У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Григор’євої І.В.,
суддів: Пузиревського Є.Б., Фурика Ю.П.,
за участю прокурора
засудженого Підвербної Г.Я.,
ОСОБА_5,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 липня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілого ОСОБА_6 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2010 року
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 14 319 гривень 47 копійок на відшкодуванні матеріальної шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_7 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про стягнення із засудженого судових витрат за проведення експертиз.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2010 року вирок щодо ОСОБА_5 змінено в частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 Збільшено розмір відшкодування завданої моральної шкоди до 40 000 гривень.
В решті вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за те, що він, приблизно о 20 годині 30 хвилин 2 січня 2008 року, рухаючись на автомобілі «BMW-350», номерний знак НОМЕР_1, на 21 км+545 м автодороги «Київ-Чоп», що пролягає повз с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області в напрямку м. Києва, в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, невірно оцінив дорожні умови та дорожню обстановку, що позбавило його змоги постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, проявивши неуважність, відволікся від керування транспортним засобом, в результаті чого допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, які перетинали проїзну частину зліва направо по ходу руху автомобіля, заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілих.
Смерть ОСОБА_8 настала в результаті закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася переломом кісток черепа, крововиливами під оболонки в шлуночки і в речовину головного мозку.
Смерть ОСОБА_9 настала в результаті багато чисельних пошкоджень кісток скелета і внутрішніх органів, що супроводжувалися травматичним шоком.
Порушення водієм ОСОБА_5 п.п 1.5, 2.3 б), 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв’язку з вищевказаною дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали.
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого та істотне порушення кримінально-процесуального закону, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий судовий розгляд.
Прокурор зазначає, що суд, при призначенні покарання ОСОБА_5, належним чином не врахував те, що останній вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинуло дві особи, вину у вчиненні злочину не визнав, не розкаявся та намагався перекласти вину на потерпілих.
Також, прокурор зазначає, що суд не врахував позицію потерпілого ОСОБА_6, який наполягав на позбавленні волі засудженого, а також те, що ОСОБА_5 відшкодував збитки вже після постановлення вироку, що свідчить про намагання уникнути справедливого покарання. Вважає застосування ст. 75 КК України до засудженого незаконним.
Крім того, прокурор вважає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 377 КПК України належним чином не мотивував свою ухвалу.
В касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6, посилаючись на ті ж обставини, що і прокурор, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити, пояснення засудженого, який заперечував проти задоволення касаційних скарг та просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України у касаційних скаргах прокурора та потерпілого не оскаржуються.
Доводи прокурора та потерпілого ОСОБА_6 щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.
Вказаних вимог закону при призначенні покарання засудженому ОСОБА_5 суд не дотримався.
Так, ОСОБА_5 засуджений за вчинення злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким. Санкція ч. 3 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Внаслідок злочину настали тяжкі наслідки у вигляді смерті двох осіб.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, засуджений свою винність у вчиненні злочину не визнав та не розкаявся, збитки потерпілим відшкодував лише частково.
Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляціями прокурора та потерпілого ОСОБА_6, у яких ставилось питання про скасування вироку щодо ОСОБА_5 у зв’язку з м’якістю призначеного покарання, не перевірив належним чином доводів апеляцій та не навів в ухвалі переконливих мотивів, з яких він визнав ці доводи необґрунтованими, чим порушив вимоги ст. 377 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Якщо при новому розгляді справи щодо ОСОБА_5 обсяг обвинувачення не зміниться або не буде встановлено інших обставин, які у відповідності до закону можуть вплинути на висновки суду щодо виду та міри покарання,то призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м’яким.
Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
с у д д і:
І.В. Григор’єва Є.Б. Пузиревський Ю.П. Фурик