Справа № 209/8246/24

Провадження № 2/209/1964/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року         м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря - Погрібної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , відповідач) про розірвання шлюбу. Просить суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 27 квітня 2018 року у Дніпровському районному у місті Кам`янське відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 121 та стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

27 квітня 2018 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 121, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачем не склалося. Сімейно-шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені з квітня місяця 2014 року через протилежні погляди на шлюб та сім`ю. Позивач також зазначає, що відповідач в період їх сімейного життя постійно застосовував до неї фізичне насилля, а також психологічне насильство, нерідко зловживав алкогольними напоями, а також не зміг налагодити контакт у спілкуванні із її старшим сином  ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , та постійно його ображав, все це в сукупності і стало причинами розпаду їх сім`ї. На теперішній час сторони разом не проживають та спільного господарства не ведуть. Вважає, що подальше збереження їх родини є неможливим.

Позиція відповідача.

Представник відповідача адвокат Гергель К.О. через систему «Електронний суд» надала відзив на позовну заяву, в якому просить позовну заяву в частині розірвання шлюбу задовольнити, зменшити розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу або залишити без розгляду та вирішити питання про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору. На обґрунтування відзиву зазначила, що позивачем підтверджується відсутність шлюбних відносин між сторонами, на його думку збереження сім`ї є неможливим, а тому позовні вимоги про розірвання шлюбу ОСОБА_2 визнає та не заперечує проти їх задоволення.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. представник відповідача вважає, що позивачем не в повному обсязі надано докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в заявленій сумі, що є підставою для залишення без розгляду вимоги про компенсацію таких витрат. Крім того, одночасно вважає, що наявні підстави для зменшення правових витрат, як таких, що є неспівмірними до обсягу наданих послуг, витраченого часу адвокатом та складності срави. Також з урахуванням ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» просить вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 26 листопада 2024 року о 10.30 годині.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 надав заяву, у якій позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнав та просив їх задовольнити. Однак щодо посилання позивача у позові на здійснення ним фізичного та морального насилля просив суд врахувати, що такі покликання позивача не підтверджено жодним належним доказом, а є лише намаганням виставити відповідача перед судом в негативному образі та вести в оману. Крім того зазначає, що між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання спільної малолітньої доньки, та такий спір буде вирішуватись в передбачений законом спосіб. Просить суд розглядати справу без його участі, оскільки в судове засідання прибути не може з причин перебування у відрядженні в іншому місті.

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач та відповідач знаходяться в шлюбі зареєстрованому 27 квітня 2018 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 121, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.12.2018 року (а.с. 7).

Подружнє життя між сторонами не склалося через різні погляди на життя, відсутність в родині взаєморозуміння, втрату почуття любові. Проживають окремо, мають роздільний бюджет, спільне господарство не ведуть, не підтримують подружніх відносин.

Відповідач у поданій до суду заяві позовні вимоги щодо розірвання шлюбу визнав, не заперечує проти розірвання шлюбу, тим самим підтверджує, що сімейні відносини зберегти неможливо.

Застосоване законодавство та мотиви прийняття рішення судом.

Частиною 1 ст. 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Стаття 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Отже, однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу. Зокрема особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.

Статтею 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.

Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб.

Згідно ч. 1 ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітніх дітей та інші обставини життя подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Крім того, згідно ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Зазначене вище узгоджується із правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеною у постанові № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) від 15.01.2020 року.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що їх подальше спільне життя подружжя збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що розлад у сім`ї носить стійкий характер, сторони втратили одне до одного почуття любові, сім`я фактично не існує, примирення між сторонами не можливе.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти такого, суд приймає до уваги позицію відповідача про визнання позову і його бажання розірвати шлюб, то відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

При цьому, визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що відповідно до ч. 4 ст. 206, ч. 6 ст. 263 ЦПК України є підставою для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст.142ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідачем позов визнано до початку розгляду справи по суті, при поданні позову позивачем сплачено 1211 грн. 20 коп. судового збору, а тому ОСОБА_1 слід повернути з державного бюджету 605 грн. 60 коп. (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову), та на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 605 грн. 60 коп. судового збору (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову).

Щодо витрат за надання правничої допомоги.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких згідно п. 1 ч. 3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22) зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAllianceLimited проти України заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі Заїченко проти України (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так в матеріалах справи міститься копія витягу з договору про надання послуг консультування та правничої допомоги адвоката № 51 укладеного 04 листопада 2024 року між позивачем по справі ОСОБА_1 та адвокатом Єсіповою К.В. (а.с. 11), акт виконаних робіт від 05 листопада 2024 року з погодженою сумою гонорару адвоката в розмірі 3000,00 грн, яка складається з консультації - 500,00 грн (1 година), складання позовної заяви про розірвання шлюбу - 2500,00 грн (2 години) (а.с. 12), та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 10).

На користь адвоката позивачем сплачено 3000,00 грн. за надані послуги, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № б/н від 05.11.2024 року (а. с. 13).

За правилами статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21.

На переконання суду, представником відповідача доведено неспівмірність витрат на правничу допомогу з наданими послугами, з огляду на предмет спору, обсяг та характер доказів, категорію та складність справи, а також обсяг наданих адвокатом послуг.

Виходячи з вищевикладеного, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, враховуючи заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат, суд вважає, що розмір витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 1500 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 133, 141, 206, 223, 258, 259, 263- 265, 280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 , зареєстрований 27 квітня 2018 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 121 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , 50% сплаченого судового збор в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого нею 04.11.2024 за квитанцією № 0794-8111-9843-8786, тобто в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 26 листопада 2024 року.

Суддя

Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська                                                        Н.В. Левицька