Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Шпинти М.Д., Сачука В.І.,
з участю
прокурора Криворучка А.О.,
потерпілого ОСОБА_1,
засудженої ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_3 на вирок Дубенського міськрайонного суду від 11 травня 2011 року.
Цим вироком
ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженка і жителька АДРЕСА_1; має на утриманні двох неповнолітніх дітей, громадянка України,
засуджена
- за ч. 1 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк у три роки, з позбавленням права займати посади, пов’язані із розпорядженням грошовими коштами, строком на три роки;
- за ч.1 ст. 358 КК України до арешту на строк у три місяці;
- за ч.3 ст. 358 КК України до арешту на строк у шість місяців.
За сукупністю злочинів остаточне покарання, з посиланням на ст. 70 КК України, засудженій призначене у виді позбавлення волі на строк у три роки, з позбавленням права займати посади, пов’язані із розпорядженням грошовими коштами, строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК України засуджена звільнена від відбування основного покарання з випробування, із іспитовим строком у три роки.
Вироком вирішене питання про долю речових доказів по справі.
ОСОБА_2 визнана винною:
– у тому, що вона працюючи касиром операціоністом Дубенського відділення Рівненської філії ПАТ КБ „Приватбанк” у місті Дубно 12 червня 2009 року привласнила отримані від потерпілого ОСОБА_1 1304,43 долара США.
– у тому, що вона працюючи касиром операціоністом Дубенського відділення Рівненської філії ПАТ КБ „Приватбанк” у місті Дубно 12 червня 2009 року склала та підробила „документ, який видається кредитною установою, яка має право видавати такі документи, що надають права та звільняють від обов’язків”—заяву про переказ готівки, сплаченої за кредитним договором від 12 червня 2009 року боржником ОСОБА_1 1500 гривень , підробивши підпис від імені Середи і зазначивши що він вніс с касу 1500 гривень, в той час, коли він вніс —1500 доларів США.
– у тому що вона працюючи касиром операціоністом Дубенського відділення Рівненської філії ПАТ КБ „Приватбанк” у місті Дубно 12 червня 2009 року використала вищезгаданий підроблений „документ, який видається установою, яка має право видавати такі документи, що надають права та звільняють від обов’язків”—заяву про переказ готівки, сплаченої за кредитним договором від 12 червня 2009 року боржником ОСОБА_1 1500 гривень.
В апеляції захисника ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 122-127) викладене прохання вирок скасувати, і ухвалити виправдувальний вирок. На обґрунтування апеляції захисник стверджує про однобічність і „поверховість” розслідування справи; що суд врахував лише дані, які на погляд суду свідчать про винність підсудної і не врахував матеріали, які свідчать про її невинуватість. На думку захисника, вирок не повинен ґрунтуватись на показаннях ОСОБА_1 та його родичів про наявність в нього фінансової можливості внести на погашення кредиту саме 1500 доларів США. Твердження про внесення ОСОБА_1 12 червня 2009 року в касу саме доларів США, на погляд захисника, спростовуються тим фактом, що ОСОБА_2 при отримання грошей не залишала робочого місця і не підходила до детектора перевірки іноземної валюти. Про це в суді свідчив сам ОСОБА_1 Про невинуватість ОСОБА_2. у вчиненні інкримінованих їй злочинів, на погляд захисника, свідчить також те, що вона не могла і не робила сама операцію „сторнування” 12 червня 2009 року, а цю операцію виконувала ОСОБА_5, за погодження з керівництвом Рівненської філії банку. Оспорює захисник і наявність складу виготовлення і використання підробленого документа. У доповненні до апеляційної скарги, яке надійшло до апеляційного суду 18 липня 2011 року, захисник зазначає, що суд не виконав вимоги ст. 87-1 КПК України і не повідомив про час виготовлення та підписання протоколу судового засідання та до пустив неповноту та неправильність цього протоколу (неправдиве фіксування показань свідків, неправдиве зазначення про огляд речових доказів, неправдиве зазначення про дослідження письмових доказів).
В засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_3 заявив, що помилково вказав в апеляції, що просить апеляційний суд ухвалити виправдувальний вирок. А тому він просить скасувати вирок Дубенського міськрайонного суду і закрити справу за відсутність складу злочину (відсутністю вини). Далі захисник повторив доводи апеляції.
Засуджена ОСОБА_2 підтримала прохання захисника про скасування вироку і закриття справи.
Потерпілий ОСОБА_1 просив залиши вирок без зміни. Умотивовував своє прохання тим, що з його майна не знятий арешт, як з особи, яка не сплатила кредит банку.
Прокурор Криворучко А.О. пояснив, що на його погляд заява ОСОБА_1 про переказ готівки не є документом, який видає банк, про що зазначено у формулюванні обвинувачення. На погляд прокурора Криворучка А.О. заява Середи про переказ готівки є документом, який посвідчує банк. Незазначення у формулюванні обвинувачення висновку суду чи надає вказана заява Середи комусь права (і які), чи вона звільняє від обов’язків (і кого) на погляд прокурора Криворучка А.О. є юридично неістотною обставиною. Даючи таку оцінку формулюванню обвинувачення, яке викладене у вироку, прокурор Криворучко А.О. просив вирок залишити без зміни, попри вказану неправильність і неконкретність обвинувачення. Щодо доводів сторони захисту про недоведеність вини засудженої в привласненні грошей та інших доводів, викладених в апеляції і в доповненні до неї, то прокурор Криворучко А.О. відмовився висловити свої доводи на спростування доводів захисту, заявивши, що він вважає, що прокурору достатньо висловити свою думку про залишення вироку без зміни, без обґрунтування цієї думки.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Як убачається з протоколу судового засідання після проголошення підсудною останнього слова о 9 годині 18 квітня 2011 року головуючий пішов до нарадчої кімнати. Вийшов головуючий із нарадчої кімнати і проголосив вирок на 3,5 аркушах о 9 годині 11 травня 2011 року (т. 2 а.с. 113).
За змістом ст.322 КПК України суддя перебуває в нарадчій кімнаті у зв'язку з постановленням вироку до проголошення вироку. Якщо він перебуває в нарадчій кімнаті довгий час, то за роз’ясненнями, які містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27 грудня 1985 року «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 3 від 04.06.1993 р; N 3 від 13.01.1995р.; N 12 від 03.12.1997р. 30.05.08 р.), він може залишити нарадчу кімнату і проводити відпочинок у звичайних умовах до початку наступного робочого дня. При цьому слід враховувати, що відповідно до ст.54 КЗпП України нічний час починається о 10-й годині вечора.
Інших підстав для залишення нарадчої кімнати у судді немає. Як роз’яснено в тому ж пункті вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, судам слід мати на увазі, що недодержанням таємниці наради суддів, яке є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне скасування вироку, є, зокрема, не пов'язане з відпочинком залишення нарадчої кімнати суддею.Однак суддя Ралець Р.В. в час, коли він за даними протоколу судового засідання перебував з 18 квітня 2001 року по 11 травня 2011 року в нарадчій кімнаті, виніс 31-е рішення по інших справах, які перебували в його провадженні. Про це свідчать дані Єдиного реєстру судових рішень.
Таке порушення суддею перебування в нарадчій кімнаті до проголошення вироку є безумовною підставою для скасування вироку по даній справі.
До того ж, по справі допущені і інші порушення кримінально-процесуального законодавства та неповнота дослідження обставин справи.
Формулювання обвинувачень, які визнані доведеними по справі, у мотивувальній частині вироку викладені з порушеннями вимог ст. 334 КПК України і не у відповідності до диспозицій статей Особливої частини КК України, за якими підсудна була засуджена.
Так, у формулюванні обвинувачення за ч.1 ст. 191 КК України суд не зазначив чи було чуже майно ввірене ОСОБА_2, чи перебувало у її віданні.
Не зазначив суд чи привласнила ОСОБА_2 майно ОСОБА_1, чи майно „Приватбанку”. Якщо за версією обвинувачення ОСОБА_1 12 червня 2009 року здав до відділення банку в погашення кредиту 1500 доларів США і отримав від працівника банку належний документ (квитанцію) про прийняття цієї суми, то суд мав визначити з якого моменту вказана сума коштів перестає бути власністю особи, яка здала кошти в банк, і з якого моменту ця сума стає власністю банку. Висновок щодо належності грошей, привласнення яких інкримінується ОСОБА_2, банку чи певній фізичній особі , має бути обґрунтований.
При формулювання обвинувачення за ч. 1 та ч. 3 ст. 358 КК України суд не визначившись у своєму висновку зазначив альтернативну оцінку підробленого документа:
чи то він надає права,
чи то звільняє від обов’язку.
У мотивувальній частині вироку не викладено доказів на доведення тієї обставини, що заява громадянина про переказ готівки для сплати отриманого в банку кредиту є документом, котрий видається кредитною установою і надає права (кому і які саме в даному випадку) чи звільняє від обов’язків ( кого і від яких обов’язків у даному випадку).
Прокурор Криворучко А.О. в апеляційному суді стверджував, що заява громадянина не є документом, який видається банком, а є документом, який посвідчується банком (не зазначаючи порядок і форму посвідчення та якими нормативними актами визначений порядок і форма такого посвідчення). Між тим, ці обставини ні під час досудового , ні під час судового слідства не з’ясовувались.
Відповідно до ст. 323 КПК України вирок має бути законним і обґрунтованим. Однак свого обов’язку по обґрунтуванню вироку суд не виконав.
Суддя замість доведення обставин, які за ст. 64 КПК України підлягають доказуванню, передрукував у мотивувальну частину вироку докладний зміст показань осіб, допитаних в судовому засіданні. При цьому у жодному випадку не вказав, які ж докази містяться в показаннях тієї чи іншої особи, що ці докази доводять чи спростовують, як вони можуть бути використані для доведення обставин, котрі підлягають доказуванню.
Ухвалюючи вирок судді знехтував роз’ясненнями, які дані в постанові Пленуму Верховного Суду N 5 від 29 червня 1990 року „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” (Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 ; N 12 від 03.12.97, від 30 травня 2008 року N 6 "Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції", а тому не зміг умотивувати свої рішення, прийняті у вироку.
Так, за п. 16 вказаної постанови суд зобов’язаний точно виконати вимоги ст.334 КПК України про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.
Суд же, замість зазначення фактичних даних, що стосуються доказування певної обставини і вказівки - яка це обставина, вдався при викладенні вироку до дублювання протоколу судового засідання, докладно переписуючи все, що говорив той чи інший свідок.
За таких обставин вирок не можна визнати обґрунтованим і таким що ухвалений з дотриманням вимог ст. 323 КПК України.
Колегія суддів вважає, що наявність таких істотних порушень кримінально-процесуального законодавства за п. 3 ч. 1 ст. 367 та ч. 2 ст. 374 КПК України вимагає скасування вироку і повернення справи на новий розгляд.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляцію захисника ОСОБА_3 на вирок Дубенського міськрайонного суду від 11 травня 2011 року задовольнити частково.
Вирок Дубенського міськрайонного суду від 11 травня 2011 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу повернути в той же суд на новий розгляд іншим суддею.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 залишити попередній –підписку про невиїзд.
Судді (підписи)
Згідно.
Суддя-доповідач О.К. Коробов