ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

В С Т А Н О В И В:

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.03.2006р. (суддя Калатай Н.Ф.) позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з Дочірнього підприємства “Нафтогазобслуговування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Лізинг” 117 838, 75 грн. збитків, 300 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, 1 178, 39 грн. витрат на сплату державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Моторного О.А., суддів Кошіля В.В., Алданової С.О.) рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2006р. змінено, пункти 1, 2 резолютивної частини викладено в наступній редакції: “Позов задовольнити частково. Стягнути з Дочірнього підприємства “Нафтогазобслуговування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Лізинг” 43 877, 45 грн. збитків, 300 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, 438, 77 грн. витрат на сплату державного мита, 44, 05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовити”. Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Лізинг” на користь Дочірнього підприємства “Нафтогазобслуговування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 369, 81 грн. відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.09.2003р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір оперативної оренди №20031086, відповідно до умов якого позивач (орендодавець) передає у тимчасове платне володіння та користування відповідачу (орендарю) автомобілі, вказані у Специфікаціях, на строк, визначений договором, а відповідач зобов’язується своєчасно та належним чином сплачувати позивачу початковий та наступні орендні платежі і повернути автомобілі позивачу після закінчення терміну дії Договору. 23.09.2003р. позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування автомобіль марки Ford Mondeo Trend, державний №459-21 КТ, що було оформлено актом №103 прийому-передачі автомобіля. Відповідно до п. 3 Договору строк оренди складає 36 календарних місяців з моменту прийому-передачі автомобіля, тобто строк дії договору закінчується 23.09.2006р.

          13.08.2005р. на автодорозі Переяслав-Хмельницький –с. Ташань відбулась дорожньо-транспортна пригода з автомобілем Ford Mondeo Trend, державний №459-21 КТ. Водій Тищенко Євген Сергійович, який керував автомобілем та пасажир загинули. В момент скоєння ДТП водій не мав документів на управління автомобілем та знаходився в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується Довідкою ДАІ Переяслав-Хмельницького МРВ ГУ МВС №11 від 28.09.2005р.

          17.08.2005р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укравтоекспертиза-Стандарт” із заявою про проведення автотоварознавчого дослідження дорожнього транспортного засобу. Метою даного дослідження було встановлення вартості матеріального збитку, завданого позивачу як власнику автомобіля в результаті пошкодження останнього в ДТП. Вартість проведеного дослідження склала 300 грн. Відповідно до Звіту №299 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля  склала    117 538, 75 грн.

          Рішенням від 29.09.2005р. Закрите акціонерне товариство “Страхове товариство “Стройполіс”, з яким позивачем був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту №2790 від 01.03.2005р., відмовило у виплаті страхового відшкодування на підставі п.9.16 Договору страхування, через перебування водія в стані сп’яніння та відсутність у нього посвідчення на керування автомобілем.

          03.10.2005р. позивач направив відповідачеві Лист-претензію №497 з вимогою про відшкодування збитків в сумі 117 538, 75 грн., заподіяних йому внаслідок пошкодження автомобіля, протягом 10 днів від дати отримання листа, однак відповідач на лист не відповів, збитки не відшкодував, що послужило причиною звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

          В своїй касаційній скарзі позивач просить залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2006р. та скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: 626 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

          Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

          Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст.1166, ч.ч. 1, 2 ст.1187, ч. 2 ст.1188  Цивільного кодексу розмір шкоди має визначатись за даними звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу і становить117 538, 75 грн. як зазначено в цьому дослідженні.

          Апеляційний господарський суд змінюючи рішення місцевого господарського суду виходив з того, що судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано норми матеріального права, які регулюють порядок відшкодування шкоди, зазначивши що зобов’язання з відшкодування шкоди (деліктні зобов’язання) є позадоговірними, в той час як між сторонами виникли правовідносини на підставі договору оперативної оренди. При цьому суд апеляційної інстанції виходи з того, що позивачем не було доведено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню відповідачем, складає 117 538, 75 грн., пославшись на те, що відповідно до Договору оренди для розрахунку розміру збитків орендодавця сторони приймають за основу залишкову орендну вартість автомобіля, визначену на момент його втрати, яка, згідно з Додатком №1 до Договору, складає 6 396 грн. на місяць; вартість одного автомобіля за 36 місяців становить 230 256 грн., відповідачем сплачено позивачеві за даний автомобіль 186 378, 55 грн., тобто матеріалами справи підтверджується розмір збитків лише у сумі 43 877, 45 грн., а відтак, згідно висновків апеляційного господарського суду, позов в частині відшкодування збитків підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача суми 43 877, 45 грн. Крім того, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо правомірності стягнення з відповідача витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 300 грн.

Доводи ж касаційної скарги стосуються правомірності визначення місцевим господарським судом розміру заподіяної шкоди із застосуванням для цієї мети проведеного дослідження, висновки якого викладені у звіті з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу.

Між тим з такими доводами не можна погодитись з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов договору оперативної оренди, передбачених у п.п.12.5, 12.5.7, 12.5.10 позивач має право вимагати від відповідача компенсації завданої шкоди, а відповідач зобов’язаний протягом десяти днів відшкодувати позивачу такі збитки, заподіяні у зв’язку із пошкодженням орендованого транспортного засобу у повному обсязі. Судами встановлено що відповідач не відшкодував позивачу заподіяні збитки за його зверненням протягом десяти днів. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п.12.5.10 договору оперативної оренди для розрахунку розміру збитків сторони мають брати за основу залишкову орендну вартість автомобіля, визначену на момент настання його втрати, крадіжки, пошкодження, відповідно як ця вартість на такий момент передбачена графіком платежів. Саме з цих умов договору і виходив суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують вказаних висновків суду апеляційної інстанції оскільки уклавши договір оперативної оренди та взявши на себе зобов’язання за цим договором сторони, відповідно до приписів ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, мають виконувати їх належним чином відповідно до умов договору.

Крім того, згідно звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, на який посилається особа що подала касаційну скаргу як на підставу своїх вимог і заперечень, визначення вартості матеріального збитку здійснювалось з урахуванням об’єму та номенклатури робіт на відновлюваний ремонт транспортного засобу, переліку необхідних запасних частин та матеріалів, визначення ринкової вартості транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди, визначення коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди, визначення вартості відновлюваного ремонту транспортного засобу, визначення вартості втрати товарного вигляду транспортного засобу, визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу. Між тим такий спосіб визначення вартості заподіяних збитків суперечить умовам договору, а відповідно і взятим на себе сторонами зобов’язанням.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-Лізинг” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. у справі № 14/60 Господарського суду м. Києва –без змін.

Головуючий                                                                            Г. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                            В. Шаргало