СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
22 червня 2006 року | Справа № 2-19/6373-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Попової Анжеліки Михайлівни (довіреність № б/н від 01.03.06);
відповідача: Синюкаєвої Яни Олександрівни (довіреність № 78 від 17.03.06);
розглянувши апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 13.04.2005 у справі № 2-19/6373-2006
за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" (вул. Леніна, 14,Братське, Красноперекопський р-н,96050)
до відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський райагрохім" (вул. Автомобілістов, 4,Сімферополь,95000)
про стягнення 113437,77 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2006 року у справі № 2-19/6373-2006 у позові приватному сільськогосподарському підприємству „Нива” до відкритого акціонерного товариства „Сімферопольський райагрохім” про стягнення 113437,77 грн. відмовлено.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі був укладений договір поставки та з його змісту не вбачається можливості проведення грошових розрахунків та повернутий товар неналежної якості.
Не погодившись з цим судовим актом, приватне сільськогосподарське підприємству „Нива” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що на підставі Закону України „Про захист прав споживачів” він має право на обмін непродовольчого товару неналежної якості на аналогічний товар, а у разі відсутності товару, споживач – приватне сільськогосподарське підприємство „Нива” має право отримати гроші у розмірі вартості повернутого товару. Також, позивач посилається на необхідність належного виконання зобов’язань, що передбачено статтями 161, 162 Цивільного кодексу УРСР та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та вважає, що позовна давність має застосовуватись на підставі положень Цивільного кодексу УРСР, який встановлює загальний строк у три роки.
Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 суддю Сотула В.В. замінено на суддю Горошко Н.П.
За клопотанням сторін, судочинство здійснювалося російською мовою.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного сільськогосподарського підприємства „Нива” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
13.05.2002 року між відкритим акціонерним товариством „Сімферопольський райагрохім” –„Постачальник” та приватним сільськогосподарським підприємством „Нива” –„Покупець” був укладений договір постачання, предметом якого, у відповідності до пункту 1 договору, з явився ордрам 720 ЕС к.е.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Приймаючи до уваги той факт, що правовідносини сторін у договорі поставки від 13.05.2002 року в частині відшкодування вартості поставленого товару неналежної якості тривають, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України 2003 року.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 2 договору поставки від 13.05.2002 року встановлено, що „Продавець” –відкрите акціонерне товариство „Сімферопольський райагрохім” несе відповідальність за недостачу, пошкодження упаковки та пов`язане з цим зниження якості товару лише у тому випадку, якщо недостача або пошкодження упаковки відбулись за його вини.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
Позивачем не надано суду документального підтвердження наявності недоліків поставленого товару, спричинених діями відповідача.
Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 2 статті 678 Цивільного кодексу України, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Судова колегія виходить з того, що умовами договору поставки від 13.05.2002 року можливість відмови від договору та вимагання повернення сплаченої за товар грошової суми не передбачено. Тому, факт прийняття постачальником –відкритим акціонерним товариством „Сімферопольський райагрохім” товару може покладати на нього лише обов’язок по заміні товару. За таких обставин, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду Автономної Республіки Крим про відсутність між сторонами саме грошових зобов’язань.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, строком, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу охоплюється поняттям позовної давності.
Судовою колегією встановлено, що при передачі за накладною №2279 від 28.08.2002 року товару від приватного сільськогосподарського підприємства „Нива” до відкритого акціонерного товариства „Сімферопольський райагрохім” строк заміни товару не був зазначений. Зміст договору поставки від 13.05.2002 року таких умов також не містить. Тобто, сторонами не було встановлено строк виконання обов’язку із заміни товару.
З матеріалів справи вбачається, що вимогу, про відшкодування збитків, спричинених поставкою неякісного товару на загальну суму 248260,24 грн. було заявлено у претензії від 17.06.2002 року.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 72 Цивільного кодексу УРСР встановлено загальних строк позовної давності у три роки. Норми цивільного кодексу УРСР не містять положень щодо застосування до правовідносин з постачання або до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару скорочених строків позовної давності.
Тому, загальний строк позовної давності по виконанню претензії від 17.06.2002 року на момент набрання чинності Цивільним кодексом України у будь-якому випадку не сплив, у зв’язку з чим, до питань позовної давності мають застосовуватись норми Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару.
З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача до суду з позовом –22.02.2006 року строк позовної давності в один рік неодноразово сплив.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
04.04.2006 року, тобто до винесення рішення судом, відповідачем зроблено застосування позовної давності (а.с.22).
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про відсутність у суду як матеріальних підстав для задоволення позову з причини необґрунтованості позовних вимог, так і процесуальних підстав для задоволення позову у зв’язку із спливом строку позовної давності.
За таких обставин, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства „Нива” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 13 квітня 2006 року у справі № 2-19/6373-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.В. Борисова
Н.П. Горошко