18.07.2011Справа № 2 –443/2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем  України

18  липня   2011р.                                                                                                                      с.Леніне

          Ленінський районний суд Автономної Республикі Крим у складі

                                                            головуючого: Трубнікова Ю.Л.

                                                                             при секретарі: Чайкоської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл сумісно набутого майна, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про розділ спільно нажитого майна та визнання за нею права власності на 1/3 частку квартири № 31 в будинку № 31 м. Щолкіне, яка була набута в період шлюбу з відповідачем.  Свої вимоги обгрунтовуває тим, що вона мала право на приватизацію квартири № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне, яку відповідач приватизував дану квартиру тільки на себе, а в 1996 році вони поміняли дану квартиру на спірну, але її інтереси не були враховані і право власності на дану квартиру вона протиправно не набула.

Позивачка в судовому засіданні на позові наполягає. Пояснила, що вона повністю довіряла відповідачу, який займався всіма документами по оформленню квартир і тільки після розірвання шлюбу довідалась про те, що вона не є власниками квартири, зареєстрована в ній.

Представник позивача в судовому засіданні на позові наполягає. Пояснила, що позивачка на час приватизації квартири № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне постійно проживала в ній, була зареєстрована. Внаслідок неправомірних дій відповідача не була включена в свідоцтво про право власності на житло, а також не стала власником квартири № 31 в будинку № 31 м. Щолкіне при обміні квартир. Про порушення своїх прав позивачка дізналася тільки після розірвання шлюбу.

Відповідач в судове засідання не з’явився, був викликаний своєчасно та належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, направив свого представника.

Представник відповідача вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач пропустила строк позовної давності. Крім того, не довела своїх вимог і її вимоги не засновані на законі.

Вислухавши пояснення учасників процесу, всесторонньо дослідивши та оцінивши матеріали справи, виходячи з встановленого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, суд вважає позов  таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.  

Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів.

Як встановлено судом, позивач та відповідач з 09.02.1991 року знаходилися в шлюбі, який було розірвано 10.10.2007р. про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу / а.с. 6/. Відповідач згідно свідоцтва про право власності на житло від 30.04.1993 року /а.с. 9/, виданого на підставі розпорядження органа приватизації, був власником квартири № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне. Згідно нотаріально посвідченого  договору міни від 02.08.1996 року / 11-12/ відповідач поміняв дану квартиру на квартиру № 31 в будинку № 31 м. Щолкіне без доплати і став власником спірної квартири.

Згідно п.2. ст. 8 Закону України від 19.06.1992, № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" в діючій на момент приватизації квартири № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне редакції  передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Аналогічна норма була визначена п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Держкомітетом України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56. Таким чином, оскільки позивач, відповідач та їх неповнолітній син постійно проживали та були зареєстровані в квартирі № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне на момент її приватизації відповідачем, вони мали право на приватизацію даної квартири згідно діючого законодавства. Згідно вищенаведеного Положення (п. п. 20,21) для приватизації квартири необхідно брати довідку про склад сім’ї, в якій вказуються члени сім’ї наймача, які прописані та живуть разом з ним та тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло, а також новонароджені. Оскільки приватизація квартири є правом, а не обов’язком громадянина, громадянин міг відмовитися від приватизації, що також передбачено ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В своїх поясненнях позивачка, а також її представник наполягали на тому, що позивач до розірвання шлюбу не знала, що квартира № 75 в будинку № 19 м. Щолкіне не була приватизована в тому числі і на неї і що вона не зазначена власником квартири № 31 в будинку № 31 м. Щолкіне. Дані доводи позивача та її представника суд вважає неспроможними, оскільки позивач, будучи повнолітньою дієздатною особою з вищою освітою, не підписуючи у нотаріуса договір міни та не даючи ніякій особі довіреності на укладення від її імені даного правочину, ще в 1996 році достовірно повинна була знати, що вона не буде власником даної квартири. З моменту приватизації спірної квартири до моменту подачі позову пройшло 14 років. Таким чином, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Жодних поважних причин для його поновлення позивачем не надано. Крім того, вимоги позивача є суперечливими, оскільки вона просить поновити строк позовної давності, в той же час посилаючись на те, що їй не було відомо про порушення її прав до моменту розірвання шлюбу в 2007 році.

Згідно  п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004 року даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. П. 6 передбачає, що правила даного кодексу щодо позовної давності застосовуються до позові, строк пред’явлення яких діючим раніше законодавством не сплив до набрання чинності цим кодексом.  Відповідно, до спірних відносин належить застосовувати ЦК України 1963 року. Ст. 71 ЦК України 1963 року для спірних правовідносин встановлювала строк позовної давності в три роки, а також обов’язкове застосування позовної давності (ст. 75 ЦКУ). Ст. 80 ЦК України наслідком закінчення строку позовної давності встановлювала відмову в позові. В ст. 83 ЦК України, яка визначала вимоги, на які позовна давність не поширюється, не передбачено вимоги про захист майнових прав громадян.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог позивача, заявлених в її інтересах, належить відмовити з мотивів пропуску строків позовної давності. Також суд враховує те, що рішенням Ленінського районного суду від 13.05.2009р., яке вступило до законної сили, також встановлено, що позивачка пропустила строк позовної давнини. Представник відповідача наполягала на застосуванні наслідків пропуску строку позовної давності.

          На підставі ст.ст. 57, 59, 69 –71Сімейного Кодексу України, ст.ст. 22, 29 КпШС України, ст.ст. 71-85 ЦК України 1963 року, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про власність»та керуючись ст.ст. 3, 7, 10, 88, 131, 174, 175, 179, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл сумісно набутого майна відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ленінський районній суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                                        Суддя                                                             Трубніков Ю.Л.