ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

            

                  

20.09.06                                                                                                       Справа  № 10/110

ПОСТАНОВА

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді  Городечної М.І., суддів Юркевича М.В., Кузя В.Л. у місті Львові

при секретарі судового засідання Боршовському Т.

розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс” № 21 від 19.05.2006 року (вх. № 772 від 01.06.2006 року)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2006 року у справі № 10/110

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Коломияспецагропостач”, с.Матіївці, Коломийський район, Івано-Франківська область.

до Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс”, м.Коломия.

про стягнення 13026,48 грн. збитків.

за участю представників:

від позивача: Уграк А.Ю., довіреність № 01/01-06 від 11.01.2006 року.

від відповідача: Чернишева О.А., довіреність № 71 від 06.06.2005 року.

     

Учасникам судового процесу роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.

            

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Шелест С.Б.) від 10.05.2006 року у справі № 10/110 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства “Коломияспецагропостач” до Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс”: стягнено з останнього 13026,48 грн. збитків та судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, Спільне українсько-нідерландське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс” (відповідач по справі, надалі СП ТзОВ) оскаржило його в апеляційному порядку. Зокрема в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, з підстав порушення та неправильного застосовання судом норм матеріального та процесуального права, а саме: судом не застосовано ст. 34 ГПК України та не враховано, що ТзОВ “Фелікс” не використовувалось з 14.10.2004 року орендоване майно за цільовим призначенням і позивачем не подано суду жодного доказу  в підтвердження користування даним майном; судом безпідставно взято до уваги подані позивачем акти від жовтня 2002 року та вересня 2004 року; судом не правильно застосовано положення ч. 1 ст. 261, ст. 786 ЦК України щодо позовної давності.

Відкрите акціонерне товариство “Коломияспецагропостач” (Позивач по справі, надалі ВАТ) апеляційну скаргу заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 37/07-06 від  від 06.07.2006 року (вх. № 6467 від 10.07.2006 року).

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, в порядку ст. 101 ГПК України, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Відповідно до укладених між сторонами по справі договорів оренди: № 03/04-2002/1 позивачем було передано в оренду відповідачу 760 кв.м. асфальтового покриття (площадку), по договору № 03/04-2002/2 від 28.02.2002 року - 1250 кв.м. асфальтового покриття (площадку) і ділянку залізнодорожнього полотна довжиною 25м для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт (п.п. 1.1, 1.2). Дані Договори укладено терміном до 31.12.2004 року.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.01.2005 року у справі № 2/213, яким задоволено позов ВАТ “Коломияспецагропостач” до СП ТзОВ “Фелікс” про стягнення 20556,04 грн. боргу по договорах оренди №№ 03/04-2002/1 та 03/04-2002/2, залишеним без змін в цій частині постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2005 року, встановлено факт розірвання вищезазначених договорів в односторонньому порядку на вимогу наймодавця (позивача у справі) відповідно до ст. 782 ЦК України з 06.09.2004 року. Дане рішення місцевого суду у вищезазначеній частині набрало законної сили, і в силу ст. 35 ГПК України факти встановлені даним рішенням мають преюдиційне значення і не підлягають доведенню під час розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Відповідно до п. 2.4 договорів оренди №№ 3/04-2002/1 та 03/04-2002/2 у випадку дострокового розірвання даного договору орендна плата здійснюється до дня фактичної здачі відповідачем орендованого майна позивачу по акту приймання-передачі.

Відповідно до статті 161 ЦК України зобов‘язання повинні виконуватися належним чином  і  в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування,  договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно  до вимог,  що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ч. 4 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст.  33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем, як вбачається з матеріалів справи не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції акту приймання-передачі орендованого ним по договорах оренди №№ 3/04-2002/1 та 03/04-2002/2 майна або інших доказів такої передачі в зв‘язку з їх розірванням з 06.09.2004 року.

Заперечення відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано, що ТзОВ “Фелікс” не використовувалось з 14.10.2004 року орендоване майно за цільовим призначенням, як на підставу в заперечення поданого до нього в цій частині вимог позову, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку позивач просить стягнути з відповідача збитки відповідно до ст. 224 ГК України, заподіяні неповерненням орендарем орендованого майна в зв‘язку з розірванням договорів оренди та неможливістю в зв”язку з цим його використання орендарем, незалежно від того використовував орендар орендоване майно після розірвання договорів оренди за призначенним, чи ні.  

Як підставно встановлено місцевим судом, відповідачем станом на 31.12.2004 року не повернено позивачу орендованого по договорах оренди №№ 3/04-2002/1 та 03/04-2002/2 майна, а отже, позов в частині стягнення 7332,48 грн. збитків за період з 07.09.2004 року по 31.12.2004 року, в розрахунку згідно п.п. 2.1, 2.4 даних Договорів, підлягає задоволенню.

Щодо рішення місцевого суду в частині стягнення 5704 грн. збитків заподіяних пошкодженням орендованого майна, то апеляційний суд вважає, що рішення місцевого суду в цій частині слід скасувати, виходячи з наступного.

В постанові Пленуму Верховного суду України “про судове рішення” від 29 грудня 1976 року № 11 з наступними змінами та доповненнями, зазначено, що мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках - також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних оправ (п. 6).

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшовши висновку про задоволення позову в частині стягнення 5704 грн. збитків, заподіяних пошкодженням майна позивача, не навів жодного посилання на норми матеріального права, на підставі яких він визначив факт порушення відповідачем права позивача, а саме заподіяння діями відповідача збитків майну позивача, та норм процесуального права, якими він користувався при дослідженні доказів у справі на предмет їх належності та допустимості.

Позивач, як вбачається з позовної заяви просить стягнути 5704 грн. збитків заподіяних пошкодженням його майна на підставі ст. 224 ГК України та ст. 1166 Цк України.

На думку колегії апеляційного суду, положення ст. 224 ГК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони виникли не з факту порушення господарських зобов‘язань чи встановлених правил здійснення господарської діяльності –договорів оренди  №№ 3/04-2002/1 та 03/04-2002/2 від 28.02.2002 року, договору про надання послуг № 04/09-2002 від 28.02.2002 року, а з факту заподіяння шкоди майну юридичної особи і регулюються главою 82 ЦК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України відшкодування збитків є способом відшкодування майнової шкоди.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обгрунтування заподіяння відповідачем його майну шкоди подано акти від 02.10.2002 року, від 07.10.2002 року, від 29.10.2002 року, від 08.09.2004 року, які прийняті судом першої інстанції до уваги. Як видно зі змісту даних актів, в них зазначається про самовільне вчинення відповідачем переїзду через з/д шляхи, по якому рухається козловий кран, через прирельсові шляхи даного крану, вивантаження деревини на підкранові шляхи, зняття кінцевої опори даного крану та перенесення її на інше місце, однак жодним чином не зафіксовано факту пошкодження підкранової колії, деформації рейсів по яких рухається козловий кран саме діями відповідача, тобто позивачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не доведено причинового зв‘язку між діями відповідача зафіксованими у вищезазначених актах та заподіяною шкодою. Інших доказів які стверджували такий зв‘язок в матеріалах справи немає. Зазначені місцевим судом акт приймання-передачі від 14.09.2004 року, накладна № 1 від 14.09.2004 року, платіжні доручення від 08 та 20.09.2004 року, акт погодження ціни б/н, стверджують лише вчинення позивачем ремонтних робіт на підкрановій колії. Крім цього слід зазначити, що вказані вище акти про порушення умов експлуатації складені позивачем без участі представників відповідача. Доказів повідомлення позивачем відповідача про проведення огляду згідно даних актів позивачем суду не представлено. Судом першої інстанції не дано належної оцінки відповідно до ст. 34 ГПК України даним доказам.

Передбачена ст. 1166 ЦК України цивільна відповідальність у вигляді відшкодування майнової шкоди настає за наявності всіх передбачених даною нормою умов такої відповідальності: неправомірності дій заподіювача, майнової шкоди, причинового зв‘язку між такими діями та шкодою, вини особи в заподіянні шкоди. Відсутність хоча б однієї з наведених умов звільняє особу від передбаченої вище відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що місцевим судом не встановлено у відповідності до норм матеріального права з додержанням норм процесуального права всіх необхідних умов для понесення відповідачем передбаченої ст. 1166 ЦК України відповідальності за пошкодження майна позивача.

Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2006 року у справі № 10/110 слід скасувати в частині стягнення 5704 грн. збитків та прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині вимог відмовити, а в решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Відповідно до ст.ст. 49, 105 ГПК України здійснити новий розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 104, 105 ГПК України,  

Львівський апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс” частково задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2006 року у справі № 10/110 скасувати в частині стягнення 5704 грн. збитків та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

3.          Стягнути з Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс” на користь Відкритого акціонерного товариства “Коломияспецагропостач”  73 грн. 34 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви та 66 грн. 43 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Коломияспецагропостач” на користь Спільного українсько-нідерландського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Фелікс”  28 грн. 47 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

7.          Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий- суддя                           М.І.Городечна

Судді                                       М.В.Юркевич

                        В.Л.Кузь