Р І  Ш Е Н Н Я

                                          І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И                                                                       

                                                                                                                         справа № 2- 82/11

             29. 06.2011 року.                                                                                   м. Маріуполь.

             Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючої судді  Чмель О.Л.,  при секретарі: Прачук К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління міського майна, про вселення, визнання приватизації квартири та свідоцтва про право власності на житло частково недійсними, визнання права власності на ? частину квартири,-

                                                            ВСТАНОВИВ:

          11.03.2010 р. позивач звернувся до суду до ОСОБА_2, Управління міського майна про вселення. 08.06.2010 р. позивач звернувся до суду до ОСОБА_2, Управління міського майна про визнання приватизації квартири та свідоцтва про право власності на житло частково недійсними, визнання права власності на ? частину квартири. Вказані позови об»єднанні в одне провадження.  Позивач зазначив, що 20.02.1991 р. на їх сім»ю ОСОБА_1 була виділена 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій зареєструвались і проживали він, його мати, ОСОБА_2, та інші члени сім»ї. З кінця січня  2010 р. ОСОБА_2 з ОСОБА_4  не впускали його в спірну квартиру, хоча він продовжував сплачувати комунальні послуги та його речі знаходилися в вказаній квартирі. 25.03.2010 р. заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя позивач був визнаний втративши право користування спірним житлом. За заявою позивача вказане рішення було скасовано та призначено до нового розгляду. 31.01.2011 р. ухвалою того ж суду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання останнього втративши право користування житловим приміщенням в спірній квартирі було залишено без розгляду. Йому стало відомо, що ОСОБА_2 після винесеного рішення, зняла його з реєстрації та 14.04.2010 р.  незаконно приватизувала спірну квартиру на себе, одержавши свідоцтво про право власності на житло. Оскільки згідно ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію держаного житлового фонду»право на приватизацію квартир державного житлового фонду з використанням чеків одержують громадяни України, які постійно проживають, то б то зареєстровані,  в цих квартирах, а він на час приватизації був зареєстрований та вказана квартира була його постійним місцем проживання, то просить вселити його в квартиру, визнати частково недійсними приватизацію вказаної квартири та свідоцтво про право власності на житло, визнати за ним  право власності на ? частину квартири.

          Позивач ОСОБА_1 до суду надав заяву про розгляд справи в його відсутності , підтримання позовних вимог в повному обсязі та не заперечував проти винесення заочного рішення.

            Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з»явилася, хоча була повідомлена про час та місце слухання справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенню ст.224 ЦПК України.

            Представник відповідача Управління міського майна надав до суду клопотання та просив розглянути справу без їх участі.

            Ознайомившись з матеріалами справи суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

             Судом встановлено, що 20.02.1991 р. ОСОБА_2 з двома синами, в тому числі і позивачем, та двома доньками була виділена 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1, що належала до державного житлового фонду. В вказаній квартирі були зареєстровані вказані особи. З кінця січня  2010 р. ОСОБА_2 з ОСОБА_4  не впускали позивача в спірну квартиру, хоча він продовжував сплачувати комунальні послуги та його речі знаходилися в вказаній квартирі.( а.с.- 6-10)

Згідно ч.1 ст. 64 ЖК України, члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.  

                Оскільки позивач має рівні права з ОСОБА_2 користуватися спірною квартирою, а остання перешкоджала йому в цьому, то порушене право підлягає поновленню і ОСОБА_1 слід вселити в спірну квартиру.

          Судом також встановлено, що 25.03.2010 р. заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя позивач був визнаний втративши право користування спірним житлом. На підставі вказаного рішення позивача 09.04.2010 р. було знято з реєстрації в спірній квартирі. 12.04.2010 р. ОСОБА_2 написала заяву  до Управління міського майна про передачу в приватну власність вказаної квартири в результаті приватизації. 14.04.2010 р. останній було видано свідоцтво про право власності на житло.  За заявою позивача вище  вказане рішення суду від 25.03.2010 р. було скасовано та призначено до розгляду. 31.01.2011 р. ухвалою того ж суду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання останнього втративши право користування житловим приміщенням в спірній квартирі було залишено без розгляду. ( а.с.- 43-55,65-67,73,74,88 )

          Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду»наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі(будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) шляхом передання їм цих квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.

          Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

          Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України,  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою —третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням наведеного суд вважає, що оскільки на час приватизації ОСОБА_2 спірної квартири за позивачем зберігалося право на вказане жиле приміщення, так як  він незаконно був зняття  з реєстрації в цій квартирі, то він мав право на приватизацію разом зі своєю матір»ю на квартиру АДРЕСА_1. Оскільки його право було порушено, то слід визнати частково недійсними приватизацію вказаної квартири та свідоцтво про право власності на житло від 14.04.2010 р. та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири.

Керуючись ст.ст.  10,11,60, 209,212,213,214,215,224-226  ЦПК  України, ст. 64 ЖК України, ст. 1, ч. 1,4 ст. 5, ст. 8   Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.. 203 ч.1,215 ЦК України,  суд –

                                        В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати частково недійсними приватизацію  квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло від 14.04.2010 р. на ім»я ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину  квартири АДРЕСА_1.

             Заочне рішення може бути  переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання  його копії.

. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через  Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя