ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
03.10.06р. | Справа № А32/330 |
За позовом : Приватного підприємства «ІТМП», м. Кривий Ріг
До : Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу , м. Кривий Ріг
Про: визнання недійсним ( скасування ) рішення та вимог та т.і.
Суддя Васильєв О.Ю.
ПРЕДСТАВНИКИ :
Від позивача : Шевченко С.Л. ( засновник ) ;
Від відповідача : Лучкіна Л.В. ( дов. № 1888/08-17 від 16.06.06 р.)
СУТЬ СПОРУ :
Приватне підприємство «ІТМП» ( позивач ) 03.07.06 р. звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу ( відповідач ) про визнання недійсним ( скасування ) рішення № 11 від 24.02.05 р. про застосування фінансових санкцій ; вимог про сплату боргу від 24.02.05 р. № 11/16/1 та від 29.06.05 р. № 16/7 ; та про зобов’язання відповідача списати з ПП «ІТМП»суми , визначені в оспорюваних рішенні та вимогах . Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на не відповідність оспорюваних актів вимогам Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування , обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва »,оскільки СПД , що сплачує єдиний податок , не є платником збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування .
Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу ( відповідач ) проти задоволення позовних вимог заперечував , посилаючись на наступні обставини : рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.05 р. у справі № 6/404 задоволені позовні вимоги прокурора м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу до ПП «ІТМП»про стягнення з відповідача на користь УПФУ недоїмки та штрафних санкцій саме на підставі оспорюваних позивачем у цій справі рішенні та вимогах. А тому ( на думку відповідача ) провадження у справі № А32/330 підлягає припиненню , оскільки наявне судове рішення за тим самим спором і між тими ж сторонами.
Заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи , господарський суд , -
ВСТАНОВИВ :
Приватне підприємство «ІТМП»з 02.01.03 р. перебуває на обліку в УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу як платник єдиного податку .
29.06.04 р. УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу на адресу ПП «ІТМП»виставлена вимога про сплату боргу ( недоїмки із страхових внесків ) в сумі 8 424,63 грн.
04.02.05 р. спеціалістами УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу проведена позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності ПП «ІТМП» щодо своєчасності, достовірності ,повноти нарахування та сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з 02.01.03 р. до 01.01.05 р. , про що складено відповідний акт перевірки № 21. За результатами перевірки за період з 23.03.04 р. по 31.12.04 р. виявлена недоїмка в сумі 21 154,18 грн. ( нараховано внесків –24 269,36 грн. , перераховано - 3 115,18 грн. ,різниця –21 154,18 грн. Відповідно до п.7 частини 9 ст.106 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування ” за несплату авансових платежів із страхових внесків до ПП «ІТМП»застосована штрафна санкція у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 50 % сум несплачених або несвоєчасну сплату авансових платежів - 10 577,09 грн.
На підставі вищезазначеного акту перевірки 24.02.05 р. начальником УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу прийняте Рішення № 11 про застосування фінансових санкцій за несплату , неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків , відповідно до якого до ПП «ІТМП»застосовано фінансові санкції у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 50 % сум несплачених або несвоєчасно сплачених авансових платежів накладення в сумі 10 577,09 грн.
В той же день –24.02.05 р. , УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу на адресу ПП «ІТМП»виставлена вимога про сплату боргу ( недоїмки із страхових внесків ) в сумі 12 729,55 грн.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України : у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку ( ст.2 ). Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи ( ст.5 ) Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов'язковість судових рішень ( ст.7 ) .
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується ( ст.8 )
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу ( ст.9 )
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 р. № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” : Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України. Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст.150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим суд може на підставі ст.144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст.124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними ( ст.21 ) . Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод ( ст.22 ). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним ( ст.41 ). Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом . Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом ( ст.43 ). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом ( ст.46 ). Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло ( ст.48 ). Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань ( ст.55 ). Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення ( ст.58 ).
В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України , а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на отримання заробітної плати , на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 21, 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері оплати праці , пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Право на оплату праці та на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтями 43, 46 Конституції України ці права гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України , в тому числі принципів рівності та справедливості.
Право на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею ; право на пенсійне забезпечення, загальні умови, порядок нарахування та розмір заробітної плати та пенсій визначаються, зокрема, законами України „Про оплату праці”, „Про пенсійне забезпечення” , „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” .
Як зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини ( Справа „Полонець проти України” , Заява N 39496/02 , Страсбург, 20 вересня 2005 року ) : „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, жодним чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів чи для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів” ( Стаття 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ).
В Рішенні Європейського суду з прав людини ( Справа „Трихліб проти України” , Заява N 58312/00 ,Страсбург, 20 вересня 2005 року ) Суд наголошує, що найпершим завданням для національних владних органів, тобто судів, є вирішення проблем із тлумаченням національного законодавства (див. рішення у справі "Wate and Kennedy v. Germany" [GC], від 18.02.99, заява N 26083/94, параграф 54). Однак Суд зазначає, що параграф 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) накладає на Високі Договірні Сторони обов'язок організувати свої правові системи таким чином, щоб їхні владні органи могли дотримуватися її вимог (див. серед іншого рішення у справі "Podbielski v. Poland" від 30.10.98, Reports and Decisions 1998-VIII, p. 3395, параграф 38).
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, до яких належать страхувальники та Пенсійний фонд, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон). Відповідно до статті 5 Закону дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить йому. Виключно ним визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Відповідно до приписів ст.20 Закону ,обчислення страхових внесків застрахованих осіб , здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами. Строки сплати страхових внесків визначені статтею 20 Закону , згідно з якою страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. При цьому у разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат, на які нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 106 цього Закону передбачена відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб .У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до банків ( поміж-іншим ) такі фінансові санкції: за порушення вимог, передбачених частиною дванадцятою статті 20 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.
Відповідно до приписів Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»: суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ); 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 відсотків; до місцевого бюджету - 23 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Але УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу під час прийняття оспорюваних позивачем рішення та виставлення вимог про сплату боргу не прийняло до уваги , що ПП «ІТМП»є платником єдиного податку та відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування ; а тому безпідставно ( всупереч вимогам вищезазначеного Указу ) нарахувало позивачу недоїмку та штрафні санкції .
Таким чином суд вважає позовні вимоги ПП «ІТМП»про скасування оспорюваних ним рішення та вимог про сплату боргу обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню ; одночасно заперечення проти позовних вимог та клопотання про припинення провадження у справі відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу , з тих же підстав , такими ,що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Позовні вимоги про зобов’язання УПФУ списати з позивача суми 12 729,55 грн., 8 424,63 грн. та 10 577,09 грн. ( нараховані відповідно до оспорюваних рішення та вимог про сплату боргу ) задоволенню не підлягають , оскільки до часу набрання в установленому законом порядку цим рішенням суду законної сили , у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такого списання недоїмки .
З урахуванням вищезазначеного ,керуючись вимогами ст.43 Конституції України ; Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» ; ст.ст.20,106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” ; ст.ст.159-163 КАСУ , господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ :
1.Задовольнити адміністративний позов частково . Скасувати рішення УПФУ в Саксаганському районі м. Кривого Рогу від 24.02.05 р. № 11 ; вимогу про сплату боргу від 24.02.05 р. № 11/16/1 та вимогу про сплату боргу від 29.06.05 р. № 16/7.
2. В іншій частині позовних вимог відмовити .
Постанова набирає законної сили в строки та порядку , установлених вимогами ст.254 КАСУ ; та може бути оскаржена відповідно до вимог розділу ІV КАСУ .
Суддя О.Ю.Васильєв