ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2006р. | м.Київ | № 20/383-А |
9:20
За позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Державного підприємства «Судовий інформаційний центр»
про стягнення 96300,00грн. адміністративно - господарських (штрафних) санкцій
Суддя Палій В.В.
Секретар Молочна Н.С.
Представники:
від позивача Дахова О.С.- предст. (дов. від 08.08.2006р.)
від відповідача Соловйова М.О.- юрист, (дов. від 31.07.2006р.)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 96300,00 грн. адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2006р. відкрито провадження у адміністративній справі №20/383-А, попереднє судове засідання призначено на 08.08.2006р.
Під час проведення підготовчого провадження судом були витребувані від осіб, які беруть участь у справі документи та інші матеріали, прийнято рішення про обов’язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, прийнято рішення про проведення попереднього судового засідання.
Ухвалою від 08.08.2006р. №20/383-А закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У запереченні проти позову відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав, зазначених у запереченні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).
Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено для підприємств (об’єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (ст.19).
Відповідно до абз. 2 п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002р., вбачається, що завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пп.3 п.4 та пп.3 п.5 Положення).
Таким чином аналіз положення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та вищенаведеного Положення про Фонд соціального захисту інвалідів дають підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язоком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Відповідно до п.14 Положення про порядок працевлаштування інвалідів підприємства створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як свідчать матеріали справи, а саме звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2005р., лист Оболонського рвйонного ценрту зайнятості від 12.05.2006р. №949 протягом 2005року відповідач щомісячно надавав звіти по Ф. 3-ПН та має постійно діючі вакансії для інвалідів:
Оператор комп’ютерного набору-9 вакансій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу становить 11 місць. Фактично працевлаштовані 2 інваліди, які направлені на працевлаштування Оболонським районним центром зайнятості.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” затверджено Положення про робоче місце інвалідів, в якому зазначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК (п.10 Положення).
Суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів України на підприємство покладено обов’язок забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Нормою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” на перелічені в ній установи, організації покладені певні обов’язки щодо здійснення заходів по працевлаштуванню інвалідів і відповідальність за невиконання цих обов’язків може наступити у випадку порушення встановленого порядку, за наявності вини, як умови відповідальності.
Таким чином невиконання органами, переліченими в ст. 18 Закону, своїх обов’язків щодо працевлаштування інвалідів, а також не звернення безпосередньо інвалідів на підприємство для працевлаштування у 2005р., виключає штрафну відповідальність відповідача за відсутністю вини.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” встановлено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Ст.20 Закону України передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні) в установі організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач по справі посилається на те, що протягом 2005р. Державне підприємство “Судовий інформаційний центр” працевлаштувало 2 інваліда, замість належних 11 інвалідів тому виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві за 2005р. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005р. підлягає стягненню з відповідача 96300,00 грн. штрафних санкцій.
В судовому засіданні представник позивача подав лист Оболонського районного центру зайнятості № 949 від 12.05.2006р., зі змісту якого вбачається, що Державне підприємство “Судовий інформаційний центр” звіти по формі № 3-ПН подавало щомісячно.
Відповідно до Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, які затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 01.09.1992р. № 41, визначено термін – умови праці –це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці та допустимі умови праці і характер праці, при яких рівень праці небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, викликані трудовим процесом, зникають за час регламентованого відпочинку протягом робочого дня або домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не справляють несприятливого випливу в близькому і віддаленому періоді на стан здоров’я працівників та на їх потомство.
Можна зробити висновок, що підприємства із звичайними умовами праці –це такі підприємства, які в процесі господарської діяльності не мають фізичних, психологічних та інших обмежень до працівників, що працюють на цих підприємствах, тобто відсутні будь-які технологічні, уразливі чи небезпечні фактори, які видають підприємство з загальної маси підбором працюючих.
Ст.17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з врахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохорпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на нього інваліда.
Отже, виходячи зі змісту положень частин 2, 3 ст. 18 вказаного Закону та пунктів 2, 3 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця.
Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач подав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2005р., в яких визначив постійно діючі вакансії для інвалідів у кількості 9 місць. Цим відповідач підтвердив, що не заперечує проти працевлаштування інвалідів.
Дослідивши законодавство та вивчивши матеріали справи, суд виходить із того, що на підприємства, установи і організації покладено обов’язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, а обов’язок працевлаштування інвалідів віднесено до компетенції відповідних органів, громадських організацій.
Позивач не надав суду доказів того, що відповідачу направлялися для працевлаштування інваліди, від працевлаштування яких він відмовився.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач виконав покладені на нього нормами чинного законодавства обов’язки, а позивачем не доведено вину відповідача, відповідно позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 159, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити повністю.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | В.В. Палій |