Справа № 209/8299/24

Провадження № 1-кп/209/332/24

У Х В А Л А

про продовження строку тримання під вартою

27 листопада 2024 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участі секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3

захисника – ОСОБА_4

обвинуваченого – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області клопотання прокурора Кам`янської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному 20.07.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041790000610, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

06.11.2024 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні.

Ухвалою судді від 07.11.2024 року по даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявила клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Обвинувачений ОСОБА_5 упідготовчому судовому засіданні заявив клопотання про зміну йомузапобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обґрунтування клопотань.

Мотивуючи клопотання, прокурор зазначила про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення та продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: (1) переховуватися від суду; (2) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Обґрунтовуючи існування ризику переховування обвинуваченого від суду, прокурор зазначила про те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесене Кримінальним кодексом України до категорії тяжких злочинів, та за який законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, загроза реального відбуття якого з високою ймовірністю може спонукати обвинуваченого до переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Обвинувачений усвідомлює можливість застосування до нього такого покарання у разі визнання судом його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Тому обвинувачений не маючи місця роботи, постійного джерела доходу, утриманців, тобто сталих соціальних зв`язків, які б могли утримувати його в межах міста, у будь який час, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може залишити межі міста та області.

Щодо актуальності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вказала, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_5 раніше знайомий зі свідками. Усвідомлюючи загрозу реального відбуття покарання, а також враховуючи, що свідки не давали показання суду, оскільки свідки допитуються судом безпосередньо, існує ризик того, що ОСОБА_5 перебуваючи під дією іншого, більш м`якого запобіжного заходу, зможе вчинити спроби незаконного впливу на свідків, з метою спонукання їх до зміни показань у суді.

Також просить врахувати, що інші, більш м`які запобіжні заходи не забезпечать запобігання вищенаведеним ризикам. Таким чином запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов`язків і виконання процесуальних рішень.

Обвинувачений, мотивуюче клопотання про зміну запобіжного заходу зазначив, що наведені прокурором ризики не відповідають дійсності. Зазначає, що не має будь-якого наміру переховуватися від суду, більш того має постійне місце мешкання, та у нього міцні соціальні зв`язки, оскільки є дружина, онука, яких він не може залишити. Також зазначає, що не може впливати на свідків, оскільки не знайомий з ними.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вважає, що немає підстав в даний час стверджувати про існування всіх зазначених ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, а тому просить застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з підстав, викладених у ньому.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник заперечили проти задоволення клопотання прокурора, зокрема зазначивши, що ризики не доведені та не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях прокурора, тому клопотання є безпідставним та необґрунтованим. Просили суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Оцінка та висновки суду

Заслухавши думки учасників судового провадження, перевіривши доводи клопотань та матеріали справи, суд зазначає наступне.

При вирішенні питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Розглядаючи заявлене прокурором клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого, суд враховує положення ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, а також частини 2 ст. 29 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Крім цього, у ст.178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу.

Поняття «обґрунтована підозра» визначена в рішенні Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої цей термін означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A).

Метою підготовчого судового засідання є вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду, за наслідками якого, з огляду на загальні засади кримінального провадження та главу 28 КПК України, буде встановлено поза розумним сумнівом винуватість чи невинуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Суд наголошує, що не вдається до оцінки доведення або не доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України на цій стадії процесу.

Суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочину.

Вирішуючи питання доцільності застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд розглядаючи питання наявності ризиків враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на сторону обвинувачення обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування обвинуваченого від суду із метою уникнення покарання та ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд вважає такий ризик обґрунтованим з огляду на таке.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000, суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

Відповідно до Рекомендації Rec (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи державам учасницям щодо застосування тримання під вартою, умов, у яких воно відбувається, і запровадження гарантій від зловживань, визначення будь-якого ризику має ґрунтуватися на певних обставинах справи, але особлива увага має приділятися: a. характеру та тяжкості стверджуваного правопорушення; b. покаранню, яке може бути призначене у разі засудження; c. віку, стану здоров`я, характеру, минулому та особистим і соціальним обставинам відповідної особи, і особливо її суспільним зв`язкам; d. поведінці відповідної особи, особливо тому, як вона виконувала зобов`язання, які, можливо, були покладені на неї під час попередніх кримінальних проваджень.

Таким чином, покарання, яке загрожує особі у разі визнання винною у вчиненні інкримінованого діяння, є важливим критерієм для визначення виду запобіжного заходу.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке є тяжким злочином у розумінні ст.12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

При вирішенні питання продовження строку дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу на даний момент продовжують існувати. Також суд, приймає до уваги те, що дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого злочину, в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, в тому числі категорії злочину, який інкриміновано ОСОБА_5 , свідчать про те, що продовжує мати місце достатньо висока вірогідність того, що обвинувачений може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.

Щодо ризику незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд приходить до наступного висновку.

Так, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

При цьому, на переконання суду, із направленням обвинувального акта до суду ризик незаконного впливу на свідків актуалізується, оскільки за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні, а також із змістом наданих ними показань.

Відтак, суд приходить до переконання, що існує ризик незаконного впливу на свідків, а тому слід вважати такий ризик доведеним та обґрунтованим.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Щодо можливості інших більш м`яких запобіжних заходів запобігти ризикам, передбаченим, статтею 177 КПК України та клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.176 КПК України встановлена відповідна ієрархія запобіжних заходів від найбільш м`якого (особисте зобов`язання) до найбільш суворого (тримання під вартою). Слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК України).

Фактично, суд повинен встановити, чи є запобіжний захід пропорційним для запобігання ризику або ризикам, на які вказує сторона обвинувачення, з метою захисту прав підозрюваного та дотримання принципу верховенства права. Тримання під вартою вважається «позбавленням волі» в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Метою цієї статті є захист від самовільного та необґрунтованого позбавлення волі. Тому, слідчий суддя повинен всебічно оцінити обставини, на які посилаються сторона обвинувачення та сторона захисту.

Суд звертає увагу на те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші, більш м`які запобіжні заходи, в тому числі застава, домашній арешт, особисте зобов`язання та інші, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Так, на думку суду, застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання реалізації ним встановлених ризиків переховування від суду; можливості незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни запобіжного заходу, який застосований до обвинуваченого, на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Відтак, за переконанням суду в обранні підозрюваному альтернативного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, як просить обвинувачений та його захисник, слід відмовити.

Щодо визначення застави.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

З огляду на наведені обставини, суд не вбачає підстав для визначення обвинуваченому ОСОБА_5 застави та приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Даних про те, що ОСОБА_5 не може утримуватися в умовах Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», суду не надано.

Керуючись ст. ст. 176-178, 179, 180, 181, 183, 184, 194, 196, 315, 331, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання обвинуваченого  ОСОБА_6 щодо зміни йомузапобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту - залишити без задоволення.

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Строк дії ухвали становить 60 діб, тобто до 26 січня 2025 року включно.

Місце тримання під вартою визначити: Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Кам`янської окружної прокуратури ОСОБА_3 .

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а особою, що перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому ухвали.

Суддя ОСОБА_1