіх осіб у судове засідання не з’явилися, причини неявки не повідомили, про час та місце перегляду рішення повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача  (скаржника) подав доповнення до апеляційної скарги, яка приймається апеляційним господарським судом до уваги.

Представник позивача не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 96 ГПК України, відсутність якого не перешкоджає перегляду ухвали місцевого господарського суду.

Колегія суддів апеляційного суду прийняла рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб, на підставі наявних у справі матеріалів, що не заперечувалося ні позивачем, ні відповідачем.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського  суду міста Києва від 19.05.2011 року по справі   №  28/55 – слід скасувати, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу  України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 19.08.2008 року між позивачем (заставодавцем), третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (боржником) та відповідачем (заставодержателем) було укладено договір застави (надалі - договір застави), відповідно до якого в забезпечення зобов’язань боржника, які випливають із договору на встановлення ліміту для проведення операцій з відкриття та сплати документарних акредитивів номер LC/150808, укладеного між боржником і заставодержателем 15.08.2008 року, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії цього договору, які перелічені у статті 2 цього договору та можуть виникнути в майбутньому за чинним цим договором, заставодавець передає заставодержателю в заставу майно, зазначене в п. 3.1 договору застави. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 19.08.2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 21529.

Відповідно до п. 3.1 договору застави, предметом застави є належні застоводавцю основні засоби - машини, обладнання, інструменти, інвентар. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в додатку 1 до цього договору, який є невід’ємною частиною цього договору та належить заставодавцю на підставі довідки про вартість основних засобів № 38 від 19.08.2008 року.

30.09.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною було вчинено виконавчий напис № 2416 (далі по тексту - оскаржуваний виконавчий напис) про звернення стягнення на наступне майно, яким запропоновано звернути стягнення на наступне майно: основні засоби - машини, обладнання, інструменти, інвентар, перелічені в додатку № 1 до договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 19.08.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за  № 21529, та змінених на підставі договору про внесення змін до договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 05.11.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 27472, які зберігаються за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Узлова, буд.6, що належить на праві власності ТОВ «СВ-Плюс» на користь ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії» та погасити наявну частину кредитної заборгованості позичальника в розмірі  12 000 000,00 грн., з яких: - частина комісії за обслуговування акредитиву - 12 000 000,00 грн. (з них прострочено - 12 000 000,00 грн.). Строк за який провадиться стягнення - з 15.08.2008 року по 01.03.2010 року. Як зазначено у спірному виконавчому написі нотаріуса, зазначений борг виник з неповернення кредиту за договором на встановлення ліміту для проведення операцій з відкриття та сплати документарних акредитивів № LC/150808 від 15.08.2008 року, додатковими угодами № 2 та № 3 від 19.08.2008 року, додатковою угодою № 6 від 26.11.2008 року, додатковою угодою № 7 від 01.12.2008 року та додатковою угодою № 8 від 04.08.2009 року, укладених з позичальником - Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД, в якості забезпечення якого 19.08.2008 року було укладено між ЗАТ «"Банк НРБ» та майновим поручителем - ТОВ «СВ-Плюс» договір застави про передачу в заставу вищезазначеного майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 21529, та договір про внесення змін до договору застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 05.11.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 27472.

Вказаним виконавчим написом нотаріус також запропонувала стягнути із ТОВ «СВ-Плюс» на користь ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії» 3 000,00 грн. для відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2010 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роєнко Романом Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 22434888.

Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 6.4. статті 6 договору встановлено, що у разі настання випадків, передбачених п. 6-2-6.3 договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється або на підставі рішення суду в порядку, встановленому чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Як вбачається із тексту рішення, місцевим господарським судом враховано зазначені приписи діючого законодавства, однак, суд виходив із такого.

Відповідно до умов договору застави та додатків до нього, предметом застави є рухоме майно.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна регулюється Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» .

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження визначений в ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Однак, апеляційний господарський суд не погоджується з зазначеною позицією місцевого суду виходячи з такого.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі по тексту ЦК) України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України  договором   є   домовленість  двох або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір  є  двостороннім,  якщо  правами  та  обов’язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 ЦК України та стаття 6 цього Кодексу регламентує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Норми ст. 44 Господарського кодексу (далі по тесту ГК) України встановлюють, що підприємництво здійснюється, зокрема, на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору споживачів продукції, що виробляється; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами досягнуто згоди, зокрема пунктом 6.4. статті 6 договору, щодо звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, сторони договору встановили в укладеному між ними договорі такий спосіб звернення стягнення на предмет застави, як вчинення виконавчого напису.

Як встановлено колегією апеляційного суду, на даний час зазначений договір застави (або його окремі положення) в установленому законом порядку не визнаний таким, що суперечить чинному законодавству України, є недійсним (нікчемним) або неукладеним, і його положення , відповідно є обов’язковими для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України регламентовано,  що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів практики, які лягли в основу прийняття рішення місцевим судом, а саме  Постанови Верховного Суду України по справі № 19/164 від 15.11.2010 року, було встановлено, що при наданні пріоритетності Закону України   «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», судом попередньо було визнано недійсними положення договору що стосується способу звернення стягнення на заставне майно шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом.

При цьому, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не містить заборони вчинення виконавчого напису для звернення стягнення на предмет застави.

Керуючись ст.. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 здійснювала свою діяльність та підставі та в межах  Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом МЮУ від 03.03.2004 року  № 20/5 і зареєстрованої в МЮУ 03.03.2004 року за № 283/8882.

До того ж матеріалами справи підтверджується, що подані банком документи повністю відповідають переліку, встановленому п. 1 постанови КМУ від 29.06.999 року № 1772 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

За таких обставин, колегія апеляційного господарського суду вважає висновок місцевого суду, що спірний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_2 безпідставно та підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, неправомірним, в зв’язку з чим  рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід в позові відмовити.

Обґрунтовуючи свої доводи апеляційної скарги, скаржник, між іншим, посилався на відсутність такого способу захисту порушеного права як визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в зв’язку з чим на думку скаржника є підстави для скасування рішення та відмови в задоволенні позовних вимог.

Однак, апеляційний господарський суд не погоджується з такими доводами відповідача в силу наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 Кодексу).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб’єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо невідповідності обраного позивачем способу захисту вимогам закону (аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України постанові № 38/4 від 19.10.2010 року).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року у справі № 28/55  –  слід скасувати з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку  Росії», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року у справі  №  28/55   задовольнити.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2011 року у справі                      № 28/55 скасувати. Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

3.Стягнути з ТОВ «СВ-Плюс» (95040, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул.. Генерала Васильєва, будинок 2, код ЄДРПОУ 31469850) на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01034, м. Київ, вул.. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) 42,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

4. Видати наказ.

5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

6.  Матеріали справи № 28/55  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили  з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

13.07.11 (відправлено)