Справа № 22-ц-1758/11   22.06.2011 22.06.2011   22.07.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1758/11                                                                           Головуючий у 1-й інстанції  Висоцька Г.А

Категорія  46                                                                                          Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

                                                            Рішення

                                                     Іменем   України

         22 червня 2011 року                                                                           м. Миколаїв

            Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

            головуючого -  Буренкової К.О.,

            суддів: Кушнірової Т.Б., Довжук Т.С.,

            при секретарі

            за участю:

            -   позивача ОСОБА_2,

    -   представника позивача  ОСОБА_3,

            -   представника відповідача ОСОБА_4,

                 розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  цивільну  справу

за   апеляційною   скаргою

ОСОБА_5

на рішення Вознесенського міськрайонного суду  Миколаївської області від 08 квітня 2011 року

за   позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2

про

поділ спільного майна подружжя,

                                                       в с т а н о в и л а:

У  вересні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про поділ  спільного майна подружжя.

            Позивач зазначав, що з 2003 року по 01 вересня 2009 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони придбали житловий АДРЕСА_1, який зареєстрований на ім’я відповідачки.  Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею   0,0279 га., яка  передана відповідачці у власність рішенням Вознесенської міської ради від 20 січня  2006 року  для обслуговування указаного будинку.  Посилаючись на ці обставини позивач вважав, що будинок став об’єктом права спільної сумісної власності.

           На цих  підставах  він  просив визнати за ним право на  Ѕ  частину житлового АДРЕСА_1  та Ѕ  частку земельної ділянки, на якій розташований будинок та яка відведена для його обслуговування.

          У жовтні 2010 року ОСОБА_5 пред’явила до ОСОБА_2 зустрічний позов в якому просила поділити і інше майно – меблі, побутову техніку, предмети побуту.

          Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволений повністю. Визнано житловий будинок та земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя. За ОСОБА_2 та ОСОБА_5 визнано право власності на  Ѕ  частину житлового АДРЕСА_1, виділено у власність позивача та відповідачки по Ѕ  частині земельної ділянки за цією адресою.

          Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Проведено поділ спільного сумісного майна подружжя, виділено у власність ОСОБА_2 рухомого майна на загальну суму 6030 грн., у власність ОСОБА_5 рухомого майна на загальну суму 5 570 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила оскаржене рішення змінити та визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку, та відмовити в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину земельної ділянки.  

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.             

          Відповідно до статті 60 СК України  майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).   

          У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).  

          З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5  з 2003 року  перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано 01 вересня 2009 року.  

         10 жовтня 2005 року, під час спільного проживання з позивачем,  ОСОБА_5  на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі – продажу купила житловий  АДРЕСА_1.

          22 червня 2010 року відповідачка зареєструвала своє право власності на вказаний будинок у  Вознесенському МБТІ.

          20 січня 2006 року на підставі рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області  ОСОБА_5 була відведена спірна земельна  ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташована по АДРЕСА_1

          Рішенням Вознесенської міської ради від 20 січня  2006 року  для обслуговування указаного будинку у приватну власність ОСОБА_5  передано земельну ділянку, площею 0,0279 га , а 30 січня 2007 року вона  отримала державний акт про право власності на цю землю.

         Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку за кожним із подружжя, суд виходив з того, що спірний житловий будинок є майном,  набутим сторонами за період шлюбу,  а тому належить їм на праві спільної сумісної власності

         Рішення в цій частині є законним і обґрунтованим.  

        Доводи апеляційної скарги про те, що прибудова до спірного будинку була побудована відповідачкою за її власні кошти, були предметом судового розгляду        та не знайшли свого підтвердження.

         В той же час, визнаючи за ОСОБА_2 право власності на Ѕ  частину спірної земельної ділянки суд посилався на те, що земельна ділянка, щодо якої заявлені позовні вимоги,  є спільним майном подружжя.

         Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

         Відповідно до ст.ст. 81,  116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.   

          Згідно ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та роз’яснень, викладених у п. 18-2    постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, якщо на земельній ділянці, одержаній громадянином у період шлюбу в приватну власність, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України  та ст. 377 ЦК  України.   

         Отже, земельна ділянка площею 0,0279 кв.м не є самостійним об’єктом спільної власності сторін, а тому вимога позивача про визнання за ним права власності на Ѕ  її частину задоволенню не підлягає.

         Питання про виділ частки земельної ділянки  для обслуговування житлового будинку, може бути вирішено у разі наступного поділу домоволодіння в натурі, тобто виділу конкретної частини будинку, споруди позивачу..

        Оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині задоволення вимог щодо визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

        Доводи апеляційної скарги про те, що прибудова до спірного будинку була побудована відповідачкою за її власні кошти, були предметом судового розгляду  та не знайшли свого підтвердження.

        Керуючись статтями 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

                                                       в и р і ш и л а:

            Апеляційну скаргу  ОСОБА_5 задовольнити частково.

            Рішення  Вознесенського міськрайонного суду  Миколаївської області від 08 квітня 2011 року в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину земельної ділянки скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

           В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 відмовити.

           Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.   

             Головуючий

            Судді