ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"20" червня 2006 р. | Справа № 10/547/05 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Сидоренко М.В.,
суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін
від позивача: Мхатварі Т.Л.
від відповідачів: СВК „Агрофірма” Миг-Сервіс-Агро” – Іванов С.С.,
Гусєв М.М.
ТОВ фірми „Миг-Сервіс” - Гусєв М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку м. Харків в особі Миколаївської філії банку
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 01.03.2006 р.
у справі № 10/547/05
за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку м. Харків в особі Миколаївської філії банку
до відповідачів: СВК „Агрофірма” Миг-Сервіс-Агро”;
ТОВ фірми „Миг-Сервіс”
про стягнення 557729,51 грн. (сторони та суть спору зазначається згідно рішення суду)
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Апеляційною інстанцією здійснювалась повна фіксація судового процесу.
ВСТАНОВИЛА:
Акціонерний комерційний інноваційний банк в особі Миколаївської філії банку (далі –Банк) звернувся з позовною заявою про стягнення з СВК „Агрофірма” Миг-Сервіс-Агро” та ТОВ фірми „Миг-Сервіс” 563527 грн., що складається з 491399,68 грн. заборгованості по кредиту, 61399,83 грн. пені, 5000 грн. неустойки, а також 5680 грн. державного мита та 118 грн. ІТЗ судового процесу. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Банк посилався на порушення п. п. 1.1, 1.2.2, 4.1 кредитного договору № 265 від 19.10.2004 р.
В процесі розгляду справи у відповідності до вимог ст. 22 ГПК України позивач уточнив і збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів за рахунок заставленого майна - нежитлового приміщення магазину, який складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 229,7 кв. м та знаходиться за адресою м. Миколаїв, смт. Тернівка, вул. Софіївська, 18А, 656400,73 грн. заборгованості, котра складається з 478320,08 грн. заборгованості по кредиту, 32101,38 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 134363,27 грн. пені, 5000 грн. неустойки за порушення зобов’язань, а також 6498 грн. державного мита та 118 грн. ІТЗ судового процесу.
Рішенням господарського суду від 01.03.2006 р. (суддя Горобченко Д.М.) в задоволенні вищевказаного позову Банку відмовлено. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт укладення додаткової угоди № 1 від 19.10.2004 р. до кредитного договору № 265 від 19.10.2004 р. про продовження строку дії кредиту до 17.10.2007 р. підтверджено належним чином, тобто на день розгляду справи СВК „Агрофірма” Миг-Сервіс-Агро” не порушені договірні зобовязання в частині повернення отриманого кредиту.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Банк звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду і прийняти нове. При цьому, скаржник вважає, що рішення суду прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи (чинність додаткової угоди № 1 від 23.11.2004 р.), з порушенням норм процесуального (ст. ст. 34, 58 ГПК України) і матеріального права (ч. 2 ст. 215 ЦК України). В процесі апеляційного розгляду справи Банк уточнив свої вимоги, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити його вимоги.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 р. за згодою сторін продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 20.06.2006 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.
19.10.2004 р. між АКІБ „Укрсиббанк” в особі Миколаївської філії та СВК „Агрофірма” Миг-Сервіс-Агро” (позичальник) укладено кредитний договір № 265, згідно до умов якого Банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник - прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в сумі ліміту 500 000 грн. (п.1.1). Відповідно до п. 1.2.2 позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 17.10.2005 р., якщо тільки не застосується іншій термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну достроково. Згідно до п. 2.1 кредитного договору у забезпечення виконання зобов’язань позичальника за даним договором банком прийнято магазин, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Корабелів, 12, магазин, розташований за адресою м. Миколаїв, смт Терновка, вул. Софіївська, 18А, нежитловий об’єкт, розташований за адресою: м. Миколаїв, смт. Терновка, вул. Кіровоградська, 2 А, згідно договору застави від 19.10.2004 р.
Також 19.10.2004 р. між АКІБ „Укрсиббанк” м. Харків в особі Миколаївської філії банку (іпотекодержатель) та ТОВ фірма „Миг-Сервіс” (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (нежитлових приміщень), згідно до умов якого іпотекодавець, який є третьою особою –майновим поручителем, з метою забезпечення зобов’язань передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно (далі предмет іпотеки), нежитлові приміщення магазину, який складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 229,7 кв. м, що є власністю іпотекодавця, та знаходиться за адресою м. Миколаїв, смт. Тернівка, вул. Софіївська, буд. 18 „А”. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 259 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві користування на підставі договору оренди землі від 20.11.2001 р. За домовленістю сторін, вартість предмету іпотеки складає 217018 грн. При цьому предмет іпотеки, залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. (п. 1.1).
На виконання умов кредитного договору Банком надано кредит, що підтверджується меморіальними ордерами № 3 від 19.10.2004 р., № 01 від 26.11.2004 р. та № 01 від 03.12.2004 р. Спір між сторонами по справі стосовно наведеної обставини відсутній.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та пояснень представників сторін, судове рішення фактично оскаржується лише в частині встановлення господарським судом обставини укладення 23.11.2004 р. між Банком і позичальником додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 265 від 19.10.2004 р., якою сторони кредитного договору продовжили термін повернення кредиту у повному обсязі до 17.10.2007 р. Засвідчена належним чином представником позичальника ксерокопія названої додаткової угоди знаходиться в матеріалах справи на аркуші 44.
Дослідивши наявні та додатково додані на вимогу апеляційної інстанції докази в їх сукупності, у відповідності до приписів ст. 43 ГПК України, судова колегія достеменно встановила і повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про фактичне укладення 23.11.2004 р. між Банком і позичальником додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 265 від 19.10.2004 р. (а. с. 44), якою сторони кредитного договору продовжили термін повернення кредиту у повному обсязі до 17.10.2007 р. Про правомірність такого висновку, свідчить виконання сторонами умов договору № 265 з врахуванням саме додаткової угоди № 1 до нього, наявна належним чином засвідчена ксерокопія цієї додаткової угоди, чинна постанова помічника прокурора Центрального району м. Миколаєва від 24.05.2006 р., затверджена прокурором Центрального району, про відмову в порушенні кримінальної справи, з якої вбачається, що головним бухгалтером позичальника Стрежньовою Т.Д. в січні 2005 р. на вимогу працівника відділу аналізу комерційних ризиків Банку Степанової О.О. був наданий останній оригінал додаткової угоди № 1 від 23.11.2004 р. до кредитного договору № 265, котрою строк повернення кредиту продовжений до 17.10.2007 р. Згаданий оригінал додаткової угоди працівник банку залишила в матеріалах кредитної справи. Отже, у відповідності до приписів ст. 35 ГПК України судова колегія вважає обставину укладення саме наявної в матеріалах справи на аркуші 44 додаткової угоди № 1 встановленою.
Надаючи оцінку запереченням Банку з цієї обставини, апеляційна інстанція, звертає увагу на їх суперечність. Так, Банк, категорично заперечуючи проти укладення та існування згаданої вище додаткової угоди, в той же час посилається на те, що ця додаткова угода була укладена директором філії Банку Касаткіним К.П. з перевищенням повноважень, котрі були надані йому Банком. Саме наведена обставина зазначена і заступником голови Правління Банку (а. с. 46).
Отже, з врахуванням наведених вище положень, судова колегія приходить до висновку, що два оригінали додаткової угоди № 1 від 23.11.2004 р., якою продовжено термін повернення кредиту у повному обсязі до 17.10.2007 р., були втрачені працівниками Банку, котрі неналежним чином відносились до виконання своїх службових обов’язків. Саме ця обставина також встановлена і наведеною вище чинною постановою слідчих органів та повністю спростовує посилання скаржника про неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань по кредитному договору № 265. З огляду на викладене, доводи скаржника на відсутність у відповідача оригіналу додаткової угоди № 1, що свідчить про порушення вимог щодо письмової форми кредитного договору не заслуговує на увагу.
Відтак судова колегія приходить до висновку, що звертаючись з даними позовними вимогами Банк фактично бажає односторонньо відмовитись від зобов’язання, що являється недопустимим у відповідності до приписів ст. 525 ЦК України.
Доводи Банку про те, що додаткова угода укладена з боку Банку посадовою особою з перевищенням повноважень апеляційною інстанцією до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Так, згадана додаткова угода як і сам кредитний договір № 265 з боку Банку та від імені останнього укладений директором Миколаївської філії Касаткіним К.П., що в обох випадках діяв на підставі Положення про філію та виданої йому 26.12.2003 р. довіреності (а. с. 12, 44). З наданого апеляційній інстанції Положення про філію, зареєстрованого начальником управління НБУ в Харківській області 23.08.2002 р., вбачається, що філія виконує банківські операції, операції та угоди на підставі дозволу, наданого їй Банком, у межах отриманих Банком банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ (п. 2.1), має право укладати від імені Банку договори, пов’язані з його діяльністю та передбачені законодавством (п. 2.3). При цьому, будь-які обмеження для директора філії щодо укладення додаткових угод про продовження строків повернення кредиту Положення про філію не містить, як не містить таких обмежень і, надана на вимогу апеляційної інстанції, видана Банком директору філії Касаткіну К.П. довіреність від 26.12.2003 р. Отже, недійсність додаткової угоди № 1 прямо не встановлена законом, а тому згадана угода не являється нікчемним правочином у відповідності до приписів ст. 215 ЦК України. Докази визнання наведеної додаткової угоди № 1 недійсною в судовому порядку також сторонами не надані, як не надані скаржником, всупереч приписів ст. 33 ГПК України, і докази, які б надавали як суду першої інстанції так і апеляційній інстанції підстави визнати цю додаткову угоду недійсною самостійно у відповідності до приписів ст. 83 ГПК України, оскільки такі вимоги сторонами не заявлялись. З врахуванням викладеного, судова колегія не приймає до уваги наданий скаржником наказ Банку № 349 від 15.10.2003 р. з доповненням № 1 до нього, оскільки, а ні в Положенні про філію, а ні в зазначеній вище довіреності будь-які посилання на номер і дату внутрішнього документу Банку, в тому числі і на цей наказ, котрим би визначались обмеження повноважень директора філії, відсутні. Наведена обставина свідчить про неможливість визнання наказу № 349, у відповідності до приписів ст. 34 ГПК України, належним доказом обмеження повноважень директора філії, наданих останньому довіреністю від 26.12.2003 р.
Відтак, посилання скаржника апеляційною інстанцією до уваги не приймаються, оскільки вони суперечать наведеним вище встановленим судовою колегією обставинам справи. Не заслуговують на увагу і доводи скаржника про порушення судом першої інстанції вимог ст. 58 ГПК України, оскільки, за приписами наведеної норми Кодексу, об’єднання однорідних позовних заяв або справ в одну справу являється правом, а не обов’язком суду.
З врахуванням вищенаведеного, викладені в рішенні господарського суду Миколаївської області висновки відповідають чинному законодавству, матеріалам справи. Отже правові підстави для скасування оскаржуваного судового акту не вбачаються, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103,105 ГПК України, судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2006 р. по справі № 10/547/05 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя М.В.Сидоренко
Суддя Н.Б.Таценко
Суддя М.А.Мишкіна