ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
20.07.11 р. Справа № 17/109
Господарський суд Донецької області у складі судді Татенко В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу, порушену
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша вантажна компанія в Україні», м. Київ,
до відповідача: Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк
про: стягнення 83’579,16 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 – довіреності,
від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – довіреності
Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша вантажна компанія в Україні», звернулося з позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення суми 83’579,16 грн., як такої, що була отримана без достатніх правових підстав.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що
У якості правової підстави позивач посилається на вимоги ст.ст. 925, 1212 Цивільного кодексу («ЦК») України.
Під час розгляду позову позивач правом на зміну предмету чи підстав позовних вимог не скористався.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на:
- лист від 26.02.2010 р. № ЦМ-8/129 «Укрзалізниці, яка роз’яснила, що зазначений коефіцієнт встановлений для вагонів, які були вивантажені, застосовується лише у разі, якщо порожній вагон слідує з-під вивантаження вантажу під наступне навантаження;
- те, що позивачем був обраний неправильний спосіб захисту, встановлений нормами діючого законодавства, адже: по-перше, згідно п. 3.2. договору № Е-080131 від 28.12.2010р. «про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги» (далі - «Договір») відповідач не списує грошові суми з особистого рахунку позивача, а – відображає у ньому використання позивачем коштів згідно відповідних документів; по-друге, за п. 4.1. того-самого договору встановлений зовсім інший порядок відновлення стану особистого рахунку позивача у разі не правильного відображення у ньому руху коштів;
- стосовно суми 55’658,52 грн., яка припадає на експортні перевезення за правилами «Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення», прийнятої 01.11.1951р. (далі – «УМВС») позивачем не вжиті заходи досудового врегулювання спору (не пред’явлена відповідна претензія).
У судовому засіданні оголошувались перерви з 05.07.11р. до 12.07.11р. та з 12.07.11р. до 20.07.11р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28.12.2010р. між сторонами був укладений договір № Е–080131 «про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги» (надалі - «Договір»).
Згідно з пунктом 1.1 предметом цього договору є проведення позивачем розрахунків із відповідачем за надані нею послуги з перевезення вантажів, порожніх власних та орендованих вагонів та інші послуги надані Вантажовідправникам/Вантажоодержувачам.
За пунктом 3.2 Договору у міру виконання перевезень та надання послуг Вантажовідправникам відповідач відображає в особистому рахунку відповідача використання коштів на підставі відповідних документів.
У січні 2011р. залізницею було здійснено перевезення власних порожніх вагонів (з-під вивантаження кам'яного вугілля) залізничних вагонів, що перевозяться на власних вісях) на адресу різних вантажоодержувачів. Позивач щодо цих вагонів був експедитором та платником залізничного тарифу згідно умов Договору.
За здійснення зазначених перевезень Ясинуватським розрахунковий підрозділ Донецької залізниці в особистому рахунку позивача було відображено відповідне використання коштів за перевезення грошову суму у розмірі 142’1518,60 грн.
На думку позивача, відповідачем без належної правової підстави було надмірно списано з особового рахунку позивача грошову суму у розмірі 83’579,16 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року N 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» Міністерством транспорту та зв’язків України затверджений Наказ від 26 березня 2009 р. N 317 «Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги». Наказ зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2009 р. за N 340/16356.
Пунктом 2 цього Наказу затверджені коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів
Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, встановлені в залежності від виду вантажу. Зокрема, для перевезення порожніх власних вагонів встановлені наступні коефіцієнти:
- 0,412 - з-під вивантаження вантажів 1 тарифного класу, щебеню та баласту (щебеню) для доріг, перліту, піску, гранвідсіву, шлаків, золи;
- 0,624 - з-під вивантаження вантажів 2 тарифного класу, енергетичних газів, рефрижераторні вагони та криті, переобладнані з рефрижераторних вагонів, фітингові платформи, вагони для перевезення легкових автомобілів;
- 1,000 - з-під вивантаження вантажів 3 тарифного класу та при переміщенні вагонів у разі зміни власника, з провідниками, в (із) ремонт(у) та в інших випадках
Виходячи з даних залізничних накладних приватні вагони були спрямований на адресу одержувачів з-під вивантаження кам'яного вугілля, який, виходячи з приписів п. 1 таблиці коефіцієнтів до Збірника тарифів відноситься до 1го тарифного класу. Відтак, при нарахуванні вартості перевезення цих вагонів відповідач мав застосувати коефіцієнт 0,412.
У зв’язку із не застосуванням цього коефіцієнту в особистому рахунку позивача розрахунковим підрозділом відповідача була помилково відображена як використана сума 83’579,16 грн. У тому числі за перевезення вагонів у міжнародному сполученні, за правилами СМГС – 55’658,52 грн.; за перевезення у внутрішньому сполученні – 27’920,64 грн.
Виходячи з п. 2.1. «Правил розрахунків за перевезення вантажів», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за N 864/5085 (далі – «Правила розрахунків») розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг. Пунктом 2.3. Правил розрахунків встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору. Згідно з договором залізниця відкриває особовий рахунок кожному відправнику (одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.
За п. 2.5. Правил розрахунків платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. (ч. 1 п. 2.6 Правил розрахунків).
Аналізуючи зазначені норми Правил розрахунків, суд дійшов висновку, що згадані «…особисті рахунки…» відправників, одержувачів, експедиторів не є рахунками, тотожними рахункам, які відкриваються установами банків чи інших фінансових установ. Адже: по-перше, ні залізниця, ані її розрахунковий підрозділ не є банківською установою; по- друге, кошти у вигляді попередньої оплати від згаданих осіб надходять на спеціальний рахунок розрахункового підрозділу відповідної залізниці, відкритому у банківській установі. Цей рахунок, по суті, є одним з рахунків саме залізниці.
Відтак, зазначені кошти попередньої оплати, після надходження та зарахування установою банку на спеціальний рахунок розрахункового підрозділу залізниці, стають власністю саме цієї залізниці. повернути їх платнику можливо лише за умови помилкового перерахування платником, або – у разі закінчення дії відповідного договору, на підставі якого було здійснено відповідне перерахування..
«…Особисті ж рахунки…», про які йдеться у Правилах розрахунків та Договорі, є «віртуальними» рахунками, необхідними лише для зручності обліку розрахунковим підрозділом залізниці використання нею коштів відповідного платника.
Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору.
Звертаючись з позовом позивач наполягав саме на порушення відповідачем умов договору.
Наслідки неправильного (помилкового) відображення відповідачем руху коштів на відкритому ним особистому рахунку позивача та – порядок відновлення відповідно порушених прав позивача у такому випадку, чітко визначено сторонами у п. 4.1 Договору. Договором, зокрема не передбачений обов’язок відповідача у разі неправильного (помилкового) відображення даних у особистому рахунку позивача – повертати йому відповідні кошти. Не встановлено такого обов’язку й іншими діючими нормативними актами.
Пунктом 4.1 чітко обумовлений обов’язок у такому разі внести відповідні зміни у цей віртуальний рахунок.
Звертаючись до господарського суду, особа викладає у позовній заяві власне суб’єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту.
Суд дослідивши матеріали справи та норми діючого законодавства з’ясувавши об'єктивну наявність порушеного права та адекватність обраного позивачем способу захисту порушеного права передбаченим законодавством та природою спірних правовідносин – дійшов висновку про те, що позивачем у даному випадку обраний спосіб захисту такий, що не відповідає приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України та прямо суперечить умовам укладеного сторонами Договору.
Обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого, у даному випадку, Договором, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За принципом диспозитивності, закладеним у приписах ст. 22 ГПК України, позивач у судовому процесі має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами, зокрема – наділений правом до початку розгляду справи по суті змінити підставу позовних вимог. За тим-самим принципом, суд не вправі власноруч змінювати визначені позивачем підстави позовних вимог або – тлумачити їх зміст. Як було зазначено раніше, позивач своїм правом на зміну предмету позову не скористався.
Посилання відповідача на не вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору (не пред’явлення відповідної претензії) стосовно суми 55’658,52 грн., яка припадає на експортні перевезення за правилами «Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення», прийнятої 01.11.1951р. (далі – «УМВС») суд вважає помилковим, адже даний спір хоча і пов’язаний із відповідним залізничним перевезенням у міжнародному сполученні, але безпосередньо з нього не виник.
Даний спір виник виключно з виконання іншого договору, а саме: № Е–080131 від 28.12.2010р. «про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги». Позивач не є безпосереднім учасником договорів перевезення вагонів у міжнародному сполученні, оформлених відповідними накладними СМГС.
Відтак, даний спір має регулюватися виключно внутрішніми нормами українського законодавства
Судові витрати покладаються на позивача.
Беручи до уваги вищенаведене та керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82–85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ :
У задоволенні позову відмовити
Суддя Татенко В.М.
(повний текст рішення оформлений та підписаний 21.07.2011р.)