ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "12" лютого 2008 р.                                                  Справа № 10/41

                         11 год. 05 хв., м. Чернігів

Суддя  І.Г.Мурашко

Секретар судового засідання Добрянська К.В.

Представники сторін:

позивача: Політун О.П. - начальник відділу правового, кадрового забезпечення та діловодства, довіреність № 27/08 від 09.01.2008 р.

відповідача: не з'явився.  

прокурора: не з'явився.  

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 12.02.08 р. проголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурором Ічнянського району в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ічнянському районі (надалі -позивач) заявлено позов до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (надалі -відповідач) про стягнення 224,82 грн. заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідач,  як фізична особа -суб'єкт підприємницької діяльності, яка обрала особливий спосіб оподаткування (фіксований податок), зареєстрований управлінням Пенсійного фонду України в Козелецькому районі  з 06 червня 2002 року за № НОМЕР_1, тобто є платником страхових внесків. Згідно із ч. 4 ст. 18 та п.п 4 п.8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03р. №1058 (далі-Закон №1058) страхові внески не включаються до складу податків і зборів, фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок) на період дії законодавчих актів з питань особливого способу  оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Частиною 5 ст. 45 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” від 23.12.04р. за № 2285 -ІV(далі-Закон № 2285), в редакції чинній з 01.01.05р. по 31.03.05р. було встановлено, що на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків для фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок) встановлено у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом , тобто, згідно ст. 1 Закону №1058, у розмірі, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлені законом на день отримання заробітної плати.

На підставі ст. 82 Закону № 2285, ст. 4 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997р. за № 400/97, позивачем, за актом-розрахунком № 140 (без дати), був визначений мінімальний страховий внесок в сумі 248,82 грн., який відповідач, на думку позивача, повинен був сплатити у І кварталі 2005 року. З урахуванням суми страхових внесків, яка була сплачена у відповідному періоді відповідачем у складі фіксованого податку, позивачем було донараховано відповідачу до сплати фіксованого страхового внеску у сумі 224,82 грн.

Оскільки відповідач дану суму  не сплатив, на підставі ст. 106 Закону №1058, позивачем була сформована  вимога № Ф -20 У  01.01.2007р., яка була направлена на адресу відповідача і отримана ним особисто 19.01.2007р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення № 217086.  Вимога відповідачем не була оскаржена.

Відповідач надіслав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності ,  проти задоволення адміністративного позову заперечує, посилаючись на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26.04.2006р. № 3158 та лист Пенсійного фонду України від 01.06.2005р. № 6320/04.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши заперечення відповідача та з'ясувавши фактичні обставини справи, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.3 ст.11, п.5 ст.14 Закону №1058, відповідач є страхувальником, а згідно із ч. 3 ст. 15 цього Закону, страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Відповідач зареєстрований в якості платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 06.06.2002р. за № НОМЕР_1 та сплачує у складі фіксованого податку страхові внески, в тому числі сплачував і за перший квартал 2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту -розрахунку  зарахування сум страхового внеску сплаченого у складі фіксованого податку № 140 (без дати), відповідачу, згідно вищезазначених вимог Закону №1058, Закону №2285, Закону № 3383-ІУ, було визначене зобов'язання до сплати страхових внесків за І кв. 2005р. в сумі 224,82 грн. Акт отриманий особисто відповідачем 16.12.2006р., що підтверджується матеріалами справи. На підставі даного акту, позивачем була сформована та направлена вимога № Ф-20 У від 01.01.2007 р. про сплату 224,82 грн. недоїмки, яка була отримана особисто відповідачем 19 січня 2007 року, що також підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 3 ст. 106 Закону №1058, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

У разі, якщо страхувальник, який одержав таку вимогу про сплату недоїмки, не згодний з розрахунком суми недоїмки, він має право протягом десяти робочих днів після її отримання узгодити дану вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду або оскаржити вимогу в судовому порядку.

У разі якщо страхувальник не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому, відповідно до п.15 ст.106 Закону №1058, строк давності не застосовується.

Відповідач добровільно визначену вимогою суму не сплатив, саму вимогу у відповідності до строку та порядку, встановленому Законом не оскаржив. Отже вимога є чинною.

Суд не може прийняти заперечення відповідача і вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, оскільки надані ним письмові докази не тільки не спростовують доводи позивача, а й підтверджують правомірність донарахування страхових внесків позивачем відповідачу, згідно вищезазначеному акту № 140.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. 

Керуючись ст.ст. 11, 14, 15, 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст. 4 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, Законом України „Про Державний бюджет України на 2005р”, Законом України “Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року”, ст. ст. 11, 71, 94, 158 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про розрахункові рахунки відсутні) на користь Управління Пенсійного фонду України в Ічнянському районі Чернігівської області, м. Ічня, вул. Орджонікідзе, 11 (код 14248815, р/р 2560830301320 в Ощадбанку 3260, МФО 3435068) -224 грн. 82. коп. боргу.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.  

Постанова суду в повному обсязі виготовлена 12 .02.08 р. о 16 год. 30 хв.

                    Суддя                                                                    І.Г. Мурашко