РІШЕННЯ          

Справа № 2 - 80/07р

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

22 березня   2007 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі: головуючого-судді   Золотоверхого О.І.

при секретарі                      Гутман О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.  Лисянка справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на будинковолодіння та визнання договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею їй права власності на нерухоме майно - дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в судовому засіданні змінивши частково позовні вимоги просить визнати за ним право власності на 1/4 частину будинковолодіння розташоване в АДРЕСА_1,  в зв'язку з чим визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на це будинковолодіння зареєстроване на ОСОБА_2 та поновити йому строк для звернення до суду.

Свої вимоги він мотивує тим,  що з відповідачкою перебували в зареєстрованому шлюбі з 1992 по 2001 рік. Від цього шлюбу у них неповнолітня дочка 1993 року народження. Рішенням виконкому Лисянської селищної Ради від 22.04.1993 року йому було виділено земельну ділянку розміром 0, 15 га для будівництва індивідуального житлового будинку. На спільні кошти і спільними зусиллями вони з відповідачкою побудували будинковолодіння яке складається із житлового будинку,  сарая,  погріба,  криниці,  вбиральні. Але це будівництво не було прийнято в експлуатацію.

В липні 2001 року вони шлюб розірвали і одночасно з розірванням шлюбу суд стягнув аліменти на утримання дочки.

В 2002 році від одружився вдруге і в лютому 2003 року він з відповідачкою уклали усну угоду,  про те що він залишає належну частину будинковолодіння в рахунок сплати аліментів,  а відповідачка припиняє стягнення аліментів на утримання дочки.

На виконання цієї угоди 5 лютого 2003 року він написав заяву в селищну Раду про вилучення у нього земельної ділянки під забудову,  а відповідачка написала заяву надання земельної ділянки під будівництво по АДРЕСА_1. 6 лютого 2003 року відповідачка написала заяву про припинення стягнення аліментів. Але відповідачка в травні 2006 року звернулась в суд з позовом про стягнення аліментів на утримання дочки,  порушивши таким чином їхню угоду. Тому він вимушений звернутися до суду про розподіл будинковолодіння в просить поновити йому строк позовної давності,  поскільки він пропустив цей строк по поважній причині,  так як узнав про порушення його прав у травні 2006 року. Крім цього,  позивач просить якщо це можливо,  звільнити його від сплати аліментів на утримання дочки,  а частину будинковолодіння,  яке йому належить виділити його дочці в рахунок сплати аліментів.

Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала,  що вона не заперечує що будинковолодіння вони побудували в період спільного проживання на спільні кошти. Після розірвання шлюбу,  позивач сам залишив будинковолодіння і ніякої домовленості з приводу аліментів у них не було,  а заяву про припинення стягнення аліментів вона написала тому,  що позивач обіцяв добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. Більше того,  вона сама добудувала будинок,  провела газ влаштувала відмостку біля будинку,  зробила навіс на літньою кухнею,  проводила ремонт даху,  поточний ремонт. Крім цього,  вона сама вирішувала питання про здачу будинковолодіння в експлуатацію. І взагалі вона вважає,  що позивач втратив право на будинковолодіння поскільки пропустив трьохрічний строк для вимог про розподіл спільного майна.

Вивчивши матеріали справи,  вислухавши пояснення сторін,  суд вважає,    що позов підлягає до задоволення із слідуючих підстав.

Як встановлено в судовому засіданні,  сторони дійсно перебували в шлюбі з 1992 по 2001 рік. Від цього шлюбу у них неповнолітня дочка 1993 року народження.

В період спільного проживання сторони на спільні кошти та спільними зусиллями побудували будинковолодіння по АДРЕСА_1 про що обидві сторони не заперечують в судовому засіданні. Про це,  в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8 які підтвердили,  що дійсно в період спільного проживання сторони побудували житловий будинок,  літню кухню,  сарай,  погріб,  криницю,  та  придбали обстановку в житловому будинку.

Позивач стверджує,  що між ним та відповідачкою була укладена дана домовленість з приводу аліментів та майна. Відповідачка заперечує проти цього,  ніяких конкретних фактів не наводнить.

Але слідуючі дії обох сторін свідчать,  що дійсно,  між сторонами була домовленість що позивачка відмовляється від стягнення аліментів,  а позивач передає їй належну йому частину будинку. Про це свідчать заяви сторін про переоформлення земельної ділянки з будівлями написаними 5 лютого 2003 року та рішення виконкому Лисянської селищної Ради № 9 - 4 від 11 лютого 2003 року та довідка відділу Державної виконавчої служби про те,  що провадження про стягнення аліментів зОСОБА_1 було закрито за заявою стягувачкиОСОБА_1 6 лютого 2003 року. Хоча суд не може визнати таку угоду законною,  але вважає,  що це являється підставою для визнання поважною причиною для поновлення строку позивачу для звернення в суд з позовом про розподіл спільного майна подружжя.

Як встановлено в судовому засіданні,  частину будівельних робіт відповідачка виконала сама,  без позивача,  після припинення подружнього життя,  а саме;

Проведення газопроводу,  влаштування навісу над літньою кухнею,  лаштувала відмостки біля будинку замінила віконні рами. Тому суд вважає,  що при визначенні частки будинковолодіння позивача,  його доля повинна бути зменшення з урахуванням виконаних самою позивачкою робіт.

За висновком технічної експертизи в процентному співвідношенні виконаних робіт і загальної вартості будинковолодіння це становить 10, 91 відсоток. Хоча в судовому засіданні позивачка заявила що експерт ОСОБА_9 не компетентний в проведенні таких експертиз,  але в нього є ліцензія і сам висновок не викликає у суду сумніву в його достовірності,  поскільки відповідає усім вимогам,  які пред'являються до обґрунтованості висновків експерта.

Як видно із матеріалів справи відповідачка відповідачка сама вирішувала питання про здачу в експлуатацію будинковолодінння і свідоцтво про право власності на будинковолодіння оформлено на неї.

В зв'язку з тим,  то суд прийшов до висновку,  що спірне будинковолодіння являється спільною сумісною власністю бувшого подружжя,  то і свідоцтво про право власності повинно бути визнано частково недійсним.  Поскільки позивач не ставить питання про реальний розподіл будинковолодіння,  то і питання про розподіл земельної ділянки судом не вирішується.

Що стосується вимог позивача про те,  що в разі визнання за ним права власності на частину будинковолодіння,  вирішити питання про передачу цієї частини дочці,  в рахунок наступних платежів на утримання дитини,  то суд вважає,  що ці вимоги задоволенню не підлягають,  поскільки на це необхідна згода відповідачки,  як законного представника неповнолітньої дитини.

На підставі викладеного та керуючись  ст. 60,  61,  62,  69,  70,  72 Сімейного Кодексу України,   ст. . 10,  60,  212 - 215 ЦПК України,  суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково, ОСОБА_1 поновити строк для звернення до суду.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно будинковолодіння розташоване в АДРЕСА_1,  зареєстроване на ОСОБА_2 серія САА № НОМЕР 1 видане Лисянською селищною радою Черкаської області 5 січня 2004 року.

Визнати право власності на 39, 09    відсотка  будинковолодіння     розташованого в АДРЕСА_1 заОСОБА_1.

В остальній частині позову відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу з подачею заяви про апеляцію протягом 10 діб.

Апеляційна скарга на рішення суду може  бути подана протягом 20 діб після заяви про апеляцію

Головуючий - підпис