№ 2-393/11 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

7 липня 2011 року                                                            Полонський районний суд

                                                                                                     в складі:

                                                                                    головуючого –судді Горгулько Н.А.,

                                                                                    при секретарі–Олійник Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полонне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту трудових відносин, стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

          В березні 2010 року позивач звернулась з позовом до відповідача вказуючи на те, що 29 вересня 2009 року за пропозицією відповідача була працевлаштована на посаду продавця в магазин, який належить відповідачу ОСОБА_3 та розташований по АДРЕСА_1. Також вона погодилась, що буде працювати в даному магазині по 12-13 годин на добу, а заробітна плата буде становити не менше 2000 грн. в місяць. Заробітну плату відповідач не виплачувала, за винятком 900 грн. авансу, обіцяючи, що після офіційного оформлення на роботу розрахується. Оскільки відповідач не виконала зобов’язань по оформленню документів про прийняття позивача на роботу та не виплачувала заробітну плату ОСОБА_2, 9 березня 2010 року позивач не вийшла на роботу. В позовній заяві просила встановити факт трудових відносин між нею та ОСОБА_3 з 29 вересня 2009 року по 9 березня 2010 року, зобов’язавши відповідача зробити відповідний запит в її трудовій книжці та стягнути на її користь заробітну плату в сумі 9100 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн., сплативши за неї всі необхідні платежі.

          В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити. Вказували, що про факт роботи ОСОБА_2 в даному магазині свідчать копії накладних та книжки руху товарно-матеріальних цінностей, де стоять її підписи та покази свідків.

          Відповідач ОСОБА_3 та її представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти позову заперечували, вказували, що ОСОБА_2 ніколи у ОСОБА_3 не працювала, була подругою її дочки, тому бувала у них дома та в магазині. Раніше відповідач наймала продавців у магазин, проте останнім часом торгують лише ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_7

          Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказували суду, що свідок ОСОБА_9, як родич ОСОБА_2, ходив до ОСОБА_3 домовлятись позивачу про роботу у відповідача, яка пообіцяля її працевлаштувати та заробітну плату в сумі 2000 грн. Позивач працювала з 7 до 22 години. Свідки постійно, майже щодня, навідувались до неї на роботу. Крім того позивач у них проживала, тому знали, що ОСОБА_3 не платила їй заробітну плату та не оформила її офіційно, тому ОСОБА_2 змушена була не вийти на роботу.

          Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, вказували, що являються приватними підприємцями, часто привозять товар в магазин для ОСОБА_3, а ОСОБА_3 в свою чергу, коли їздить собі за товаром, привозить товар їм. Вказували, що ОСОБА_2 ніколи в даному магазині не бачили. Свідок ОСОБА_11 вказувала, що років 3-4 продавців у ОСОБА_3 немає, торгують самі з чоловіком.

Свідок ОСОБА_7, який є чоловіком відповідача, вказував, що позивач часто у них бувала, оскільки товаришувала з дочкою, проте ніколи не працювала у них в кіоску.

Свідок ОСОБА_13, вказувала, що приблизно років 8-9 назад вона працювала у ОСОБА_3 продавцем. З часу її звільнення найманих працівників у магазині більше не було. Оскільки проживає близько від магазину, часто там буває. ОСОБА_2 в даному магазині ніколи не бачила, проте остання, восени 2010 року, приходила за місцем її роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»та шукала ОСОБА_14, яку просила дати показання проти ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_15 вказувала, що проживає неподалік даного магазину, тому постійно там купує товари. Приблизно років 12-13 проходила стажування в магазині, проте працювати не залишилась. Років 4-5 назад бачила в магазині найманих працівників, з того часу там торгує лише подружжя ОСОБА_3. ОСОБА_2 бачила один раз коли та приїжджала в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», восени 2010 року, та просила йти свідчити про те, що вона працювала у ОСОБА_3, за що буде їй вдячна.

Свідок ОСОБА_16, вказував, що являвся територіальним менеджером з продажу кондитерських товарів та постачав товари в магазин для ОСОБА_3 Приблизно в 2007-2008 роках в магазині працювали продавці, які приймали в нього товар. Вже, приблизно влітку 2009 року та в 2010 році, працювали самі ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_17 вказував, що є рідним братом ОСОБА_3, живе по-сусідству з магазином, тому часто там купує товари. ОСОБА_2 товаришувала з дочкою ОСОБА_3, неодноразово разом бували в магазині, пили там каву, часто бувала в ОСОБА_3 вдома, але ніколи там не працювала.

Свідок ОСОБА_12 вказувала, що має власний магазин в смт.Гриців Шепетівського району Хмельницької області. Два роки тому мама ОСОБА_2 просила її працевлаштувати дочку на роботу. В серпні-вересні 2009 року позивач проходила стажування у неї в магазині, проте працевлаштована не була, оскільки після проведення двох ревізій було виявлено двічі недостачі в сумі 1000 грн. та 4700 грн. відповідно. У неї склались припущення, що це ОСОБА_2 взяла ці гроші, тому не взяла її на роботу. Після того вона та продавці її магазину часто бачили ОСОБА_2 в смт.Грицеві. Приблизно рік назад, коли брала товар на Шепетівському м’ясокомбінаті, почула від працівників комбінату, що у ОСОБА_3 є проблеми з ОСОБА_2, тому вирішила з нею познайомитись.

Свідок ОСОБА_18 вказувала, що є дочкою ОСОБА_3 ОСОБА_2 була її найкращою подругою. Вони закінчували одну школу, після закінчення якої продовжували спілкуватись, відмічали разом дні народження, відпочивали разом. Позивач часто приходила до неї в магазин її батьків, проте ніколи там не торгувала.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Відповідно до  ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідності до ст. 21 Кодексу Законів про Працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним  договором і угодою сторін.  

Згідно зі ст. 24 Кодексу Законів про Працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.  

На підставі ст. 48 Кодексу Законів про Працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в  установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників  при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Оцінивши письмові докази надані позивачем, а сааме: квитанцію до прибуткового ордера № ПКО-082765 (а.с.6), копії накладних (а.с.7-8,13), копію книжки руху товарно-матеріальних цінностей (а.с.9-12) суд вважає їх неналежними та недопустимими, оскільки вони не відповідають вимогам ст. 58 ЦПК України, тобто не містять інформацію про предмет спору, та не допустимими у відповідності до ст. 59 ЦПК (отриманими без додержання певних вимог, встановлених законом) так: копії документів не завірені у відповідності до оригіналів та не встановлено джерело їх походження. Тому, суд не вважає можливим прийняти такі докази. Крім того, згідно з вимогами ст. 59 обставини справи,  які за законом мають бути підтверджені певними способами доказування не можуть бути підтверджені іншими способами доказування. Так, суду не надано письмових документів про час та умови укладення трудового договору, доказів, що надають можливість встановити час роботи позивача у відповідача. Такі данні повинні бути підтверджені письмовими доказами.

Посилання позивача, що трудові відносини з ОСОБА_3 у неї виникли з моменту коли вона приступила до виконання трудових обов’язків судом також до уваги прийняті бути не можуть, оскільки допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_16 надали суду покази, в яких вказували, що ОСОБА_2 ніколи не працювала в магазині ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано суду обґрунтованих доказів факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем. Також позивачем не надано доказів того, що між ним та відповідачем був укладений трудовий договір у письмовій формі як того вимагає закон, наказ (розпорядження) про прийняття на роботу не видавався, даних про допуск до роботи немає. Доводи позивача про те, що він працював у відповідача не ґрунтуються на будь-яких належних доказах, окрім пояснень самої позивача, та її родичів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які були спростовані поясненнями та доказами наданими відповідачем.

Покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_18 та ОСОБА_17, які являються родичами відповідача, повністю узгоджуються з показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, тому судом приймаються як беззаперечні докази відсутності факту роботи позивача в магазині у ОСОБА_3, а тому вимоги позивача в частині визнання факту трудових відносин, здійснення запису в трудовій книжці, стягнення заробітної плати та сплати всіх необхідних платежів є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Зі змісту ст. 237-1 КЗпП вбачається, що стягнення моральної шкоди можливе тільки при умові порушення власником або уповноваженим ним органом законних прав працівника. Приймаючи до уваги, що в судовому засіданні факт порушення трудових прав ОСОБА_2 свого підтвердження не знайшов, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Виходячи з викладеного суд вважає можливим в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 24, 48, 107, 237-1 КЗпП України, ст. 10, 11, 59, 60, 212, 215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

ОСОБА_2 у позові до приватного підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту трудових відносин, стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу  не буде подано.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області шляхом подання до Полонського районного суду апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього  рішення.

                    Суддя:                                                            Н.Горгулько