ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 рокуСправа №160/26640/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області щодо обмеження перерахованої та виплачуваної з 01 квітня 2024 р. після набуття чинності рішення "Другого Сенату Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року за №2-p (II)/2024" по справі №3-123/2023 (229/23) пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 Ветерану війни-особа з інвалідністю 2 гр. внаслідок війни, учаснику ліквідації самої аварії на ЧАЕС, 1986р. (Категорія 1, Серія А), призначену в розмірі відшкодування фактичних збитків - обмеженим максимальним розміром;

-  зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), як ветерану війни-особа з інвалідністю 2 гр. внаслідок війни, учаснику ліквідації самої аварії на ЧАЕС, 1986р. (Категорія 1, Серія А), призначену в розмірі відшкодування фактичних збитків максимальним розміром без обмеження розміру пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексацій та інших доплат до пенсії установлених законодавством, відповідно до Рішення "Другого Сенату Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року за №2-р (IІ)/2024" по справі №3-123/2023 (229/23) , яке є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено (п.3).

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отримує пенсію по інвалідності внаслідок захворювання, одержаного внаслідок виконання обов`язків при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, призначену згідно із Законом України від 28.02.1991 р. №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Закон №796), у розмірі 70% відшкодування фактичних збитків. Має першу категорію учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 року. Зазначає, що 22 травня 2024 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку раніше призначеної пенсії у зв`язку з тим, що обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність приписом ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. №3668-VI зі змінами, що поширювали свою дію на припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України №796-ХII, утратили чинність з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду №2-р(II)/2024 від 20.03.2024р. Листом від 27.05.2024 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надоно позивачу відповідь на його заяву від 22.05.2024 р. із зазначенням, що наразі питання щодо виплати пенсій без урахування обмежень, передбачених ч.3 ст.67 Закону №796 занаходяться на контролі та буде вирішено після надходження відповідних роз`яснень з Пенсійного фонду України.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на їх обґрунтування.

Відповідач, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивачем було подадо до суду копії документів, а саме: довідку в/ч НОМЕР_1 / 25 бригада МО (5-ти кратна виплата, зона відчуження, аварії на ЧАЕС); посвідчення медаль від 28.11.1991 р.  

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що ОСОБА_1  є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов`язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону №796-XII.

22.05.2024 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру, з огляду на ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024р. №2-р(II)/2024.

Листом від 27.05.2024 відповідач повідомив позивачу, що наразі питання щодо виплати пенсій без урахування обмежень, передбачених ч.3 ст.67 Закону №796 занаходяться на контролі та буде вирішено після надходження відповідних роз`яснень з Пенсійного фонду України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

З огляду на положення статті 1 Закону №796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною першою статті 54 Закону №796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Згідно з частиною третьою статті 67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

В силу частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Позивач оскаржує протиправність дій пенсійного органу щодо невиплати частини пенсії з 20.03.2024 після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 р. №2-р(II)/2024, з огляду на обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.

Суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом №3668-VІ, що набрав чинності з 01.10.2011 р.

За положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне положення з 01.10.2011 р. передбачене у частині третій статті 67 Закону №796-XII.

Однак, 20.03.2024 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 20.03.2024 р. - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними.

З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що з 20.03.2024 р. відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що саме з 20.03.2024 р. норми про обмеження максимальним розміром пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не підлягають застосуванню. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження у виплаті позивачу пенсії «максимальним розміром» - десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, з 20.03.2024 є протиправними.

З метою поновлення права позивача на отримання пенсії по інвалідності без обмеження її максимального розміру, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 20.03.2024 р. розміру пенсії позивача максимальним розміром та зобов`язати відповідача здійснити з 20.03.2024 р. нарахування і виплату пенсії позивачу без обмеження її розміру максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх».

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують».

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, з огляду на висновки Консультативної ради європейських суддів, суд не вбачає підстав повторно зазначити у резолютивній частині рішення посилання на вказане рішення, яке вже зазначено в мотивувальній частині рішення, у зв`язку з чим, дані позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в наступній редакції:

-          визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 20.03.2024 р. розміру пенсії ОСОБА_1  максимальним розміром;

-          зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 20.03.2024 р. нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неконституційними приписи закону, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 20.03.2024 р. розміру пенсії ОСОБА_1  максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 20.03.2024 р. нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     І.О. Лозицька