ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10471/24 Справа № 210/3559/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Барильської А.П.

суддів: Макарова М.О.,Пищиди М.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу адвоката Лівицького Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Заінтересованою особою визначила - ОСОБА_2 .

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року заяву залишено без руху.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року заяву повернуто заявникові.

В апеляційній скарзі адвокат Лівицький О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вимоги ухвали виконані. Надано уточнену заяву.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга адвоката Лівицького О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Повертаючи заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що недоліки заяви не усунуті.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі№ 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено правовий висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

З матеріалів справи вбачається, що у червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Заінтересованою особою визначила - ОСОБА_2 .

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року заяву залишено без руху для вказання для якої мети їй необхідно встановити даний факт, надати підтвердження відносин заявниці із зниклим безвісти ОСОБА_3 , як чоловіка та дружини, надати відомості та документальне підтвердження наявності чи відсутності у зниклого безвісти ОСОБА_3 інших членів родини; з урахуванням цього визначити коло заінтересованих осіб, надавши уточнену редакцію заяви з її копіями та копіями додатків до неї відповідно до кількості учасників справи або з наданням підтвердження направлення заяви та її копій в електронний кабінет заінтересованих осіб чи рекомендованим листом з описом вкладення.

На виконання ухвали, адвокат Лівицький О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надав до суду уточнену заяву.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року заяву повернуто.

Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що недоліки, визначені в ухвалі судді від 16 вересня 2024 року, не усунуті.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в уточненій заяві вказано про те, що встановлення факту проживання необхідне ОСОБА_1 з метою підтвердження статусу дружини.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) зроблено висновок, що:«законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази; тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, в частині другій статті 318 ЦПК України)».

Отже висновок суду про повернення заяви з тих підстав, що заява не відповідає вимогам частин першої-третьої статті 318 ЦПК України, оскільки заявник фактично не зазначила про докази, є передчасним.

У поданій заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено зміст її вимог та обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги та до неї додано докази, які на думку заявника підтверджують вимоги.

Як наголосив Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року.

У відповідності до вимог частин першої-другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

За змістом статей 13 та 175 ЦПК України заявник на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Питання щодо якості такого викладу (підставність, чіткість, обґрунтованість, доведеність), оцінка таким обставинам, а також наявність чи відсутності порушення прав заявника судом не може вирішуватись на стадії відкриття провадження у справі чи вирішення питання про прийняття заяви.

У випадку встановлення судом невідповідності зазначених у позовній заяві (заяві, скарзі) обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточності формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеності підстав позову за кожною вимогою, то це не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову (заяви) по суті, а не для визнання заяви неподаною та її повернення.

Крім того, суд першої інстанції під час розгляду не позбавлений права з`ясувати усі необхідні обставини у справі, в тому числі щодо поданих чи не поданих тих чи інших доказів.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що повернення заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і суперечить завданню цивільного судочинства щодо захисту його прав та законних інтересів.

У відповідності до ч.1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Правові підстави для задоволення апеляційної скарги в частині ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Лівицького Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Ухвалу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида