ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/44624/23 Суддя першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Костюк Л.О.,

суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

при секретарі Чорній К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників, м. Київ, дата складання повного тексту - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФ у Київській області) про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ в Одеській області від 21.04.2023 №103650009742 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку;

- зобов`язання ГУ ПФ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 02.03.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.04.2023 №103650009742 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.04.2023.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що наявність у позивача статусу особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчить про існування в останньої права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, яке має бути здійснено з моменту звернення із відповідною заявою.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що документально підтверджений період постійного проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 складає 3 роки 09 місяців, що не дає останній право на зниження пенсійного віку на 5 років. Крім того, підкреслює, що покладення на ГУ ПФ в Одеській області обов`язку з призначення пенсії ОСОБА_1 є втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано справу з суду першої інстанції, яка надійшла 16.08.2024.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що будь-яких аргументів на спростування висновків суду першої інстанції скаржником не наведено.

Відзиву на апеляційну скаргу від ГУ ПФ у Київській області не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 витребувано у позивача копію трудової книжки і паспорта та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.12.2024.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене та у зв`язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Одеській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 році (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією 31.10.1997.

Крім того, відповідно до довідки виконавчого комітету Виконавчого комітету Фастівської міської ради №22-13/273 про реєстрацію місця проживання особи за період з 06.04.1985 по 19.10.2021 ОСОБА_1 була зареєстрована за адресами: АДРЕСА_1 , з 06.04.1985 по 04.01.1988, з 13.11.1990 по 23.05.1996; АДРЕСА_2 , з 23.05.1996 по 19.04.2005; АДРЕСА_1 , з 07.07.2005 по 19.10.2021.

Згідно акта від 28.03.2023 №129, сусіди ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтверджують, що позивач дійсно проживала по АДРЕСА_1 з 05.01.1988 по 12.11.1990 без реєстрації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 м. Фастів було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Матеріали справи свідчать, що 13.04.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФ в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності матеріали заяви ОСОБА_1 були передані на розгляд ГУ ПФ в Одеській області, яке рішенням від 21.04.2023 №103650009742 відмовило позивачу у призначенні пенсії, оскільки документами підтверджено, що особа прожила в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 складає 3 роки 9 місяців, а відтак матиме право на пенсійну виплату 02.03.2031.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 11, 15, 55, 65 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон про ЧАЕС) та ст. ст. 26, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон про ЗДПС), а також Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки наявність посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, вказує на набуття особою права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Положеннями ч. 3 ст. 15 Закону про ЧАЕС передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Статтею 11 вказаного Закону на час видачі позивачу посвідчення 31.10.1997 було закріплено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років (п. 4).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, згідно примітки до вказаної частини статті 55 Закону щодо 2 років - початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Приписи ч. ч. 1, 3, 4 ст. 65 Закону про ЧАЕС визначають, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51), який був чинний на моменту видачі позивачу посвідчення у 1997 році, визначав правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 2 цього Порядку було передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Із змісту п. 10 Порядку №51 випливає, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).

Відповідно до абз. 6-7 пп. 7 п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком потерпілим від Чорнобильської катастрофи додаються, зокрема, такі документи:

- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Судовою колегією враховується, що на підставі аналізу ст. 65 Закону рол ЧАЕС та приписів Порядку №501 (норми якого є аналогічними положенням Порядку №51) Верховний Суд у постановах від 02.11.2018 у справі №398/3389/16-а(2-а/398/186/16), від 11.12.2018 у справі №750/4895/17, від 18.03.2020 у справі № 381/5143/16-а, від 23.03.2020 у справі № 287/79/17-а, від 30.09.2020 у справі № 572/1921/17, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17, зробив висновок, що єдиним документом, що підтверджує статус особи, потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом про ЧАЕС, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Отже, у розумінні наведених приписів Порядку №22-1 посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 року, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування, є достатніми документи для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону про ЧАЕС.

Як було встановлено раніше та підтверджується матеріалами справи, позивач віднесена до 4 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 році серії НОМЕР_2 , яке видається, як було зазначено вище, зокрема, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини проживання ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років. У протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин позивач не отримала би цього посвідчення.

Судова колегія зауважує, що посвідчення ОСОБА_1 недійсним не визнавалось, її статус потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється. Отже, відсутні підстави ставити під сумнів законність отримання позивачем посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак й обставину її постійного проживання або роботи на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року менше чотирьох років.

Крім того, за відомостями довідки Виконавчого комітету Фастівської міської ради №22-13/273 з 06.04.1985 по 04.01.1988, з 13.11.1990 по 19.04.2005, з 07.07.2005 по 19.10.2021 - позивач була зареєстрованою та проживала у м. Фастові Київської області, яке до 01.01.2015 відносилося до зони поселеного радіоекологічного контролю. Згідно записів у паспорті серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 була зареєстрована з 23.03.1996 по 19.04.2005 та з 07.07.2005 по 19.10.2021 у зоні, що віднесена до зони поселеного радіоекологічного контролю. Також із змісту трудової книжки серії НОМЕР_4 вбачається, що з 04.01.1985 по 28.09.1990 (тобто у період реєстрації місця проживання у місті Фастові та після цього) працювала на трикотажній фабриці «Киянка». Отже, за встановлених вище обставин колегія суддів вважає доведеним факт проживання позивача у зоні поселеного радіоекологічного контролю понад 9 років, що дає йому право на додаткові три роки зниження пенсійного віку.

До аналогічного висновку за подібних обставин прийшов і Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №380/7535/21.

За таких обставин Київський окружний адміністративний суд, встановивши, що страховий стаж ОСОБА_1 на час звернення до ГУ ПФ у Київській області складає 34 роки 01 місяць, тобто не менше 15 років, та їй виповнилося на цей час 55 років, прийшов до правильного висновку про наявність в останньої права на призначення пенсії за віком із зменшення пенсійного віку, а відтак обґрунтовано скасував оскаржуване рішення ГУ ПФ в Одеській області.

Також, з урахуванням приписів ст. 45 Закону про ЗДПС, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що пенсія ОСОБА_1 має бути призначена саме з моменту звернення 13.04.2023, а не з 02.03.2023, як просила остання.

При цьому з приводу аргументів апеляційної скарги про те, що відповідне рішення суду є втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, як було встановлено раніше, у межах спірних правовідносин у суб`єкта владних повноважень відсутні альтернативні варіанти поведінки при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, оскільки відповідне право підтверджується матеріалами справи.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Разом з тим, судова колегія вважає, що відповідач-1 помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки останній не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 25.05.2018 у справі №826/6102/16.

Колегією суддів враховується, у межах спірних правовідносин праву позивача отримати пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку кореспондує обов`язок відповідача-1 прийняти рішення щодо її призначення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що покладення на відповідача-1 обов`язку призначити позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону про ЧАЕС не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження ГУ ПФ в Одеській області.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Л.О. Костюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 05 грудня 2024 року.