ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Чернівці

справа № 720/374/24

провадження №22-ц/822/867/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Факас А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2024 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 22.07.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту credos.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1243-1539, згідно якого, відповідачу було надано споживчий кредит в розмірі 18000 грн. строком на 300 календарних днів.

Позивач (через АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав ОСОБА_1 кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту отримувача (відповідача), чим виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до п. 8.5 кредитного договору у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати повернення кредиту, що встановлена п.4.12 цього договору.

Відповідач не виконав свої зобов`язання за договором щодо оплати боргу у встановлений договором строк та станом на 17.11.2023 року виникла заборгованість у розмірі 74 970 грн., з яких 18 000 грн. - сума тіла кредиту та 56 970грн. - заборговість за відсотками.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» направило відповідачу вимогу про усунення порушень умов кредитного договору вихідний номер №1243-1539/в від 05.12.2023 року щодо сплати заборгованості за кредитним договором №1243-1539.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість в розмірі 74 970грн., з яких 18 000грн. - сума тіла кредиту та 56 970грн. - заборгованість за відсотками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість в розмірі 74 970 грн. та 2 422,40грн. судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2024 року скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не надав оцінки тому, що позивачем при укладенні договору про відкриття кредитної лінії №1243-1539 продукту «Credos» не дотримано вимог, передбачених діючим законодавством про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які він вважав узгодженими.

Зазначає, що відсутні в матеріалах справи і докази того, що номер телефону на який відправлявся одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 Лист АТ КБ «ПриватБанк», а не «Довідка», як зазначає суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, наданий позивачем, також, не є належним доказом в даній справі, оскільки, жодним чином не доводить факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача, більше того, позивачем не обґрунтовано чому перерахування його коштів відповідачу, останній доводить листом третьої особи. Посилання суду першої інстанції, що між АТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, є неспроможним, оскільки, в матеріалах справи відсутній зазначений договір, а відтак, суд першої інстанції незаконно послався на доказ, який не досліджувався при розгляді справи. Аналогічно, і довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1243-1539 від 22 липня 2023 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено наступне. 22.07.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту credos.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1243-1539, згідно якого відповідачу було надано споживчий кредит в розмірі 18 000грн. строком на 300 календарних днів.

Позивач (через АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав ОСОБА_1 кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на карту отримувача (відповідача), чим виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» направив відповідачу вимогу про усунення порушень умов кредитного договору вихідний номер №1243-1539/в від 05.12.2023 року щодо сплати заборгованості за кредитним договором №1243-1539.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

За положеннями ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054, ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч.3, ч.6, ч.8 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вважав достатнім розрахунку заборгованості, на підтвердження позову.

Колегія суддів з цим не погоджується з наступних підстав.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови кредитного договору №1243-1539 від 22 липня 2023 року.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до с.т 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до п. 1 ст.13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з положень ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.

Згідно з ст. ст. 16, 17, 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, № 2346-III, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.

Електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно ст. ст. 20, 22, 25 Закону ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога;

5) меморіальний ордер.

Для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України.

Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені ст. ст. 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, позивачем надано лист АТ КБ «ПриватБанк» без номера та дати та довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1243-1539 від 22 липня 2023 року.

Апеляційний суд вважає, що вказані докази є неналежними та недопустимими, оскільки в листі АТ КБ «ПриватБанк» відсутній повний номер картки, дата і час прийняття до виконання платіжної інструкції.

Довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1243-1539 від 22 липня 2023 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» коштів в сумі 18000 грн на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .

Отже, в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором.

Первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 1243-1539 від 22 липня 2023 року позивач не надав, що є його процесуальним обов`язком у даній категорії справ.

За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо переказу кредитних коштів відповідачу на його рахунок.

Суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, не дав оцінку наданих позивачем доказам, жодним чином не мотивував рішення, чим порушив норми процесуального права та зробив помилковий висновок про задоволення позову.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, порушені норми процесуального права, що відповідно до п.1, п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З квитанції від 27 вересня 2024 року вбачається, що відповідач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 3633 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові, з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь апелянта слід стягнути 3633грн. сплаченого судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2024 року скасувати.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 3 633 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути протягом тридцяти днів оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк