ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/3260/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Терземан Д.В.,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 (повний текст рішення складено 12.08.2024)

у справі № 910/3260/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)

За позовом Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У 2024 році Фізична особа-підприємець Процько Оксана Віталіївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору приєднання від 08.03.2023 року, за яким позивачу було відкрито поточний рахунок.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач незаконно в односторонньому порядку відмовився від договору банківського обслуговування, укладеного з позивачем, оскільки позивач вважає відсутніми підстави для встановлення йому неприйнятно високого ризику, що, на його думку, є підставою для визнання вчиненого відповідачем одностороннього правочину про розірвання договору та закриття рахунку недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем в підтвердження обставини наявності неприйнятно високого рівня ризику в результаті проведеного аналізу фінансових операцій позивача, подано до суду саме таку кількість доказів, яка переважує доводи позивача про таку обставину, відтак приймаючи до уваги викладені вище обставини місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, оскільки відповідач припинив договірні відносини з позивачем шляхом направлення позивачу одностороннього оспорюваного правочину, здійснюючи функції та виконуючи обов`язки, які покладені на нього приписами Закону.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Процько Оксана Віталіївна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим без повного і всебічного з`ясування обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що право Банку відмовитися від встановлення ділових відносин не є необмеженим і Банк, відмовляючи у проведення фінансової операції повинен обґрунтувати підстави такої відмови та підстави встановлення високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Також скаржник звертає увагу, що встановлення позивачу неприйнятно високого ризику без проведення попередньої перевірки документів та інформації, яку Банк має право витребувати, а позивач зобов`язаний надати, є необґрунтованим та передчасним, а тому одностороння відмова Банку від підтримання ділових відносин шляхом розірвання договору та закриття рахунку є незаконною, безпідставною та такою, що порушує законі права, свободи та інтереси позивача. Водночас, з метою підтвердження обставин законної та прозорої господарської діяльності, ціль якої є саме отримання позивачем прибутку з продажу ювелірних виробів, позивачем було подано до суду пояснення та відповідні докази, які судом першої інстанції до уваги прийнято не було, а також таким доказам не було надано жодної оцінки. Таким чином, судом першої інстанції не було надано оцінки доказами, що підтверджують реальність господарських операцій, зокрема видатковим накладним, звітам про перероблену сировину, звітам про продукцію, що вироблена з сировини замовника, актам наданих послуг з переробки, договорам, фіскальним звітам, податковим деклараціям, тобто саме тим доказам, які підтверджують рух активів позивача та підстави отримання прибутку. Судом першої інстанції також не враховано, що позивач або його контрагенти жодного разу не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності. До позивача чи контрагентів позивача не застосувалися персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). При цьому, судом першої інстанції не було надано жодної оцінки доказами, що підтверджують реальність господарських операцій (договорам, видатковими накладним, звітам про перероблену сировину, актам наданих послуг з переробки, фіскальним звітам, податковим деклараціям тощо).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3260/24.

09.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/3260/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року у справі №910/3260/24 та призначено розгляд справи на 16.10.2024 року.

25.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни, позивача у справі, надійшло клопотання про закритий розгляд справи.

Судове засідання, призначене на 16.10.2024 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відрядженні з 16.10.2024 року по 20.10.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року клопотання про розгляд справив закритому судовому засіданні задоволено, розгляд справи призначено на 30.10.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 року розгляд справи відкладено на 04.12.2024 року.

06.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу в яких останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

07.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

02.12.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 04.12.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Фізична особа-підприємець Процько Оксана Віталіївна (надалі також - ФОП Процько О.В., позивач) починаючи з 13.03.2023 року (дата реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) здійснює підприємницьку діяльність на території України, основним видом економічної діяльності якої є: 47.77 Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах. (т.1, а.с. 46).

На підставі заяви Процько О.В. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua/terms, 08.03.2023 року позивачу відкрито розрахунковий рахунок в Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - Банк, відповідач). (т.1, а.с. 22-45).

Як вказує позивач, 06.02.2024 року ним отримано від Банку повідомлення № 20.1.0.0.0/7-240206/142 про відмову від підтримки ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку (надалі - Повідомлення). (т.1, а.с. 19-20).

Відповідно до вказаного Повідомлення Банк, керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 року № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийняв 05.02.2024 року рішення про відмову від підтримання ділових /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману Банк.

У відповідь на звернення представника позивача Банк листом від 06.03.2024 року № 20.1.0.0.0/7-240226/19995 повідомив, що чинним законодавством не встановлено обов`язку Банку надавати більш детальні пояснення стосовно прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору. (т.1, а.с. 21).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідачем не було обґрунтовано наявності підстав для встановлення ФОП Процько О.В. неприйнятно високого ризику, жодних документів чи відомостей у позивача для вивчення всіх обставин витребувано не було. Відсутнє також саме рішення Банку про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні у позовних вимог.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку шляхом приєднання позивача на підставі поданої ним заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Частиною 1 статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі - Закон про ПВК/ФТ), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

За приписами п.п. 6, 27, 66 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ верифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб`єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; ідентифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу для встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних; фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ПВК/ФТ, суб`єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

За визначенням Закону про ПВК/ФТ, відповідач є суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до п.п. 39, 41 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; об`єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

За приписами ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:

- забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою;

- забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків;

- здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів;

- забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин (ч. 2 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема, встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України 19.05.2020 № 65, установлюються загальні вимоги Національного банку України щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.

Де-рискінг - явище, за якого суб`єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (пп 13 п. 5 Положення № 65).

Відповідно до п.п. 1, 2 Додатку 1 ("Належна перевірка клієнтів") до Положення № 65, банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у ст. 11 Закону про ПВК/ФТ. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу.

Згідно п.п. 11 та 12 Додатку 1 до Положення № 65, банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.

Відповідно до пп 1 п. 61 Положення банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

В силу вимог п. 1 Додатку 12 "Порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції") до Положення № 65, банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства України та приписами Положення № 65 визначений обов`язок відповідача як суб`єкта первинного фінансового моніторингу на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов`язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції, про що і було повідомлено позивача з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та Положення № 65.

Водночас, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19 та від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:

- Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;

- центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до приписів частини 4 статті 7 Закону про ПВК/ФТ при визначенні критеріїв ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Приписами ст. 21 Закону про ПВК/ФТ передбачено, що фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб`єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов`язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб`єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Відповідно підпункту 12 пункту 4 Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 № 537, Державна служба фінансового моніторингу України відповідно до покладених на неї завдань здійснює типологічні дослідження у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, які затверджуються відповідними наказами Державної служби фінансового моніторингу України та розміщуються на її офіційному сайті.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 21.12.2020 № 122 затверджено Типологічне дослідження "Відмивання доходів від податкових злочинів" (надалі - Типологічне дослідження), у якому висвітлено питання, пов`язані із виявленням, розкриттям та розслідуванням податкових злочинів, розкрито зміст і характеристику різних схем відмивання доходів від таких злочинів.

Із наданого відповідачем "Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ФОП Кордонець Іван Володимирович (…) та пов`язаних осіб/ UU1911RA. Активність мерчантів LiqPay - Ранговий аналіз" № Е.17.U.0.0/4-6607944 від 05.02.2024 вбачається, що його складено із урахуванням п. 5.4. Типологічного дослідження, який стосується використання фізичних осіб у схемах відмивання коштів від податкових злочинів. У вказаному пункті зазначається таке: "Аналіз схем відмивання злочинних доходів, виявлених Держфінмоніторингом та правоохоронними органами, показує, що до таких схем активно залучаються фізичні особи та фізичні особи-підприємці. Основною метою залучення таких осіб найчастіше є ухилення від сплати податків, а також переведення безготівкових коштів у готівку. Так, фізичні особи-підприємці використовуються власниками (контролерами) юридичних осіб для нарощення обсягів витрат та відповідно зменшення об`єкту оподаткування, оскільки фізичні особи-підприємці, особливо на спрощеній системі оподаткування, мають значно нижче податкове навантаження, при цьому юридична особа не є податковим агентом для фізичних осіб-підприємців та не зобов`язана сплачувати податки з їх доходів. За виявленими схемами, фізичні особи реєструються як підприємці на незначний проміжок часу і виключно для проведення певних фінансових операцій. Після проведення фінансових операцій на мільйонні суми підприємницька діяльність припиняється, а сплата податків проводиться в мінімальних розмірах. Зазвичай, масштаби таких операцій, здійснених фізичною особою, несуть високі ризики, оскільки ставлять під сумнів фізичну спроможність надання послуг або постачання товарів в таких обсягах. З метою приховування слідів доходів, отриманих від злочинної діяльності, фізичні особи можуть відкривати рахунки в декількох банках. При цьому, операції пов`язані з підприємницькою діяльністю проводяться лише в одному банку, а інші доходи отримуються на інші власні рахунки з подальшим обготівковуванням".

Зі змісту вищевказаного висновку вбачається, що Напрямком "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій ФОП Кордонець Іван Володимирович та пов`язаних осіб щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо ФОП Кордонець Іван Володимирович та пов`язаних осіб, за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнтам неприйнятно високого ризику ділових відносин. Зазначено про наявність підстав вважати про використання клієнтами продуктів Банку (рахунки 2600*, інтернет-еквайринг LiqPay) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень. За результатами вивчення діяльності клієнта, наявні підстави вважати, що така діяльність може бути фіктивною та створена з метою зменшення податкового навантаження на реальний сектор економіки.

Також, як зазначав відповідач, господарська діяльність позивача фактично зводиться до зменшення податкового навантаження на інший бізнес, про що свідчать результати проведеного Банком первинного фінансового моніторингу, під час якого оцінювались такі обставини, як: дата реєстрації Процько О.В. як ФОП, група оподаткування, відсутність найманих працівників, зареєстрований вид діяльності, посилання на веб-ресурс guzema.com (який не є ресурсом позивача), обіг коштів по рахунку, припинення проведення операцій з досягненням ліміту для платника єдиного податку 3 групи, а також аналогічні обставини щодо групи інших осіб, визначених у Висновку НФМ, у зв`язку з чим господарська діяльність позивача визнана такою, що підпадає під описане у розділі 5 Типологічних досліджень.

Крім того, в підтвердження своїх доводів щодо правомірності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору з позивачем і закриття рахунку, оформленого Повідомленням, відповідачем також надано в матеріали справи досьє на ФОП Процько О.В. та виписку по рахунку позивача за період з 10.01.2023 року по 24.01.2024 року, із якого вбачається неодноразовий переказ коштів на особисту картку із подальшим переказом на інших осіб, проведення оплат за рекламні послуги, сплата податку, оплата послуг з ідентичними виконавцями як "групи" ФОП.

В той же час, із вказаної виписки колегією суддів не встановлено таких оплат, як за комунальні послуги, або ж за оренду приміщень відповідно до наданого позивачем в матеріали справи договору суборенди нежитлового приміщення від 13.03.2023 року № 03/13-О.

Крім того, як вказувалось відповідачем та встановлено у "Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ФОП Кордонець Іван Володимирович (…) та пов`язаних осіб/ UU1911RA. Активність мерчантів LiqPay - Ранговий аналіз" № Е.17.U.0.0/4-6607944 від 05.02.2024, обіг по рахунку позивача з 01.04.2023 по 24.01.2023 склав 7,6 млн грн., а надходження коштів через LiqPay припинилися після досягнення ліміту для платника єдиного податку 3 групи. Дані обставини щодо перевищення ліміту позивач фактично не заперечував, оскільки у поданих заявах по суті спору вказував, що за підсумками І півріччя 2023 року дійшов висновку, що для продовження господарської діяльності у 2024 році має перейти на загальну систему оподаткування, при цьому, не зважаючи на подальші плани щодо зміни системи оподаткування, позивач має право продовжувати свою господарську діяльність у 2024 році в межах граничного обсягу доходу, визначеного для платника єдиного податку нормами Податкового кодексу України.

При цьому, колегією суддів встановлено, що односторонній оспорюваний правочин здійснений відповідачем саме на підставі проведеного аналізу фінансових операцій позивача та пов`язаних з останнім осіб, які можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, що підтверджується: службовою запискою напрямку "Фінансовий моніторинг" відповідача від 05.02.2024 року № Е.17.U.0.0/4-6607944 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом (…) та пов`язаними з ним особами/Гілка "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта"/" (з урахуванням обмежень розкриття банківської таємниці).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем до матеріалів справи документи підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.

Натомість, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів на спростування висновків відповідача як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Щодо наданих позивачем документів, які на його думку свідчать про підтвердження обставин законної та прозорої господарської діяльності, ціль якої є саме отримання позивачем прибутку з продажу ювелірних виробів, колегія суддів дослідивши вказані докази зазначає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що приписи ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та п. 61 Положення № 65 зобов`язують відповідача відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, чим спростовуються доводи позивача про відсутність у відповідача законних підстав для розірвання відповідачем договору в одностронньому порядку.

Доводи позивача про позитивну податкову та банківську історію судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, оскільки зазначене не впливає на виконання відповідачем, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, належної організації та проведення фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою щодо юридичних осіб та, зокрема, особи щодо якої відповідачем проведено перевірку.

З тих же підстав не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що Банк, застосовуючи ризик-орієнтовний підхід, має утримуватись від необґрунтованого застосування де-рискінгу, такий підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзиції.

Усі інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Процько Оксани Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року у справі №910/3260/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року у справі № 910/3260/24 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3260/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.12.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир