Справа №22-ц-1296/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко

Категорія - 26 Суддя-доповідач - Семеній

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого -  Семеній Л. І.,

суддів -  Маслова  В. О.,  Криворотенка  В. І.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе», третя особа – відділення в м. Суми Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» (далі – ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе») на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В апеляційній скарзі представник ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе», посилаючись на незаконність рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що судом не прийнято до уваги відсутність норм права, що передбачають підстави для стягнення моральної шкоди з товариства, спричинення моральної шкоди є недоведеним, висновком медичної експертизи підтверджується відсутність ознак моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, судом безпідставно не застосовано строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представника відповідача Журавльової М.В.., яка підтримала скаргу з мотивів в ній викладених, представника позивача ОСОБА_3, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 29 вересня 1970 року по 10 травня 1972 року та з 03 лютого 1975 року по 31 жовтня 2006 року працював на ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе» слюсарем-інструментальником (а.с.3-7).

Внаслідок роботи у шкідливих умовах праці він отримав професійне захворювання у вигляді: хронічне обструктивне захворювання легенів токсико-пильової етіології першої - третьої стадії у фазі нестійкої ремісії; емфізема легень першої стадії; легенева недостатність другої стадії. Захворювання професійне (встановлено вперше). Повторно: вібраційна хвороба від дії локальної вібрації другої стаді у формі вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з вегетативно-трофічними порушеннями на кистях та ангіоспазмами пальців рук в поєднанні з міофіброзом м’яз надлопаткової області та передпліч, двосторонній плечелопатковий періартроз, двосторонній деформаційний остеоартроз ліктьових та променевозап’ясних суглобів зі стійким больовим синдромом та порушенням функції верхніх кінцівок. Захворювання професійне. Нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниженням слуху (третя стадія) професійного характеру. (а.с.15).

27 листопада 2006 року медико-соціальною експертною комісією позивачеві вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності.

При повторному огляді, 08 грудня 2008 року, йому встановлено 50% втрати професійної працездатності, з них 10% первинно з 02.12.2008 року та 3 групу інвалідності, а 27 листопада 2009 року - 65% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання, в тому числі 10% - первинно з 27.11.2009 року та визнано інвалідом 3 групи (а.с.22-23,57-68).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди з роботодавця та стягуючи з нього на користь позивача 5000 грн. на її відшкодування, суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд правильно прийшов до висновку про те, що у зв'язку із отриманням за час роботи на підприємстві професійного захворювання, позивач втратив професійну працездатність на 65%, став інвалідом третьої групи, в результаті чого переносить моральні страждання, тому обґрунтовано стягнув з роботодавця кошти на відшкодування моральної шкоди, що відповідає вимогам ст.ст.153, 237-1 КЗпП України. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням всіх обставин та вимог закону, з дотриманням вимог розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги ВАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» щодо недоведення факту спричинення моральної шкоди висновком МСЕК є необґрунтованими, оскільки у даному випадку факт спричинення моральної шкоди встановлений судом.

Його посилання на те, що позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст.233 КЗпП України не ґрунтується на законі.

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України), а не строк позовної давності. Однак, у цій справі позивач звернувся до суду за захистом його порушеного немайнового права, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності.

Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Одним із завдань цього Закону та обов’язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків. Закон не передбачав строки позовної давності на звернення потерпілого із заявою про відшкодування моральної шкоди. Немає застережень щодо існування такого строку і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (зі змінами і доповненнями).

Необґрунтованими є й доводи відповідача про те, що порядок відшкодування моральної шкоди законодавчо не врегульовано.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст.237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Проте Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, п.п."е" п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена ч.3 ст.34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року №717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Рішенням Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20–рп/2008 визнано такими, що відповідають  Конституції України (є конституційними), положення пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, яким внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року.

Крім того, у рішенні зазначено, що саме право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -