АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-1645/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 41,44 Іванова А.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С.В..
суддівСіренка Ю.В., Нерушак Л.В.,
при секретаріПетренко С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа: орган опіки і піклування Уманської міської ради про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання особи втратившою право на користування квартирою АДРЕСА_1, -
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2010 року позивачка, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа: орган опіки та піклування Уманської міської ради про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою , посилаючись на те, що з 6 жовтня 2001 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 28 серпня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується відповідним рішенням Уманського міськрайонного суду. Від даного шлюбу позивачка з відповідачем мають малолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони по справі та їхня донька ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1. Позивачка вказує на те, що 2 червня 2009 року, у зв'язку з виниклими непорозуміннями з відповідачем, вона з донькою змушена була залишити вище згадану квартиру та тимчасово перейти проживати до своїх батьків. Повернутися до квартири в них не має можливості, оскільки відповідач замінив замки на вхідних дверях, не надавши їй ключів, і по даний час перешкоджає у користуванні даним житловим приміщенням та її особистими речами, які залишилися у квартирі.
Зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_6 не має власного житла та на її утриманні перебуває малолітня донька ОСОБА_7, і в добровільному порядку досягти згоди між нею та відповідачем не виявилося можливим, вона вимушена була звернутися до суду з даним позовом, яким просила зобов’язати відповідача не чинити перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити її та її малолітню доньку ОСОБА_7 в дану квартиру.
Відповідач ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання її втратившою право на користування квартирою АДРЕСА_1 мотивуючи свої вимоги тим, що поданий до нього позов є безпідставним, оскільки фактично сім'я їхня розпалася, 2 червня 2009 року позивачка разом з донькою ОСОБА_7, частково забравши речі, переїхала проживати до своїх батьків. Згодом ОСОБА_6 неодноразово приїздила забирати речі, котрі ще залишилися, але вимоги щодо проживання в квартирі вона не ставила. Відповідач зазначає, що дана квартира є його приватною власністю, оскільки була придбана ще задовго до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6. Після офіційного розірвання шлюбу позивачка не вважається членом його сім'ї і жодних прав на його квартиру не має. Крім того, він вказує на те, що на протязі майже двох років у даній квартирі позивачка не проживає без поважних причин, оскільки зі свого боку ніяких перешкод він їй не чинив. Факт її не проживання підтверджується актами РЕУ-1 від 06.11.2009 року, 14.06.2010 року та 11.08.2010 року, а тому вважає, що вона може бути визнана такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1. Також зазначив, що має намір створити нову сім’ю, і проживання в одній спільній квартирі з колишньою дружиною є неможливим, більш того може призвести до створення конфліктів з непередбачуваними наслідками.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_6 - відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_8 – задоволено.
Визнано ОСОБА_6 втратившою право на користування квартирою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з даним рішенням , ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6, діючої в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа: орган опіки і піклування Уманської міської ради про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою – задоволити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 - відмовити. При цьому апелянт зазначила, що рішенням Уманського міськрайонного суду від 09.11.2010р. було встановлено, що вона не втратила право користування спірною квартирою , а тому суд першої інстанції мав прийняти цю обставину як таку, що не підлягає доказуванню та задоволити її позовні вимоги і не розглядати повторно зустрічну вимогу ОСОБА_8, оскільки аналогічне питання вже було предметом судового розгляду. Також , на думку апелянта, суд першої інстанції дав помилкову оцінку доказам і прийшов до хибного висновку, що вона більше року не проживала без поважних причин у спірній квартирі, що призвело до ухвалення рішення, яке вона вважає неправильним і таким, що підлягає до скасування.
Заслухавши доповідача, сторони по справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Частина 1 ст.292 ЦПК України передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи скарги цих висновків не спростовують , а суд першої інстанції правомірно ухвалив це рішення, зважаючи на те, що спірна квартира є приватною власністю ОСОБА_8 , а право власності згідно ч.4 ст.41 Конституції України є непорушним.
Суд , відмовляючи в позовних вимогах ОСОБА_6 щодо вселення її в квартиру колишнього чоловіка та , задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_8 про визнання його колишньої дружини такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 , - правильно врахував ту обставину, що квартира була придбана ОСОБА_8 до укладення шлюбу з ОСОБА_6 і остання жодних претензій щодо визнання за нею прав на неї не пред’являла , а після розірвання шлюбу між ними вона , не будучи членом сім’ї власника квартири , не уклала з власником квартири договору найму жилого приміщення. У зв’язку з чим на цивільні правовідносини, що склалися між сторонами - норми глави 2 ЖК України не розповсюджуються. Як наслідок, суд правомірно не врахував висновків судового рішення від 09.11.2010р. , яким було встановлено, що ОСОБА_6 не втратила право користування спірною квартирою, оскільки предметом розгляду даного житлового спору були інші правовідносини – пов’язані з житловими правами членів сім’ї власника квартири.
У зв’язку з чим безпідставним є посилання апелянта на те, що предметом розгляду суду вже було питання про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
З цих же підстав , та враховуючи, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 був розірваний і остання добровільно залишила квартиру колишнього чоловіка, суд першої інстанції правомірно також не застосував норму ч.4 ст.156 ЖК України та ч.2 ст.405 ЦК України, врахувавши, що можливе вселення колишньої дружини порушить особисті права власника квартири.
Також , розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_6 , суд правомірно не задовольнив їх і в частині вселення в квартиру АДРЕСА_1 малолітньої дочки сторін по справі - ОСОБА_7. Врахувавши обставини, що склалися після розірвання шлюбу між стонами. А саме, , що після припинення шлюбних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - вони в порядку , що передбачений ч.1 ст.160 СК України, за взаємною згодою визначили місце проживання їх дитини – з матір’ю ОСОБА_6 , підстав для вселення якої в квартиру АДРЕСА_1 не має, а проти того щоб дитина проживала окремо від неї з батьком ОСОБА_8 вона заперечувала. Хоча сам ОСОБА_8 не заперечував проти того щоб його дочка проживала з ним, враховуючи, що відповідно до ст.141 СК України батьки мають рівні права щодо дитини , і не ставив питання про визнання його дитини такою , що втратила право проживання в його квартирі. Але в суду не було правових підстав для вселення малолітньої дитини в цю квартиру без згоди матері чи рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком .
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права при цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 292,303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України , колегія суддів , -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа: орган опіки і піклування Уманської міської ради про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання особи втратившою право на користування квартирою АДРЕСА_1 - відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2011 року – залишити без змін .
Ухвалу апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :