Справа  № 2-32/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

13 липня 2011 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді – Замши О.В.,

при секретарі –Могиленко Н.Г,

позивача –прокурора –Сербул Т.М.,

представника відповідача –ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Бобринець справу за позовом прокурора Бобринецького району в інтересах держави, уповноваженим органом якого виступає Бобринецька районна державна адміністрація до ОСОБА_2 про скасування державного акту на право приватної власності на землю та зобов’язання вчинити певні дії, -

                                                                   В С Т А Н О В И В:

          Прокурор Бобринецького району звернувся в інтересах  держави в особі Бобринецької РДА  до суду із позовом до ОСОБА_2    про скасування Державного акта на землю, виданого на ім’я відповідача по справі, обґрунтовуючи вимоги тим, що останній незаконно отримав   державний акт на право приватної власності землю, а саме  внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, який, працюючи на посаді директора АФ «Світанок», будучи наділеним організаційними та розпорядчими функціями, шляхом перевищення службових повноважень, з корисливих мотивів та ціллю особистого збагачення, склав завідомо неправдивий документ, включивши до списку, що додається до державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2, який не являвся членом колективного КСП  в зв’язку зі звільненням 31.12.1994 року, а тому виданий йому  Державний акт на право приватної власності  на землю  підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню у власність держави в особі Бобринецької РДА.

          В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та попросив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.    

          Представник Бобринецької РДА в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та попросила суд задовольнити їх.

            Відповідач  в судовому   засіданні  позов не визнав та заперечує проти його задоволення пояснюючи, що працював у вказаному підприємстві і після 1994 року, про запис щодо звільнення в 1994 році дізнався при оформленні пенсії по інвалідності в 2000 році. Зазначив, що згідно архівної довідки фонду КСП "Рассвет" в протоколі № 15 засідання правління КСП від 31.12.1994 року було лише рекомендовано зборам уповноважених членів КСП звільнити його з членів КСП, однак рішення про звільнення не було, у трудовій книжці мається посилання на протокол № 14 від 31.12.1994 року, якого в архіві немає. Крім того подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, який, на його думку, порушений позивачем без поважних причин.

             Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

       За змістом ст. 80 Земельного Кодексу України (2001р.), держава є одним із суб’єктів права власності на землю, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади –на землі державної власності.

        Відповідно до ч. 1 ст.84 вказаного Кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

        Відповідно до п. д), ч.1 ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі належної їм земельної частки (паю) у порядку визначеному ст. 118 цього Кодексу, яка передбачає, що приватизація землі здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади в залежності від місця розташування цієї землі.

         Пунктом 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади.

           Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку,  крім випадків передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

             Відповідно до змісту ст.ст. 4, 5 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14.02.1992 р. №2144, з відповідними змінами, порядок вступу до підприємства та припинення членства у ньому передбачається статутом підприємства, членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

            В судовому засіданні встановлено, що 10.09.1996 року КСП  «Рассвет»отримало державний акт на право колективної власності на землю серії КР №000028 (а.с.4-5), в списку членів вказаного КСП, що є додатком до зазначеного  акта та надає право на отримання земельної частки (паю),  прізвище відповідача  ОСОБА_2 було відсутнє.

            За змістом ст.ст. 2, 7 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 08.08.1995 року № 720/95 право на земельну частку (пай) мають   члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, а  створюваний  під  час  передачі  земель у колективну власність резервний фонд використовується для  передачі у приватну  власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам,   яких   приймають   у  члени  сільськогосподарських підприємств або  які  переселяються  у  сільську  місцевість   для постійного проживання.

           Згідно виписки з наказу № 18 по агрофірмі «Світанок» (правонаступника КСП «Рассвет») від 13.10.2000 року відповідач включений у додатковий список громадян, що мають право на сертифікат.

          24.10.2000 року на ім’я ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай), а 29.03.2002 року –на підставі розпорядження Бобринецької районної державної адміністрації  від 28.03.2002 року № 130-р - Державний акт на право приватної власності на землю.

       Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 –59 ЦПК України.

Позивач на підтвердження позовних вимог посилається на вирок Бобринецького районного суду від 19.03.2010 року, яким ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за ч.3 ст. 365 КК України за службову недбалість щодо внесення до додаткового списку громадян, що мають право на сертифікат, відповідача ОСОБА_2, який на час паювання не був членом КСП.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.    

             Доводи позивача, щодо постановлення вироку відносно ОСОБА_3 правового значення у цивільній справі не мають, так як стосуються лише його дій, а не неправомірних дій ОСОБА_2

          Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_2 він вибув з членів колгоспу «Рассвет» за власним бажанням, запис зроблено на підставі наказу № 14 від 31.12.1994 року.

          Відповідачем вказаний факт оспорюється, оскільки  31.12.1994 року згідно протоколу № 15 правлінням КСП розглядалося питання про його звільнення та було лише рекомендовано  зборам уповноважених членів КСП звільнити ОСОБА_2 з членів КСП, однак рішення про саме  звільнення не приймалося. На заперечення позовних вимог посилається на подання КСП «Рассвет», направлене 28.01.2001 року до управління Пенсійного фонду про призначення пенсії члену КСП ОСОБА_2(а.с.49).

          Відповідачем також заявлено вимогу про застосування до вказаного позову строку позовної давності.                  

          Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.                  

          Згідно    ст.257 вказаного Кодексу    загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

          Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

          За змістом  ч. 3 та ч.4 ст. 267 вказаного Кодексу  позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,  зробленою до  винесення  ним рішення, а  сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у  позові.

           Враховуючи викладене та те, що позивач не обґрунтував належними доказами підстави пропуску строку позовної давності, оскільки  в силу своєї компетенції та повноважень мав можливість дізнатися про  подію ще   під час  видачі  відповідачу сертифікату на право  на земельну частку (пай) 24.10.2000 року, тому  суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

         Керуючись  ст.ст. 80, 81, 84, 153, 155, 212, п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України,  ст.ст. 16, 20, 21,  393  ЦК України,  ст.ст. 39, 49 Закону України “Про місцеві державні адміністрації, ст.. 2, 7 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215,224  ЦПК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог прокурора Бобринецького району в інтересах держави, уповноваженим органом якого виступає Бобринецька районна державна адміністрація до ОСОБА_2 про скасування державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-КР № 012036, виданого 29.03.2002 року  та зобов’язання повернути державі в особі Бобринецької районної державної адміністрації земельну ділянку, площею 6,96 га., яка розташована на території Миколо-Бабанської сільської ради Бобринецького району -  відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Бобринецький районний суд Кіровоградської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.        

          В повному обсязі рішення суду виготовлене 18.07.2011 року.

                          Суддя                                                                                          О.В.Замша